У звіті аналітичного підрозділу The Economist The Economist Intelligence Unit («Індекс демократії 2012. Застій демократії») зазначається, що після перетворення на гібридний режим минулого року Україна продовжує втрачати позиції у рейтингу демократії.
Україна очолила в рейтингу список країн з гібридними режимами та посіла 80-ту сходинку (5,91 балів з 10-ти), що на одну позицію нижче, ніж минулого року. У рейтингу 2011 року Україна опустилася з 67-го на 79-те місце у світі та перетворилась з «проблемної демократії» на країну з гібридним режимом. Найгірша в Україні ситуація з функціонуванням уряду і політичною культурою.
Згідно з методологією дослідження гібридним вважається режим, в якому на виборах відбуваються значні порушення, які часто не дозволяють вважати їх вільними та справедливими. Уряд тисне на опозиційні партії. Корупція, як правило, значно поширена, верховенство права є слабким. Громадянське суспільство є слабким, наявне переслідування журналістів, а судова влада не є незалежною.
«В Україні підриваються демократичні здобутки Помаранчевої революції, в тому числі проведення виборів, свобода ЗМІ та ставлення до опозиції. Мало хто переконаний, що засудження колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до семи років ув’язнення не є прикладом значного зловживання судовою системою задля досягнення політичних цілей», – зазначають автори звіту.
Експерти польського дослідницького центру Centre for Eastern Studies Славомір Матурчак і Аркадіуш Сарна у своєму аналітичному звіті «Від стагнації до стабілізації. Реформи Віктора Януковича» пишуть, що повернення до президентської системи в поєднанні зі стабільністю та дисциплінованою парламентською більшістю дало президенту Віктору Януковичу безпрецедентну політичну владу.
«Навіть президент Кучма, який користувався широкими повноваженнями, але був зупинений фрагментацією політичної бази, не зміг зрівнятися з Януковичем у здатності вводити зміни. Концентрація влади і відносна стабільність української економіки в період з 2010-2011 років, створили ідеальні умови для здійснення глибоких реформ, запропонованих президентом в 2010 році. Позиція Януковича також була посилена тим фактом, що йому вдалося повністю маргіналізувати українські опозиційні сили…Крім того, опозиційним партіям забракло навіть базового усвідомлення того, як варто брати участь в серйозній політиці, не кажучи вже про повну відсутність життєздатної і послідовної політичної стратегії країни, яку була замінено популістськими гаслами», – зазначають експерти.
За словами Матурчака і Сарни, у цілому діяльність Януковича між 2010 і 2012 роками залишає бажати кращого.
«І хоча після приходу до влади нинішній уряд здійснив деякі непопулярні заходи важко зрозуміти в якій мірі необхідні зміни стали результатом справжнього бажання до змін, а в якій – лише відповіддю на об’єктивні і зовнішні фактори, в тому числі економічну кризу і необхідність фінансової допомоги від МВФ.
Так само важко позбутися враження, що зусилля спрямовані на диверсифікацію постачання газу в Україну обумовлені провалом політики Януковича щодо Росії і невдалими спробами переговорів та перегляду газових контрактів від 2009 року. Можна з упевненістю казати, що великий потенціал і сприятливі умови, згадані раніше, вже було змарновано», – переконані аналітики.
Між тим, на їхню думку, перемога кандидата від опозиції на президентських виборах в 2015 році не дасть великих надій на зміни.
«Наразі опозиція робить переважно популістські та реакційні кроки у відповідь на урядову програму реформ, і наприклад оголосила плани скасувати пенсійну реформу. Поки що ж опозиційні партії України не запропонували жодних альтернативних ідей щодо того, як треба проводити реформи. Хоча поки що рано здогадуватися, що станеться в 2015 році, більш ймовірно, що наступна президентська кампанія зосередиться на особистих якостях кандидатів, а опозиція закликатиме змінити керівництво без послідовного плану щодо того, що робити далі. Дуже важко визначити хоч одного опозиційного лідера, який міг би запропонувати реальні (або примарні) надії на систематичні реформи в Україні», – додають експерти.
Читайте також: Глухий кут легітимності. Що робити опозиції коли паркетна боротьба безперспективна
За прогнозами професора політології Роджерського університету Олександра Мотиля через останні дії Віктора Януковича його ізоляція з часом все більше посилюватиметься.
«Янукович, ймовірно, відчуває, що його власні кадри жаліються і в певний момент можуть піддатися спокусі піти проти нього. Інакше навіщо б Вищий адміністративний суд, який складається з лакеїв Януковича, позбавив депутатських мандатів захисника Юлії Тимошенко Сергія Власенка і дрібного регіонала Андрія Веревського?
Янукович дає зрозуміти всім незадоволеним депутатам, що один неправильний крок може призвести до позбавлення вигід, які приходять із статусом депутата. Опозиція вже про це знала. Так само вони знали, що опозицію можуть відправити до в’язниці. Тепер це знають і регіонали. Більше того, міністерство доходів і податків відтепер може налетіти на них і захопити їх активи», – пише Мотиль.
«Кроки Януковича – це акт відчаю, і регіонали, які добре розбираються в мистецтві зрадництва, добре знають, що нове міністерство (доходів – Ред.) і рішення суду є лише ознаками ізоляції режиму, його нелегітимності і слабкості. Наразі прийшов час почати шукати способи, втекти з корабля. Звичайно, Янукович знає, що вони (опозиція) це знають і очікують, що він відреагує в єдиний спосіб, який він знає – ще більше накопичуючи владу, розмахуючи кулаками і все більше себе ізолюючи.
Читайте також: Що показала весна
Експерти польського аналітичного центру Center for Eastern Studies. Тадеуш Іванські та Пьотр Жоховські пишуть про те, як побоюючись втратити контроль над регіонами за останні два роки український уряд суттєво скоротив повноваження місцевих рад.
«Поступову втрату повноважень місцевими органами влади в Україні відзначили не лише експерти з поза уряду, але й державні службовці високого рівня. За останні два роки, парламент прийняв більше двадцяти законів, які передали низку повноважень від місцевих рад центральній владі. В результаті цих змін місцеві і районні ради, наприклад, втратили контроль над схваленням проектів планування території і більше не мають право брати участь у формуванні місцевих проектів, у тому числі інвестиційних проектів, які фінансуються за рахунок Фонду регіонального розвитку.
Центральний уряд забрав собі оплати за ліцензування людей, що продають товари на ринках базарах, які до цього складали майже половину прибутку місцевих бюджетів…
Новий Бюджетний кодекс держави (в якому викладаються правила української бюджетної системи, включаючи її структуру, її правові основи, і відносини між місцевими та державним бюджетами) не надав місцевій владі додаткові джерела доходу, але збільшив число послуг, які вони повинні надавати…
Отже, центральна влада збільшила свій контроль над фінансовими потоками в країні, делегувала місцевому рівню нові повноваження, при цьому не запропонувавши додаткове фінансування, котре дозволило радам виконувати їх нові обов’язки. Крім того, їх позбавили фінансової самодостатності», – зазначають аналітики.
Читайте також: Як зробити, щоб міські голови не були безголовими?
На їх думку, реформа місцевого врядування і досі не виконана в першу чергу з політичних та фінансових причин.
«Небажання передати додаткові повноваження місцевим органам влади та збільшити їх бюджети пов’язане зі страхом Києва втратити безпосередній контроль над політичними процесами, що відбуваються в українських регіонах. Нинішня модель розподілу фінансування забезпечує політикам Києва більше впливу над тим, як виділяються кошти і як вони витрачаються. На практиці ця модель створює ідеальні умови для зловживання владою та корупції, оскільки політики можуть передати субсидії і гранти конкретним місцевим органам влади в обмін на особисті вигоди…
Імплементація (адміністративної) реформи може засмутити велику частину електорату і армію державних службовців, які працюють в регіонах. А це у свою чергу послабить мотивацію посадовців державних адміністрацій мобілізувати виборців та здобути їх підтримку на наступних виборах або «допомогти» правлячій партії досягти необхідних результатів. Можна також припустити, що у зв’язку з виборами 2015 року центральний уряд волів би накопичити гроші замість того, щоб надавати їх місцевим бюджетам, для того, щоб потім оголосити нові соціальні ініціативи зразу ж перед виборами», – вважають Іванські і Жоховські.
На думку керівника представництва Фонду Фрідріха Еберта в Україні Урсули Кох-Лаугвітц, для провідних опозиційних політиків парламентські вибори стали точкою відліку підготовки до президентських виборів 2015 року, але їх перспективи наразі видаються туманними.
«Під час минулої парламентської кампанії на порядку денному багатьох політиків стояли президентські вибори кінця березня 2015 року …Провідний кандидат «об’єднаної опозиції» Арсеній Яценюк боровся не лише за хороший результат блоку «Батьківщини» і його партії «Фронт змін» та п’яти менший партій, але й проти відсутньої Юлії Тимошенко за лідерство в опозиції і добру точку відліку для виборів 2015 року», – пише експерт.
«Стартовим майданчиком для 2015 року для Яценюка стане зіткнення з жорсткою конкуренцією з боку інших представників опозиційного табору – Віталієм Кличком і Олегом Тягнибоком. Усі три кандидати після поразки Ющенка стоять перед дилемою, що в Україні ще жоден кандидат не міг виграти всупереч волі східних і південних регіонів.
До березня 2015 року Кличко навряд чи зможе законсервувати свій нинішній імідж незаплямованого політика, на якого покладають великі надії та свіжої політичної сили. Новій різнобарвній фракції УДАРУ буде важко триматися купи і чітко висловлюватися в парламенті щодо конкретних політичних питань.
Тактична перспектива для Тягнибока на сьогодні, нажаль, виглядає не набагато краще», – додає Кох-Лаугвітц.
Німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung пише, що за останні роки Україна стала одним з чинників погіршення відносин між Росією і Польщею.
«І справді, клімат у відносинах між Москвою і Варшавою останнім часом стає все гіршим. Причиною цьому є не тільки катастрофа під Смоленськом, але й те, що Польща в останні роки стала найважливішим супротивником Росії у Східній Європі. Особливо серйозним антагонізм двох країн є щодо України. Після провалу прозахідної Помаранчевої революції Росія намагається повернути цю колишню союзну республіку Радянського Союзу назад в свою залежність. Польща, яка сама постраждала від покоління під владою Росії відповідає на це захисними рефлексами і незважаючи на авторитарні нахили президента Віктора Януковича намагається якомога більше прив’язати Україну до Заходу. Варшава закликає ЄС захистити Київ від тиску російського газового монополіста і вимагає незважаючи на всі переслідування опозиції в країні домовитися і обов’язково підписати угоду про асоціацію», – пише видання.
«Таку позицію Туск нещодавно знову підтвердив. Під час Європейської Ради минулого тижня він підкреслив, що у енергетичних відносинах з Росію ЄС має діяти «чітко і однозначно». Він повинен врешті-решт запобігти тому, щоб «російський монополіст загрожував вільному ринку Європи», – додає FAZ.
Депутат Європейського парламенту від групи «Зелених» Вернер Шульц побоюється, що саміт Східного Партнерства, який має відбутися в листопаді у Вільнюсі, може стати лебединою піснею програми партнерства ЄС зі східними сусідами.
«Доповіді про хід роботи показали весь спектр можливого зближення сусідніх східних країн з ЄС. У той час як Молдова і Україна перебувають на межі підписання угоди про асоціацію, співпраця з Азербайджаном і Білоруссю все ще знаходяться в зародковому стані. Незважаючи на всі пропозиції і зусилля останніх чотирьох років швидко привести шість країн до стандартів і цінностей ЄС, до сьогодні не досягнуто практично жодних результатів», – підкреслив Шульц.
Читайте також: Звіт Єврокомісії: в української влади лишився місяць
«Комісар Фюле намагається особисто і вельми творчо розрядити внутрішні політичні кризи в Україні, Молдові та Грузії. Тим не менше, простір для дій ЄС є дуже вузьким, якщо в цих країнах відсутня політична воля до зближення, або неможливий жоден компроміс між політичними таборами.
Таким чином східна політика ЄС перебуває на межі занепаду. Саміт Східного партнерства у Вільнюсі в листопаді повинен здійснити прорив, але також може стати лебединою піснею Східного партнерства. Великому проекту Фюле – надати пострадянському простору європейську перспективу, загрожує внутрішньополітичний провал та загибель через величезні відмінності між країнами-партнерами. Від політичних еліт, особливо в Україні, Грузії та Молдови, залежить чи стане інтеграція їх країн в ЄС успішною. Прийшов час, щоб низку слів замінили дії», – переконаний євро депутат.
Коментуючи звіт Єврокомісії щодо виконання програми європейського сусідства, інший євро депутат Яцек Саріуш-Вольскі побоюється, що ЄС втрачає своїх східних сусідів.
«Створюється ілюзія, що ми змінюємо Схід, але правда є жахливою, насправді ми втрачаємо наших східних партнерів», – зазначив він.
Американський лобіст, президент організації «Проект перехідних демократій», якого вважають консультантом Партії Регіонів, Брюс Джексон підкреслює, що країни Східного Партнерства не повинні бути змушені обирати між ЄС і Росією.
«Залишити східні країни з жодним іншим вибором окрім Росії – дуже небезпечна справа. Якщо очевидно, що Європа не може надати їм асоціацію та вільну торгівлю або лібералізацію візового режиму, то дійсно немає іншого вибору, крім Митного союзу», зазначив американський експерт.
Говорячи про Україну, він згадав порівняння, що країна – як валіза без ручки: ви не можете взяти її з собою, але й не можете відірвати від неї очей.
На думку експерта, Україна хоче приїхати на саміт Східного партнерства маючи «альтернативну модель» з Москвою про приєднання до Митного союзу замість того, щоб чекати на угоду про асоціацію з ЄС в туманному майбутньому.
«А значить їм подобаються обидва варіанти. Перше випробування першої пропозиції щодо трьох реформ відбудеться за п’ять з половиною тижнів у травні. І, чесно кажучи, якщо цього строку не дотримаються, то не отримають жодних документів потрібних для угоди та інших речей до кінця листопада. Ось це дуже короткий запобіжник», – сказав Джексон, додавши, що українцям дуже добре вдається все псувати.
Крім того, за його словами, на атмосферу саміту вплине те, що Росія має чітку альтернативну модель, яку вже розвинуто, прописано на папері, тоді як Європа такої моделі не має.
Читайте також: Недостратегія. Підписання угоди про асоціацію з ЄС можуть зірвати без участі Януковича
Британське видання Financial Times зазначає, що введення одноразового податку на депозити на Кіпрі більше вплине більше на Росію, ніж на Україну.
«Багато українських компаній так само як і російські здійснюють бізнес через спеціальні офшорні інструменти або холдинги зареєстровані на Кіпрі. За деякими оцінками кожного року через Кіпр проходять мільярди доларів українського походження…Але це не значить, що більшість компаній, які використовують податкові лазівки на Кіпрі, і справді ховають там гроші. І якщо вони цього не роблять, за словами аналітиків, вплив буде обмеженим», – пише видання.
«Навіть хоча багато українських компаній зареєстровані на Кіпрі, це не значить, що вони зберігають всі свої фонди в кіпріотських банках», – зазначає провідний юрист, який працює в країнах СНД.
Зважаючи на події, що розгорнулись на Кіпрі на минулих вихідних, ситуація була досить нервовою для багатьох підприємств і багатих людей в Росії та Україні, які давно використовують договір про уникнення подвійного оподаткування з Кіпром, щоб направляти прибутки і доходи в офшори.
«Я дуже сумніваюсь, що на українські фонди впливає одноразовий податок на депозити», – вважає партнер Ernst & Young в Україні Хорхе Интріаго.
«На мій погляд, Кіпр не є інвестиційним місцем, де українські інвестори тримають великі суми грошей. Для українського бізнесу єдиною ціллю використання Кіпру є виведення коштів з України в інші юрисдикції, щоб це було податково ефективно», – додає юрист.
«То ж чому ж Росія так обурюється і голосно реагує на події в Кіпрі? Схоже, що на Кіпрі насправді розміщено набагато більше російських грошей, напевно просто у зв’язку з великим розміром Росії. За підрахунками Moody’s йдеться про $19 млрд в депозитах від російських компаній і $12 млрд депозитів від російських банків, що набагато більше за українські вклади.
Тому, як вважає член наглядової ради НБУ Роман Шпек, «зважаючи на те, що він є більшим та більш масштабно розвинутим, російський банківський сектор сильніше піддається впливу з-за кордону, в тому числі і з боку Кіпру», – йдеться в статті.
Читайте також: Час випасати овець. Посилення залежності від Росії не віщує нічого доброго Кіпрові