Війна проти Каддафі не обійшлася без ганебних, нічим не виправданих звірств. 53 розстріляні невідомо ким і як у готелі в рідному місті лівійського диктатора Сирті, кадри скривавленого лідера Джамахірії за мить до його загадкової загибелі й повідомлення про розправи над прибічниками Каддафі в Тріполі – не найкращий фінал боротьби для революційного режиму, що ставить собі за мету будувати демократичну країну з верховенством права, повагою до прав людини й економічною свободою. У підсумку весь світ дискутує: чи полковника вразила фатальна випадкова куля під час стрілянини, чи його застрелили свідомо.
Такий блискавичний фінал нібито й спростив перехід до мирного часу: ось він, кінець знавіснілого кривавого диктатора – крапка, починаємо будувати нове життя. Проте ця війна поставила перед Заходом перші моральні дилеми. Країни–члени НАТО, насамперед Франція та Велика Британія, активно підтримали антикаддафівське повстання й визнали легітимність Національної перехідної ради (НПР). Скинути із себе моральний тягар співвідповідальності за злочини лівійських повстанців тепер буде непросто.
Громадянська війна підняла на військовий, а потенційно й політичний п’єдестал багато діячів на кшталт екс-ісламіста, керівника Лівійської ісламської військової групи Абдельхакіма Белхаджа, який командував захопленням резиденції Каддафі в Тріполі. Сьогодні зоряний час таких вояків, і ніхто достеменно не знає, як вони поводитимуться за нових умов.
Захід просить НПР, очолювану Мустафою Абдель Джалілем, екс-міністром в уряді «лідера революції», впродовж місяця сформувати новий, більш репрезентативний владний кабінет. Парламентські вибори мають відбутися за вісім місяців. Від молодих лівійців сьогодні часто можна почути, що племена вже не відіграють у політичному житті країни надто важливу роль, що їхній час минув. На арену вийшли нові особистості, деякі з них здобули освіту на Заході, вони розуміють, що треба розбудовувати політичні інституції. Словом, як і обіцяє Мустафа Джаліль, настає нова епоха з «єдиним народом і єдиним майбутнім».
Але скидати племена з шальок терезів зарано. Лівійськими пустелями блукає привид громадянської війни. Поруч – іще один: ісламізації країни. Мустафа Джаліль з певною делікатністю говорив про те, що шаріат має стати основою для державного законодавства. А тут іще Іран запрошує лівійських політиків у гості для серйозних розмов. Заходу цього вже досить, щоб занепокоїтися.
Нарешті, є ще нафта – символ країни. НПР уже обіцяла, що всі підписані раніше контракти із закордонними енергетичними компаніями виконуватимуть. Але тут принагідно варто згадати, хто утримався в Раді безпеки ООН під час голосування щодо резолюції, яка дала старт іноземному військовому втручанню в громадянську війну на території Лівії: Росія, Китай, Бразилія, Індія та Німеччина. На перші три країни, які мають свої економічні інтереси в Лівії, не виключено, чекають проблеми. А ось Велика Британія, Франція та Італія можуть розраховувати на режим інвестиційного сприяння й усі потрібні гарантії виконання контрактів.
Кажуть, у Каддафі знайшли золотий пістолет. Дуже важливо, щоб у країні, якій треба почати все спочатку, зброя більше не говорила. Американський держсекретар Гілларі Клінтон уже раніше висловлювала побоювання, що Лівія перетвориться на «гігантське Сомалі». Це третій привид, котрий блукає нею. Він поєднує в собі всі найгірші риси перших двох.