Як і попередніми роками, однією з ключових тем виставки була цифризація книговидання: її тенденції і вимоги.
Юрґен Боос, президент Франкфуртської виставки, у своїй промові відзначив два ключові моменти: цифризація неминуче трансформує «галактику Ґутенберґа» у щось нове: «Видавничий світ росте. Багато чого залишилося незмінним, хоча є і такі аспекти, що змінилися радикально. Постають нові схеми поширення контенту, його обробки та ринку… шкільна дошка стала тачскріном… Однак ідеї, сюжети, інформація – це константи видавничого світу. Без них технології – нічого не варті».
Тенденції, окреслені Боосом, помітні на самій виставці. Щороку зростає кількість стендів цифрових видавців. Цьогоріч їм навіть не виділили окремої площі, а вони виставлялися поруч з «аналоговими» паперовими видавцями. Видавничі гіганти, на зразок «Perseus» чи «Cambridge University Press», запровадили свої цифрові сервіси, щоб не втрачати цього сегменту ринку.
стенд Азербайджану
Трансформація, спричинена цифровими технологіями, яку Боос називає «великим вибухом», та економічна криза не позначилися негативно на картині світового книжкового ринку, якщо Франкфуртську виставку вважати її відображенням. У коментарі для «Тижня» Юрґен Боос зазначив, що попри економічні негаразди у ряді європейських країн, цьогорічна виставка за масштабом не поступається виставці 2011 р.
Франкфуртська книжкова виставка – це місце не тільки найактивнішої книжкової торгівлі (не плутати з українськими книжковими ярмарками, де вроздріб продають книжки, а не підписують серйозні контракти чи продають права на переклад), це ще й місце перевірки на статус. Тобто кількість і якість квадратних метрів свідчать про те, яке місце займає видавець або країна на «Планеті Ґутенберґа».
Національний стенд України, який оформив Державний комітет телебачення і радіомовлення, показав, що на мапі книжкового світу наша держава – це радше сумне провалля, аніж пишний яр. У прес-релізі, який розіслав Держкомітет телерадіомовлення перед виставкою, гордо заявляли про 12 метрів квадратних виставкової площі. Звичайно ж, порівнювати площу нашого стенду зі стендом Росії чи Польщі якось некоректно, якщо згадати про те, як виглядають тамтешні книжкові ринки і наше псевдоринкове борсання, але навіть на площі стенду Словаччини помістилося б шість стендів України, а скільки Словаччин поміщається на території України, нагадувати зайве.
стенд Вірменії
Уявіть собі дизайнерськи вигадливу форму стенду, підібрану колористику мультимедійний фарш, неонову підсвітку. Таке на франкфуртській виставці можна не тільки уявити, але й побачити, і то не тільки на стендах європейських країн, але і на стендах Азербайджану, Вірменії і навіть на окремому стенді Фландрії. А тепер уявіть павільйон колгоспу «Побєда комунізма» на обласному святі урожаю…
Що найкраще символізує книжковий ринок України? Те ж, що і українську культуру в очах наших чиновників загалом – молодиця у вишиванці й вінку, зафотошоплена на фоні золотого лану, соняшника і тину з глечиком. Мабуть, цей банер універсальний (має свій номер ГОСТ ще з часів Брєжнєва) і представляє Україну на всіх культурних подіях. Бракувало тільки сала і завивання Поплавського.
стенд Фландрії
Національний стенд України цього року покращили пластмасовими квітами та кольоровими стрічками з вінків. Вінки – це у нашій культурі символічно, але не у книговиданні. Хоча, може, я і помиляюся, і наш стенд спеціально присвячений улюбленому стилеві нашої еліти – кічеві. Але тоді чому начальник відділу книгорозповсюдження та виставок Держкомтелерадіо України Тетяна Демченко коментувати оформлення національного стенду відмовилася?
У прес-релізі Держкомтелерадіо обіцяли, що на нашому стенді будуть книжкові новинки вітчизняних видавництв, а також книги, випущені останніми роками за бюджетною програмою «Українська книга». Представлені «книжкові новинки» відібрали нерепрезентативно і хаотично. Загального видавничого каталогу, як водиться на інших національних стендах, у нас не виявилося, були тільки три брошурки: «Нові книги видавництва «Либідь»» для міжнародної виставки спеціально українською мовою, каталог журналу «Личности» общєпанятною регіональною мовою та єдиний англомовний каталог, який, щоправда, випустила агенція «Glagoslav Publications». У ньому, окрім кількох українських письменників, представлені Захар Прілєпін, Єлєна Чижова, Алєсь Адамовіч, Хамід Ізмайлов та ін.
стенд України
Я підійшов до національного стенду і вдав зацікавленого англомовного іноземця. На питання «May I ask You a few questions?» –одна репрезентантка українського книговидання налякано штурхнула іншу «Слушай там па-анґлійскі, ета к тібє». Далі наш діалог виглядав так:
– Ви не підкажете, які автори зараз в Україні найцікавіші?
– Зараз на стенді немає видавців, я не зможу вам допомогти.
– А ви особисто яких українських авторів читаєте?
– Я не читаю українських авторів, тільки англійських…
– І що ви взагалі не знаєте, які автори популярні?
– Ну, Марія Матіос і Ліна Костенко…
– І що це за література?
– Це підліткова поезія…
І які тут проблеми з цифризацією книговидання, якщо й самого книговидання не видати.
Ложкою меду в бочці дьогтю української присутності у Франкфурті був стенд київського «Мистецького арсеналу». Він виглядав доволі пристойно на фоні інших стендів подібного типу: мав оригінальні банери, достойні українські альбоми і каталоги. Можливо, хоч хтось з тисяч відвідувачів виставки запам’ятає цю експозицію, а не так званий національний стенд, що нагадує напис «Тут був Вася» на готичному соборі.