▪   Лесь Белей

Радянська Україна у Франкфурті

Україна вкотре зганьбилася на міжнародній книжковій виставці
Матеріал друкованого видання
№ 42 (155)
від 15 жовтня, 2010

10 жовтня у Франкфурті завершилася 62-та книжкова виставка, яку вважають однією з найважливіших у світі. Традиція і статус цієї виставки невипадкові. Адже неподалік Франкфурта ще в XV столітті Йоган Ґутенберґ винайшов друк, чим закріпив за цим містом статус книжкової столиці. Місту вдалося не лише утвердити цей імідж, а й підняти його до міжнародного рівня.

Масштаби виставки вражають. Цифри більш промовисті за слова: цьогоріч на виставковій площі 171 790 м2 було представлено 111 країн, із яких 75 мали власні національні стен­­ди. Кількість індивідуальних інформаційних щитів видавництв обчислювалася тисячами – загалом їх було понад 7500. За підрахунками організаторів, виставку відвідали 300 тис. людей. У програмі було заявлено 3127 івентів. Країною – гостею Франкфурту-2010 стала Аргентина. Спеціально на виставку аргентинці привезли близько 1 тис. найменувань національного письменства від 300 видавців із 15 країн, запросили 70 авторів та організували щонайменше 300 заходів.

Як і щороку, виставка відбувалася у Франкфуртському виставковому комплексі, що складається з величезних кількаповерхових приміщень, поділених на різнопрофільні відділи. Художня та нехудожня, дитяча література, іноземні видавництва, літагенти, видавнича справа та книготоргівля, книжковий антикваріат, академічні видавництва, релігія, туризм, комікси, освіта, книжковий дизайн, електронні носії, фільми та медіа, гурманство – такі назви відділів були позначені на спеціальній виставковій мапі. Працювали також прес-центр та спеціальна зала країни-гості. Відвідувачі могли легко спланувати свій маршрут, оскільки локалізація стендів була досить логічною та зручною. До того ж на території діяло безперервне автобусне сполучення між різними приміщеннями.

Франкфуртська виставка, на відміну від українських, не має статусу книжкового базару, і книжки тут продають не вроздріб, а на рівні авторських прав та цілих тиражів, тому органі­затори спеціально виділяють окреме приміщення для літагентів, де ведуться переговори про купівлю авторських прав.

Цьогорічна виставка все ще відбувалася під знаком світової фінансової кризи. Щоб якось заретушувати її наслідки, організатори зробили акцент на цифрових технологіях та електрон­­них носіях, що вилилися в масштабну програму Frankfurt SPARKS.

Для відвідувачів з України ложкою дьогтю у світовому книговидавничому меді, хай як прикро це звучатиме, був саме український національний стенд. Його вигляд примушував червоніти, ховати погляд і поквапом відходити. За оприлюдненою статистикою виставки, український стенд представляв сім видавництв. Для порівняння: По­­льщу репрезентували 38 видавництв, а п’ятимільйонну Сло-­­
вач­­чину – десять.

Теоретично навіть сім професійних видавництв можуть зробити гарний стенд. Проте на практиці цим займався Державний комітет телебачення та радіомовлення, відтак український стенд виглядав, як пункт прийому макулатури десь на Троєщині. Крихітний, зі скромними та непрезентабельними полицями, він увінчувався назвами вітчизняних видавництв, невигадливо видрукуваними звичайним принтером на аркушах формату А4. Стенд України, на відміну від казахського, не мав навіть власного каталогу. Враження він справляв незрівнянно гірше за мультимедійний мистецький стенд Грузії. Понад те, наш інформаційний щит був убогіший за совковий, але досить репрезентативний білоруський. Навіть стенд не всіма визнаної Республіки Косово був щонайменше вдвічі більший і багатше оформлений, ніж український.

Тиждень вирішив дізнатися, чому видавнича справа нашої країни представлена так кволо й аскетично. Прокоментувати цю ситуацію погодився «представник України» Валерій Дєрябін, головний спеціаліст Департаменту видавничої справи та преси Державного комітету телебачення та радіомовлення.
        
У. Т.: Як оцінюєте цьогорічну виставку у Франкфурті?

– Одна з найкращих виставок, але відвідувачів мало. Значно менше, ніж у 2008, 2007 чи 2006 році. Підходять, цікавляться літературою. Усе добре. Консульство дуже нам допомагає і з розміщенням, і з перевезенням. З нами приїхали видавці, вони підписують конт­ракти. 6 жовтня відбувся День української книги. Було 18 представників різних видавництв.

У. Т.: А що скажете про недолуге оформлення українського стенда?

– Щодо оформлення… У нас сталися трохи форс-мажорні обставини. Минулого місяця ми провели три виставки: у Москві, Львові на Форумі видавців та Ашгабаті, де ми були почесними гостями. І в останній момент наше керівництво вирішило їхати сюди.

У. Т.: Чи не вважаєте ви, що наш стенд, м’яко кажучи, неконкурентоспроможний порівняно хоча б із Грузією.

– Ні, тому що в Грузії є своя діаспора, їхній стенд коштує €16  тис., вони щороку його виставляють і нічого не змінюють. І книжок у нас набагато більше.

У. Т.: Тобто ви вважаєте, що назви видавництв, видрукувані на принтері, – це гідний спосіб презентації українського книговидання?

– У нас 16 м2. Стенд придбаний державним коштом для зустрічей. Тут видавці обговорюють свої питання…         

Коментарі тут зайві. Торік Україна заявила, що хоче бути країною-гостем на Франкфуртській книжковій виставці в 2012-му. Заявка на чергову га­­ньбу?

[2135]

ПЛІЧ-О-ПЛІЧ З ПРОГРЕСОМ. Мультимедій­­ний стенд Грузії засвідчив прагнення країни виглядати модерною

ВДАЛА ПРЕЗЕНТАЦІЯ. На відміну від України невеличка Словаччина гідно оформила свій національний стенд

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.