Терезії Мора не пощастило з батьківщиною: за словами письменниці, людині її вдачі не можна жити в маленькому угорському селі, де поруч самі католики, які чесно виконують усі заповіді. Зате їй поталанило з родиною – по материнській лінії сім’я мала німецьке коріння. Тільки переїхавши до Берліна й почавши писати німецькою мовою, літераторка відчула себе, наче риба у воді. Та водночас вона виявила, що в мультинаціональній країні проблема етнічної та мовної ідентичності стоїть украй гостро. І Старий світ ще тільки вчиться її вирішувати.
У романі «День у день» тема пошуку меж самості наскрізна, але Мора розширює її до крайніх меж. Головний герой Абель Нема – не лише емігрант із заплутаним родоводом, а й фахівець із фонології, який спромігся вивчити десять мов, але жодною з них не послуговується. Та й узагалі розмовляє мало, і його замкненість на власному внутрішньому світі викликає в оточення бажання будь-що дізнатися, що ж він так старанно приховує. А оточення, як ви вже здогадалися, складається не із самих гансів і гретель. Навколо Абеля вирує море з представників різних народів і культур – тільки встигай ухилятися від їхніх примх і дивацтв. Коли ж справа доходить до викриття «маленької особливості» нашого героя, що виокремлює його із загалу, і без цього стрімкий та рвучкий роман розганяється до швидкості звуку. Калейдоскоп мікроепізодів миготить цілком по-кінематографічному, адже авторка є ще й успішною сценаристкою, і ця обставина, безперечно, позначилася на її стилі – химерному, рухливому й напрочуд яскравому.