Замість спостерігати за політичною драмою в Україні з попкорном у руках українська громада США повинна закасувати рукава й усувати негідників з керівних посад по свій бік океану. Західні діячі, прямо чи опосередковано пов’язані з режимом Януковича, повинні не лише бути засуджені спільнотою, а й позбавлені впливових позицій, доки вони не завдали ще більшої шкоди Україні, насамперед її іміджу на Заході.
Відбілювач Януковича
Найочевиднішим претендентом на діаспорну люстрацію є Адріан Каратницький, який увійде в історію через свої широку й безсоромну підтримку та виправдовування дій Адміністрації Януковича. Варто звернути увагу на кілька шматочків «мудрості» від цього самоспеченого гуру, який і надалі представляє себе об’єктивним аналітиком української політики і все ще публікується в найкращих виданнях світу, як-от Wall Street Journal. Із-під пера цього автора вийшло стільки лестощів на адресу екс-президента і його команди, що переповідати забракне місця (охочі можуть ознайомитися з повним архівом публікацій тут: atlanticcouncil.org). Проте варто зосередитися на твердженнях Каратницького, що Янукович ніколи не вдасться до диктаторських, авторитарних методів.
Відразу після приходу останнього та його соратників до влади Каратницький запевняв нас, мовляв, «п’ять років у диких політичних джунглях навчили їх, що світ не закінчується після демократичної ротації влади, а сама ротація також не загрожує нічиїм статкам». Уже у травні 2010 року, коли авторитарний шлях, обраний новим «гарантом», був очевидний для всіх об’єктивних політичних експертів, дописувач звинуватив тих, хто критикував уряд за авторитаризм і диктатуру, в розпалюванні істерії.
Він скаржився, що «замість отримати визнання за покращення стану справ і позитивні економічні кроки, Янукович зазнає дедалі більшої міжнародної критики». «Коротше кажучи, має місце цунамі статей, які стверджують, що Україна стане васалом Росії на чолі з нестриманим тираном, який захопив контроль над більшістю ЗМІ», – написав Каратницький у травні 2010-го.
Незважаючи на згадане «цунамі» думок, політичний «експерт» із Атлантичної ради вирішив натомість зосередитися на «відкритості для критики» Януковича «і його готовності виправляти помилки», як людини, що не захоче «ставати другорядним керівником російської провінції». «Моє спілкування з усім українським політикумом протягом останніх двох десятиліть дає підстави вважати, що, за винятком культурної та мовної політики, команда Януковича загалом на правильному шляху».
Коли тодішній президент демонстрував свою схильність до насильства, Каратницький виправдовував його, переконуючи, що той «суворо дорікнув» міністру внутрішніх справ Віталієві Захарченку «за перегини в поводженні міліції на демонстраціях». Що стосується останнього, то він був частиною оточення президента з «добре освічених, високопрофесійних 30–40-річних», переконував Каратницький, ніби використовуючи вислів просто з листа піарних вказівок Партії регіонів. Сумнозвісні кримінальні звинувачення в пошкодженні бруківки Майдану бачаться «спрямованими на нібито завдані столичній центральній площі збитки й не є масштабними переслідуваннями лідерів та учасників протестів». «Можливо, вони забагато протестують, – зухвало написав Каратницький про критиків Януковича. – Побоювання підтримуваного Росією відродження авторитаризму, ймовірно, не справдяться».
Читайте також: В агонії. Більшість депутатів нинішньої ВР намагається будь-що перешкодити оновленню влади
Він співав похвали «гарантові» навіть під час політично вмотивованого переслідування Юлії Тимошенко, бо ж той дозволив їй поїхати до Брюсселя, й убачав у цьому позитивну «ознаку змін». Підтримка з боку Каратницького набула менш зарозумілого тону, щойно головного політичного суперника Януковича кинули до в’язниці. Але «експерт» і далі правив своєї, шкодуючи, що «переслідування пані Тимошенко затьмарило значний поступ прогресу», зокрема зниження податків, скорочення державних субсидій і боротьбу з корупцією.
Аж до гіркої розв’язки Каратницький не міг вичавити із себе слово «авторитарний», усе ще пом’якшуючи будь-яку критику й називаючи свого поваленого героя «напівавторитарним» правителем. Незважаючи на критику Януковича тепер уже за відхід від західних цінностей, Каратницький не переставав страждати на фантомні болі. Адже він довго виправдовував людину, яка була дуже схожа на його клієнта, хоча і заперечував будь-які прямі чи опосередковані фінансові зв’язки з Партією регіонів чи її спонсорами. Виправдання в Каратницького, як і в регіоналів, банальні та передбачувані. Він повідомив мені електронною поштою, що був критичний до Януковича, коли той відмовився від курсу на інтеграцію із Заходом.
Тільки в грудні 2012-го (більш ніж через рік після ув’язнення Тимошенко!) він «почав посилати попереджувальні сигнали», коли вони були очевидні мільйонам людей іще у 2004 році, а всім об’єктивним політологам – принаймні до літа 2010-го. «Я щиро вважав, що Янукович зрозумів під час Помаранчевої революції: українська громадськість не допустить узурпації влади. Я помилявся», – написав він мені наприкінці липня. Справді, помилявся, ще й як! Настільки, що більшість його тверджень у понад десятку статей була фарсом, як під час їх створення, так і в ретроспективі.
Але гра у «щиро віруючого» не виправдовує нікого, хто підтримував Партію регіонів. Зіткнувшись зі свідченнями корупції, вбивств та інших злочинів донецького клану ще у 2005-му, Каратницький, за словами професора Тараса Кузя з Альбертського університету, наполягав, що цьому нема «жодних доказів».
Замкнене «Помаранчеве коло»
Відразу після Помаранчевої революції Каратницький узяв інтерв’ю в Ріната Ахметова, опублікувавши схвальну статтю про нього у Wall Street Journal. Тоді ж таки заснував тепер уже не існуюче «Помаранчеве коло», організацію лідерів української діаспори, що присвятили себе «координуванню друзів демократичної України». Цікаво, що серед прихильників «Кола» була Донбаська паливно-енергетична компанія (нині ДТЕК), яка належить Ахметову. Це спонсорство – єдиний доведений фінансовий зв’язок між Каратницьким та будь-ким із донорів Партії регіонів. Однак він і досі заперечує фінансові взаємини з олігархом. Тепер ми бачимо, яким «другом» демократичної України є Ахметов, котрий дозволив сепаратистам і російським солдатам тероризувати й убивати людей на його рідному Донбасі. В тому самому краї, заборона ходити яким була б найболючішою санкцією для нього. За іронією ці слова Ахметов сказав у грудні.
Читайте також: Єгор Соболєв: «Процес люстрації заблоковано»
Але, беручи до уваги нібито кримінальне минуле останнього (кажу «нібито», бо документальні фільми, журналістські розслідування та книжки, очевидно, не є достатніми доказами для Каратницького), покровителі «Помаранчевого кола», зокрема канадський бізнесмен Джеймс Темерті, не мають бути здивовані тим, як він обійшовся з терористами.
Як Каратницький пояснює свою підтримку Адміністрації Януковича? Наполягає, що його тексти були «аналітикою». Справді, багато з його похвал тодішньому президентові та команді завбачливо пом’якшені легкою критикою, наприклад, недостатніх дій у культурній сфері (безпечна зона: згадаймо зневагу Партії регіонів до цих питань). Але балансування, яке автор намагається видати за проникливий аналіз, радше нагадує заплутування слідів. Намагаючись відбілити Януковича, він часто робив суперечливі твердження. Кінцевий продукт нерідко мав комічний вигляд. «Незважаючи на використання адміністративного ресурсу й нерівні умови, політичний плюралізм в Україні існує», – пише Каратницький після тюремного ув’язнення Тимошенко та шахрайських парламентських голосувань.
«Доказів корупції та кумівства більш ніж достатньо», – стверджував «експерт» лише через рік після вихваляння Януковича за «масштабні висунення звинувачень чиновникам у корупції». Мабуть, таки не вельми «масштабними» вони були.
Звісно, з погляду об’єктивного політичного аналізу, якщо Каратницькому не платили за таку підтримку Адміністрації, то він проґавив ідеальну можливість заробити непогані гроші за свій «аналіз». Але зараз він сподівається залишити все це в минулому. Після Євромайдану – виступав із промовами в Гарвардському університеті й Технологічному інституті моди на Мангеттені, коментуючи причини падіння Януковича. Окрім того, Каратницький публікується й надалі у виданнях Wall Street Journal та New Republic, куди тепер пише про війну на Донбасі. Зазвичай люди, діяльність яких має всі ознаки роботи оплачуваного піарника, не можуть виступати як об’єктивні політичні аналітики в таких престижних ЗМІ. Одначе йому це вдається як старшому науковому співробітникові Атлантичної ради, шанованого вашингтонського аналітичного центру, печатка схвалення якого надає легітимності людині, котра у кращому разі є найманцем. Якщо автору ніколи не платили, то його статті свідчать про некомпетентність.
Неймовірно, але Атлантична рада цілком задоволена його роботою. Проігнорувавши мої запитання про те, як Каратницький дістав посаду і якою може бути процедура його усунення, речниця ради Талін Ананян натомість переслала мені заяву її президента й головного виконавчого директора Фредеріка Кемпе. «Адріан Каратницький широковідомий як один із провідних експертів щодо України, – пише той. – Ми пишаємося діяльністю команди Атлантичної ради, зокрема й Адріана, яка сприяє утвердженню свободи, суверенітету й територіальної цілісності України».
Читайте також: Михайло Гончар: Ми вже бачимо переваги лібералізації європейського ринку, проти якої завжди заперечувала Росія
Як бачимо, керівництво наукової організації досі не розуміє небезпеки, яку становить Каратницький. Адже люди, мало обізнані із ситуацією в Україні, можуть справді почати довіряти нісенітницям, які він видає з її схвалення за аналітику. Нездатність достатньо швидко зрозуміти правду про діячів на кшталт Януковича та Ахметова, зокрема й через димову завісу, створену такими як Каратницький, може мати трагічні наслідки. Адже це дає змогу накопичувати достатньо влади, щоб завдати непоправних утрат країні, як це було із трагічною загибеллю людей на Євромайдані й триває донині на Донбасі. Не перестаючи виступати як експерт, Каратницький становить загрозу об’єктивному політичному аналізові українських подій. А останній гостро необхідний у час, коли російська пропагандистська машина щодня продукує неймовірну кількість брехні. Загрожує такий «аналітик» і поінформованості діаспори, яка довірила неуспішному проектові «Помаранчеве коло»
$10 тис.
Якщо Каратницький рекламував один авторитарний уряд, то ніщо не завадило б йому запропонувати свої послуги й іншому кланові.
тінь фірташа
Серед тих, чиї зв’язки з режимом Януковича простежуються чіткіше, – колишня перша леді України Катерина Ющенко. Ще в жовтні 2013 року вона та її чоловік були почесними гостями святкового бенкету, організованого Українсько-американським архівом і музеєм Детройта. Зрозуміло, що організатори прийому у відчаї. Їхній науково-культурний заклад – у місті Гемтремк, анклаві неподалік центру Детройта, який є територією бойових дій, не менш небезпечною за сучасний Луганськ. Привернути увагу такої казково багатої людини, як Катерина Ющенко, є для них однією з небагатьох надій на фінансування музею.
Але для тих із нас, хто мешкає в Україні, подружжя Ющенків є людьми, які об’єдналися з Януковичем, щоб перемогти Юлію Тимошенко на президентських виборах 2010-го. Нагородою за цей нечестивий союз стало право жити на розкішній державній дачі в Кончі-Заспі відразу після перемоги останнього. Є сенс підозрювати, що відбувся такий обмін, бо подружжя Ющенків виїхало звідтіля приблизно тоді, коли Янукович утік з України. Жити на обійсті, утримання якого обходиться зубожілій країні у $3,75 млн за рік, маючи при цьому кілька власних розкішних резиденцій, бачиться певним ступенем жлобства. Але отримання дачі як частина політичної домовленості з особою, що намагалася стати диктатором, понівечивши у процесі тисячі людей, є абсолютно огидним. Ніяке носіння вишиванок та демонстрація власної шароварщини цього не змінить. Українсько-американський архів і музей Детройта повинен позбутися своїх зв’язків із подружжям Ющенків, як і будь-яка інша діаспорна організація. Окрім того, лідерам діаспори час визнати власні помилки й очиститися від усіх контактів зі спонсорами кривавої Партії регіонів та співучасниками їхніх злочинів.
На жаль, забагато діаспорських публічних осіб є відкритими до політичних домовленостей і щедрих пожертв від таких людей, як Дмитро Фірташ, іще один фінансовий благодійник ПР. Тепер вони виправдовуються так само, як Каратницький, стверджуючи, що не мають докорів сумління, бо ж спонсори регіоналів не були визнані злочинцями в судах. Мабуть, таких фактів, як, наприклад, визнання Фірташем відносин із російським бандитом Семеном Могилевичем, номером один у списку осіб, розшукуваних ФБР, замало, щоб викликати їхнє занепокоєння. Звичайно, ці діячі з діаспори не очікували, що офіційний Вашингтон найближчим часом «забруднить» досі нібито чистий імідж Фірташа, звинувативши його в хабарництві, відмиванні грошей та іншому, що може коштувати йому до 55 років позбавлення волі. У своїх бідах Фірташ звинувачує уряд США – той самий, котрий діаспора намагається переконати надавати більше допомоги Україні: «Важливо те, що йде геополітична боротьба між Сполученими Штатами Америки та Росією. США потрібен ворог за кордоном, щоб вирішити проблеми вдома, а Україні довелося стати полем битви».
Майкл Савків-молодший, президент Комітету США з Голодомору, відмовився відповісти, чи поверне його організація $2,5 млн доброчинного внеску пана Фірташа на будівництво Меморіалу жертвам Голодомору у Вашингтоні. «Очевидно, що ми дуже занепокоєні всіма звинуваченнями і стурбовані підтримкою таких людей, як Фірташ, – сказала речниця Українського конгресового комітету Америки Роксолана Лозинська у квітні, як повідомляють британські видання The Globe і Mail. – Однак робота над проектом триває».
Іще одним лідером діаспори, який потрапив у тенета Фірташа, є Борис Ґудзяк, народжений у США колишній ректор Українського католицького університету, нині єпископ Української греко-католицької єпархії в Парижі. Олігарх подарував УКУ $4,5 млн на будівництво кампусу «Стрийський парк». Тоді панотець навіть висловив сподівання, що це буде не остання пожертва від Фірташа. Як саме Савків та Ґудзяк контактували з фінансовим магнатом, невідомо. Перший із них повторно відмовився розповісти, хто був ініціатором співпраці, так само мовчить про походження відносин і УКУ.
Дискусії із приводу того, чи заслуговують на осуд Савків та Ґудзяк, тривають давно. Але тепер судимість може нарешті поставити крапку в цих дебатах і зробити Фірташа персоною нон ґрата для пожертв раз і назавжди.