Продовження. Початок у Тиждень, № 14
У грошовому обігу країн, де діє закон Коперника — Ґрешема, дуже важко, навіть практично неможливо утримати оптимальну величину маси «поганої» валюти (переоцінених засобів платежу). Зазвичай маса «поганої» валюти то занадто збільшується, то занадто зменшується, і через це система грошового обігу постійно мандрує за маятниковим рухом від значної інфляції до нестерпної дефляції та знову назад до інфляції. Економіка України останніми роками перебуває радше в стані депресії, ніж підйому, безготівкової гривні економіці радше не вистачає, ніж занадто багато, внаслідок чого система грошового обігу України наприкінці 2019 року потроху занурювалася в стан дефляції.
Ціна дефляції
Зазвичай, коли говорять про дефляцію, мають на увазі зниження цін. Таке уявлення склалося під впливом досвіду, набутого під час Великої депресії 30-х років ХХ століття, економічного підйому 90-х років ХІХ століття тощо. Але не можна забувати, що тоді гроші були металеві або забезпечені монетним металом. Запаси монетного металу доволі обмежені, і це багато в чому визначало особливості грошового обігу та динаміку цін. Золотий стандарт скасували ще в 1970-ті, і зараз — на початку ХХІ століття — ми бачимо, що в умовах наявності в грошовому обігу ефекту Коперника — Ґрешема, механізм дії якого постійно штовхає вгору ціни на товари й послуги, дефляція може супроводжуватися відсутністю номінального зниження цін.
Хоча дефляція ХХІ століття й відрізняється від дефляції часів панування металевих грошей та золотовалютної системи й хоча в наш час ще не було такої всесвітньої та всеруйнівної дефляції, як у 1930-х, ми, з огляду на набутий досвід в умовах сучасної України, маємо всі підстави вважати, що дефляція — це стан грошового «голоду», який відчувають постачальники товарів і послуг через нестачу засобів платежу. Тобто це ситуація, коли постачальники щоразу пропонують товари й послуги (перераховані за поточними цінами) на суму більшу, ніж у покупців є в наявності засобів платежу, що обертаються з певною швидкістю. Водночас на ринку засобів заощадження скарбів такого грошового «голоду» може не бути.
Стосовно цього повчальною для нас може бути історія подій, які відбувалися в грошовому обігу провідних країн світу в період між двома світовими війнами, коли стався перехід від металевих грошей до системи золотого стандарту паперових грошових білетів.
Читайте також: Про український капіталізм
Негаразди Першої світової війни розбалансували систему грошового обігу європейських країн, але уряди всіх цих країн намагалися повернутися до довоєнних курсів співвідношення золота й паперових грошових білетів. У ті часи «найліпшими» валютами були золоті монети, а за межами Сполучених Штатів ще й долари США. Європейські валюти у своїх країнах певною мірою були «поганими» грошима. Крім того, через масштабну емісію, розпочату 1921 року, німецька марка стрімко девальвувала відносно золота й валют інших європейських країн; 1923-го внаслідок надлишку грошової маси паперових грошей, хронічного дефіциту платіжного балансу й відповідно постійної нестачі золота обвалився відносно золота курс французького франка; 1931-го внаслідок всесвітньої банківської паніки й шаленого відпливу золота з країни Велика Британія відмовилася від золотого стандарту, через що значно впав курс фунта стерлінгів щодо долара США; 1933 року, щоб подолати руйнівну дефляцію, Сполучені Штати провели девальвацію долара США відносно золота.
Отже, ми бачимо, що і значна інфляція, і дефляція, і банківська паніка своїми наслідками мали те саме явище — офіційну девальвацію «поганої» валюти відносно «хорошої». Хоч би яким був характер негараздів в економіці, розрив між ринковим і офіційним курсом «поганої» та «хорошої» валюти збільшується так, що відбувається офіційне підвищення ціни недооціненої валюти. Значна міжповоєнна девальвація в більшості країн Заходу врешті-решт виправила дисбаланс валют, що відновило зростання економіки й переважно ліквідувало ефект Коперника — Ґрешема в грошовому обігу цих країн. Як видно, основна маса суб’єктів господарювання в тодішніх розвинутих країнах Заходу не мала потреби (як не має і зараз) використовувати як засоби збереження скарбів валюти, які обертаються за межами офіційної системи обігу грошей їхніх країн. Тобто у справжніх капіталістичних країнах, де є розвинений фондовий ринок, що пропонує широкий вибір засобів збереження скарбів, і немає об’єктивного підґрунтя в існуванні великого тіньового ринку, ефект Коперника — Ґрешема може виникати лише тимчасово.
Нерозв’язане завдання
Утримати оптимальну величину грошової маси «поганої» (переоціненої) валюти в обігу практично неможливо. Завжди буде або надлишок «поганої» валюти, або нестача. Тому якщо з’являється надлишок «поганої» валюти, то посилюється інфляція, якщо нестача — виникає дефляція. Тобто існування ефекту Коперника — Ґрешема само по собі провокує кризові явища, водночас незалежно від того, що саме спричиняє кризу — грошова система, яка вражена ефектом Коперника — Ґрешема, чи причини поза межами грошового обігу. Система «поганої» та «хорошої» валюти на чергову кризу реагує тим самим способом: відбувається таке значне ринкове знецінення «поганої» валюти, що держава мусить провести офіційну девальвацію «поганої» валюти, тобто погодити офіційний курс «поганої» валюти з її реальним ринковим курсом.
Фактично проблему «хорошої» та «поганої» валюти так ніхто й не зміг розв’язати. У деяких випадках проблема розв’язувалася сама собою: десь пацієнт невідомо від чого помирав, десь пацієнт невідомо від чого одужував. Свого часу Миколай Коперник і Джон Локк пропонували (коли йшлося про біметалічну грошову систему) встановити офіційний курс обміну «поганої» та «хорошої» валюти, близький до ринкового курсу. Практично вже в наші часи Фрідріх фон Гайєк пропонував встановити вільний курс обміну «поганої» та «хорошої» валюти. Здається, коли в нашій країні настане час справжніх реформаторів і справжніх реформ, то зроблять саме так, як рекомендував будувати політику ціноутворення «поганої» валюти цей відомий австрійський економіст. Зрозуміло, що вільний курс обміну «хорошої» та «поганої» валюти можна буде запроваджувати тільки після фундаментальних змін в устрої суспільства, коли щезне об’єктивна потреба у великому тіньовому ринку.
Справжній стан речей
Коли ми говоримо про економіку сучасної України, маємо пам’ятати: приватні суб’єкти роблять гроші не для того, щоб збільшувати капіталізацію свого бізнесу, а щоб придбавати додаткові засоби споживання та створювати страхові запаси на чорний день. До того ж уважається за краще і перше, і друге робити за межами нашої країни.
Відповідно до цього діють і всі інші суб’єкти господарювання, тому безготівкову гривню, яка є найбільш переоціненою з усіх валют, що ними користуються українські суб’єкти господарювання, утримують у себе лише в мінімально потрібних обсягах — тільки для виконання платежів за поточними зобов’язаннями перед державою та своїми постачальниками. Якщо утворюються сталі надлишки безготівкової гривні, то зазвичай суб’єкти господарювання не інвестують їх у свій бізнес, а намагаються на ці кошти придбати певні засоби споживання або збереження скарбів: розміщують ці гроші на строковому банківському депозиті чи купують долари США або житлову нерухомість.
Внаслідок того що всі українські суб’єкти господарювання намагаються готівкову гривню залишити в себе, а розраховуватися безготівковою, готівки в обігу постійно не вистачає, і Нацбанк вимушений час від часу її додруковувати. Хоча інфляція поступово знецінює позабанківські запаси готівки, частка готівкової гривні за межами банківської системи в загальній масі грошей занадто висока. І це недобре. Через те що відбувається постійний відплив гривні з обігу, тобто передусім з банківської системи (дія закону Коперника — Ґрешема), у каналах грошового обігу хронічно не вистачає безготівкових коштів для здійснення платежів.
Наявну нестачу безготівкової гривні посилює фіскальна й бюджетна політика нашої держави, яка сприяє вимиванню величезної частки обігових коштів українських підприємств. В Україні податки доволі високі й становлять значну частину грошових витрат українських підприємств. Через те що єдиним засобом сплати податків державі є безготівкова гривня, якої постійно не вистачає, чимало підприємств не спроможні утримувати на своїх рахунках обсяг коштів, потрібний їм для безперебійної господарської діяльності, що спричиняє прострочену заборгованість зі сплати поставок товарів та із заробітної плати. Утім, політика державних закупівель, якої дотримується держава, не дозволяє основній масі українських підприємств поповнювати в достатній мірі запаси своїх обігових грошових коштів.
Читайте також: Двері в нову реальність
Щодо гривні, яку отримують експортери з продажу іноземної валюти Національному банку, то значна частина цих грошей зразу ж переходить у рахунок сплати податків, а частину в кінцевому підсумку отримують імпортери, і тому ці гроші знову переходять за кордон, а та сума, що залишається у внутрішньому грошовому обігу, не здатна компенсувати брак засобів платежу. Інших джерел надходження грошей в економіку України практично немає. Ситуація зі станом платежів в Україні була б ще гіршою, якби система електронних платежів (СЕП) НБУ не працювала з такою високою швидкістю, що дає змогу грошам, які щойно вийшли з Державної скарбниці, за день промчати через рахунки великої кількості підприємств у кількох різних банках у різних регіонах країни й наприкінці дня опинитися на рахунках податкової служби.
Зовсім в інших умовах перебувають суб’єкти господарської діяльності, які повністю працюють у тіні та не мають потреби сплачувати податки Українській державі. Ці підприємці віддають перевагу роботі з доларами США (готівковими та безготівковими) та з готівковою гривнею і, наскільки мені відомо, не знають, що таке дефіцит засобів платежу.
Уроки недавніх криз
У нашій країні, принаймні протягом останніх 25 років, постійно відновлюється дефіцит безготівкової переоціненої державою гривні — отже, постійно відновлюються загрози дефляції та дефіциту кредитних ресурсів, які спричиняють збереження непомірно високих відсоткових ставок. Водночас власники щоразу вищих запасів готівкової гривні відносно невелику кількість готівки використовують як ресурси для сплати товарів та послуг, а більшу частину — на придбання засобів збереження скарбів. Із більшої частини обсягу готівкової гривні певна частка інвестується в нерухомість, а основна сума — у фінансові засоби збереження скарбів: банківські депозити та іноземну валюту. Після 2015 року значна частина цих операцій з купівлі іноземної валюти пішла за межи банківської системи.
В умовах низької волатильності курсу долара та відносно стабільної ситуації в банківській системі чимало готівкової гривні надходить на строкові банківські депозити в гривні. Однак усі розуміють, що, по-перше, будь-який банк може зникнути разом із заощадженнями своїх вкладників у найбільш непідхожий для вкладника момент, а по-друге, і головне, зростання курсу долара в нашій країні здатне спричинити таке зростання цін та знецінення гривні, яке наявні відсотки з депозитів компенсувати не зможуть. Тому щойно виникають проблеми в банківській системі та зростає загроза втратити заощадження або коли зростає курсова волатильність та виникає загроза зростання курсу долара — уся ця маса грошей стрімко прагне знов перетворитися на готівку й терміново вийти на валютний ринок. Востаннє таке траплялося у 2008 та 2014–2015 роках. В обох випадках події розвивалися приблизно за однаковим сценарієм.
У 2007–2008 роках були досить привабливі умови для імпортерів і, як наслідок, не найсприятливіші умови для вітчизняних виробників, орієнтованих на внутрішній ринок. Крім того, періодично загострювався «грошовий голод», через те що значна маса безготівкової гривні застрягала на рахунках скарбниці. Усе це спричинило зростання заборгованості суб’єктів господарювання перед їхніми постачальниками. У будівництві загострення «грошового голоду» першими відчули виробники будівельних матеріалів та конструкцій, що перебувають на самому початку ланцюга поставок і, отже, на самому кінці отримувачів оплати. Уже у квітні 2008 року деякі підприємства індустрії будівельних матеріалів та конструкцій почали зупиняти свою роботу. Дефіцит засобів платежу негативно вплинув і на інші галузі економіки. Але найуразливішими в таких умовах виявилися малі й середні підприємства.
Читайте також: Die Welt: Щеплення для інвестиційного портфеля
Через це значна кількість малих та середніх підприємств була змушена згорнути свій бізнес; колишні підприємці вносили на депозити гроші, отримані після його ліквідації, купували долари, житлову нерухомість, але здебільшого розміщували на депозитах у гривні, де були досить високі відсоткові ставки. Слід зазначити, що власники малих та середніх підприємств і ті люди, що були власниками таких підприємств у минулому, становлять надзвичайно малий відсоток загальної кількості банківських вкладників, але вони тримають левову частку в загальній грошовій сумі банківських вкладів фізичних осіб у нашій країні.
Після подій, пов’язаних із рейдерським нападом на Промінвестбанк, усі вкладники почали масово забирати кошти з банків та купувати долари США. Усе це відбувалося на тлі стрімкого падіння світових цін на традиційні українські сировинні товари й відповідного зменшення валютних надходжень від експортерів. Збіг внутрішніх і зовнішніх факторів негативного впливу на курс вітчизняної валюти спричинив різке зростання попиту на іноземну валюту одночасно з різким падінням її пропозиції — як наслідок, попит на іноземну валюту значно перевищив її пропозицію і курс долара стрімко пішов угору. У цей самий час стрімко вийшов з країни іноземний спекулятивний капітал, чим дещо посилив гостроту валютної кризи. Усе ж таки слід зауважити, що не дії іноземних фінансових спекулянтів були головною причиною валютної кризи в Україні 2008-го.
У 2014–2015 роках, після того як Росія розпочала з нами війну й окупувала Крим та частину Донбасу, свій бізнес мусила закрити значна кількість підприємців. Одночасно з цим Нацбанк став масово знищувати комерційні банки разом з грошима їхніх клієнтів. У підсумку українські підприємства втратили десятки мільярдів гривень. Цей удар витримати змогли не всі. І знову найбільше постраждали саме малі та середні підприємства. Гроші, що їх вилучили з ділового обігу власники згорнутих бізнесів, спрямовувалися на покупку засобів збереження скарбів, а оскільки в той час ішов «банкопад», до того ж різко посилювалася валютна волатильність, то зрозуміло, що власники вільних обсягів гривні не стали ризикувати розміщенням своїх грошей у банківські депозити, а віддали перевагу передусім іноземній валюті й уже потім житловій нерухомості. Усе це відбувалося на тлі чергового падіння світових цін на сировинні товари й, відповідно, зменшення валютних надходжень від вітчизняних експортерів. Як наслідок, попит на іноземну валюту знову значно перевищив її пропозицію і курс долара стрімко зріс.
Події на грошовому ринку країни у 2008 та 2014–2015 роках наочно виявили структури реальної системи грошового обігу сучасної України. Українські підприємці у своєму бізнесі, який вони мають в Україні, використовують чотири валюти: готівковий та безготівковий долар і подвійну валюту гривню — готівкову та безготівкову. Оскільки суб’єкти господарювання обмінюють готівкові на безготівкові долари США за вільним курсом, то в Україні ці дві валюти становлять систему паралельних валют (у термінах теорії металевих грошей).
Гривня — як готівкова, так і безготівкова — переважно проявляє властивості засобу здійснення платежу. Долар США — як готівковий, так і безготівковий — однаково добре демонструє свої якості як засобу збереження скарбів, так і засобу здійснення платежу.
З огляду на те що Національний банк України дотримується політики валютних обмежень, виникає дефіцит доларів США (тобто придбати безготівкові долари дозволяють не всім, хто бажає і має для цього гроші), що підвищує їхню ринкову ціну, яка не завжди збігається з офіційним курсом. Як наслідок, знову себе проявляє закон Коперника — Ґрешема: українські суб’єкти господарювання намагаються лишити долари в себе, а зі своїми контрагентами по змозі розраховуються гривнею.
Так учив Фрідріх фон Гайєк. Австрійський економіст пропонує встановити вільний курс «хорошої» та «поганої» валюти
Якщо суб’єкт підприємництва вирішує розширити свій бізнес, то в цьому разі він, найімовірніше, придбає потрібні йому безготівкові засоби платежу (безготівкову гривню), обмінявши частину власних запасів готівкової гривні або грошових засобів збереження скарбів — строкові банківські депозити чи долари США. Через нестачу власних коштів українські підприємці переважно позичають гроші в інших підприємців. По кредит до комерційних банків з їхніми грабіжницькими відсотками й значною мірою безглуздими та знущальними процедурами звертаються нечасто. Якщо ж суб’єкти підприємництва закривають свій бізнес, то безготівкову гривню, отриману через ліквідацію своєї справи, вони скеровують зазвичай на придбання засобів збереження скарбів — як фінансових, так і нефінансових.
Отже, у сучасних українських умовах формула Ірвінга Фішера має такий вигляд:
МV = РY + kR;
де: М — номінальна вартість маси засобів платежу (готівкових і безготівкових) в обігу;
V — швидкість обігу засобів платежу;
Р — ціни на товари та послуги, що обчислені в одиницях засобів платежу;
Y — маса сплачених товарів та послуг;
R — номінальна вартість маси фінансових засобів збереження скарбів (фінансових активів та валют «укриття»), виставлених на продаж, яка (номінальна вартість) обчислена в одиницях засобів платежу;
k — коефіцієнт переведення номінальних цін засобів збереження скарбів до ринкових цін.
Ціна засобів платежу визначається результатом співвідношення маси товарів та послуг, а також маси засобів збереження скарбів, запропонованих їхніми постачальниками, з одного боку, і сумою номіналів усіх засобів платежу, які пропонують їм покупці, з іншого боку.
Відповідно до цього обіг грошей починається з розподілу пропозиції засобів платежу (М) між ринком товарів та послуг і ринком засобів збереження скарбів:
МуVу + МгVг = РY + kR, де:
МуVу — номінальна вартість грошових транзакцій на ринку товарів та послуг;
МгVг — номінальна вартість грошових транзакцій на ринку засобів збереження скарбів.
Водночас за інших рівних умов більшої частини засобів платежу потребуватиме той ринок, на якому швидкість обігу грошей (V) нижча. Тобто якщо протягом, приміром, року номінальна вартість грошових транзакцій на ринку товарів та послуг дорівнювала номінальній вартості грошових транзакцій на ринку засобів збереження скарбів: МуVу = МгVг, то найбільша частина маси засобів платежу (М) була мобілізована тим ринком, на якому швидкість обігу грошей (V) була нижчою.
У сучасній Україні власники засобів збереження скарбів не поспішають їх продавати, тому ринок цих грошових засобів відрізняється не тільки мізерною пропозицією з боку продавців засобів збереження скарбів, а й низькою швидкістю обігу засобів платежу. Тож значну частину засобів платежу відтягує на себе ринок засобів збереження скарбів, а оскільки цьому намагаються завадити Нацбанк й особливо Державна фіскальна служба, то суб’єкти господарювання поспішають позбутися контрольованих державою безготівкових засобів платежу, намагаючись придбати замість них готівкові засоби платежу, контроль за обігом яких з боку держави є мінімальним. Коли ринок засобів збереження скарбів відчуває надлишок або брак засобів платежу, рівновага встановлюється зміною цін на засоби збереження скарбів (k).
Та невелика частина маси засобів платежу, яка попадає на ринок товарів та послуг, здатна більш-менш вдало задовольнити потреби ринку лише завдяки високій ефективності роботи СЕП Національного банку України, яка забезпечує неймовірно високу швидкість обігу грошей. Отже, кількісний вираз купівельної спроможності нашої національної грошової одиниці визначає відношення маси товарів і послуг (РY) не до всієї грошової маси засобів платежу (МV), а лише до тієї її невеликої частини (МуVу), яка попадає на ринок товарів та послуг.
Хронічний брак маси засобів платежу, що обертається на ринку товарів і послуг, постійно спричиняє дефляційні процеси в економіці, що, крім усього іншого, гальмує зростання ринку збуту товарів та послуг (РY).
Валюта «укриття»
З огляду на те що обсяги вітчизняного виробництва товарів і послуг останні щонайменше 30 років мають загальну тенденцію до зниження, то, відповідно, тенденцію до зниження має і загальна потреба суб’єктів господарювання в засобах платежу (передусім у безготівковій гривні). Як наслідок, у грошовому обігу утворюються надлишкові обсяги безготівкової гривні. Здавалося б, надлишкові обсяги безготівкової гривні мають сприяти значному збільшенню маси кредитних ресурсів і зниженню ціни на гроші, але цього не відбувається. Зрозуміло, певною мірою впливає інфляція, яка знижує купівельну спроможність надлишкової гривні, що залишається в обігу, але головну роль тут відіграє схильність українських суб’єктів господарювання обмінювати цю вільну безготівкову гривню (переважного засобу платежу) на долари США (переважний засіб збереження скарбів). Найчастіше цей обмін відбувається у два етапи: спочатку безготівкова гривня обмінюється на готівкову, а потім готівкова гривня — на готівковий та безготівковий долар США. Через те що надлишки гривні прагнуть осісти переважно поза межами банківської системи, в Україні одночасно спостерігаються дефіцит безготівкової гривні й надлишок обсягів засобів платежу — готівкової та безготівкової гривні. Надлишок безготівкової гривні становлять гроші, які були зібрані їхніми власниками для подальшого обміну на готівкову гривню. Цей надлишок на деякий, не дуже тривалий час виникає то на тих, то на інших поточних рахунках у різних банках України, тому не може слугувати джерелом навіть короткострокових кредитних ресурсів.
Читайте також: Присмерк олігархату
Отже, якщо в Україні додатковий попит на засоби платежу з’являється тільки час від часу, тобто тільки тоді, коли підприємці вирішують збільшувати виробництво товарів (а в економіці, яка постійно занепадає, таке відбувається нечасто), то попит на засоби збереження скарбів практично постійний. Водночас цей попит підживлюють ефект Коперника — Ґрешема, відсутність економічної мотивації до інвестування вільних грошей у розширення й модернізацію власного бізнесу, необхідність сплатити корупційний «податок», мотивації ховати гроші в тіні тощо.
Рівень попиту на засоби збереження скарбів в умовах поступового згортання промислового виробництва залежить безпосередньо від поточної величини надлишкового обсягу засобів платежу, а в разі загрози фінансових негараздів попит на засоби збереження скарбів підживлюється ще й за допомогою банківських депозитів у гривні та грошових обігових коштів підприємств.
Важливим моментом є те, що під час фінансових негараздів попит мають тільки грошові засоби збереження скарбів. Ба навіть більше, учасники економічних відносин у час таких негараздів активно позбавляються фінансових активів, номінованих у гривні, які вони раніше використовували як засіб збереження скарбів, і купують лише грошові засоби збереження скарбів (передусім долари США).
Засіб збереження скарбів. Цю функцію грошей в українських реаліях традиційно виконує американський долар. Фото УНІАН
Зважаючи на сказане вище, платоспроможний попит на засоби збереження скарбів раз у раз відновлюється, а оскільки властивості засобу збереження скарбів переважно проявляє долар США (на відміну від гривні, яка більше проявляє властивості засобу платежу), то утримати вільний курс обміну гривні на долар, тим більше в умовах збереження державою фіксованого неринкового курсу обміну готівкової гривні на безготівкову, неможливо. Спроби реалізувати в нашій країні політику необмежної валютно-курсової лібералізації здатні тільки загострити ситуацію, що склалася: щойно курс долара починає рухатися вгору, відразу ж на валютний ринок відправляються вільні запаси гривні, і якщо долар іде далі «на північ», то незабаром на валютному ринку виявляються засоби платежу, які були мобілізовані суб’єктами господарювання з ділового обігу, що, зрозуміло, може тільки негативно позначитися на стані економіки. Водночас потенційні постачальники іноземної валюти стрімко ховаються в очікуванні максимальних позначок валютних курсів. Уся ця валютно-курсова вакханалія припиниться тоді, коли валютний курс злетить до небес, і практично всю гривню обміняють на долари США, тобто коли майже вся гривня перейде в руки великих, а головне впливових валютних спекулянтів. Після чого вони домагатимуться певного зниження курсу долара з тим, щоб викупити раніше продані з власного запасу долари США за вигіднішим курсом, ніж вони їх продали раніше. Унаслідок усіх цих подій значна частина економіки зупиниться, а великий відсоток торгово-промислового комплексу країни перетвориться на руїни, як це було, наприклад, у 2008 та 2014–2015 роках.
Читайте також: Торгівля з ЄС: переорієнтація вдалася
Отже, для того щоб утримати ситуацію під контролем, Нацбанку не залишається нічого іншого, як де-факто дотримуватися жорсткої політики валютного регулювання та фіксації курсу долара до гривні. Але постійна економічна депресія супроводжується постійним вивільненням з ділового оберту засобів платежу, які безперервно підживлюють попит на банківські депозити (фінансові активи номіновані в гривні) і долари США як високоякісні засоби збереження скарбів. Понад те, що сильніше Національний банк і Міністерство фінансів стискають грошову масу, то менше в обігу безготівкових засобів платежу, то більше розоряється підприємців, то більший обсяг безготівкової гривні обмінюється на готівкову гривню, а потім на засоби збереження скарбів. У час виникнення якоїсь кризової ситуації з’являється масовий попит на долари США. Унаслідок вибухового збільшення попиту на «валюту укриття» і не менш стрімкого зниження попиту на гривню як на засіб платежу відбувається девальвація національної валюти.
Як ми бачимо, реальну грошову систему країни становлять дві групи валют. Водночас готівкові та безготівкові долари США проявляють загальну купівельну спроможність і тому є «хорошими» валютами, через що використовуються переважно як засоби збереження скарбів (виконуючи роль валют «укриття»), а «погані» валюти — готівкова та безготівкова гривня (з них «найгірша» — безготівкова) — мають обмежену купівельну спроможність, тобто проявляють грошові властивості не повною мірою, через що використовуються переважно як засіб платежу. Тож грошова система України, по суті, є подвійною системою подвійної валюти, яку становлять, з одного боку, долар США (недооцінена валюта) і, з другого боку, українська гривня (переоцінена валюта). Водночас гривня є подвійною валютою, де готівкова гривня недооцінена, а безготівкова — переоцінена. Через те що долар США дуже часто купують для того, щоб його не витрачати, а зберігати як засіб збереження скарбів, завжди є достатній попит на долар і не завжди є достатня пропозиція долара. Це спричиняє постійний додатковий тиск до зростання курсу долара США відносно гривні. Тому реально долар практично завжди недооцінений, а гривня переоцінена.
Українська система грошового обігу через свою природу, в основі якої ми бачимо ефект Коперника — Ґрешема, постійно провокує виникнення кризового стану в економіці країни. Водночас девальвація національної грошової одиниці України — універсальний спосіб реакції системи грошового обігу на загострення кризової ситуації в економіці незалежно від специфіки поточного кризового явища. Спричиняє це те, що «вихід у долар США» — універсальний спосіб реакції суб’єктів господарювання на будь-які негаразди, що відбуваються в країні. Ступінь девальвації в цьому разі можна посилити або, навпаки, послабити, але в умовах нинішнього соціально-економічного устрою країни, який передбачає необхідність існування величезного тіньового ринку, практично постійного спаду виробництва, відсутності підґрунтя в зацікавленості мобілізовувати власні фінансові ресурси в розвиток власного бізнесу, постійного попиту на засоби сплати корупційного «податку» тощо уникнути чергової девальвації гривні відносно долара США не вдасться. Тому й реально зміцнити гривню відносно долара США в умовах теперішньої моделі соціально-економічного устрою країни неможливо, бо немає необхідного економічного підґрунтя й це може бути лише тимчасовим явищем.
Гроші — купівельна спроможність, яка набула форми речей, або — що те саме — речі, які отримали властивості загальної купівельної спроможності. Коли значна частина сукупної купівельної спроможності суспільства концентрується в предметах, що їх використовують переважно як засіб збереження скарбів, зменшується кількість купівельної спроможності, яка перебуває в обігу. Збільшуються запаси засобів збереження скарбів, що ніколи не стануть засобами платежу, разом із цим збільшується й маса паралізованої купівельної спроможності. Знижується як сукупна здатність суб’єктів господарювання платити за покупки тут і зараз, так і здатність банківської системи швидко й на прийнятних умовах для суб’єктів господарювання надавати в борг потрібні їм обсяги засобів платежу.
Але це ще не все. Валюта, яка в нашій країні використовується як переважний засіб збереження скарбів, водночас є основним засобом платежу по українському імпорту-експорту. Для країни, що має значною мірою експортоорієнтовану економіку, панівний імпорт на внутрішньому ринку й на додаток до цього ще ефект Коперника — Ґрешема у власному грошовому обігу, цей факт має дуже велике значення. За умови збереження поточного суспільного устрою ефект Коперника — Ґрешема в національному грошовому обігу врешті-решт приведе до незворотних і катастрофічних змін.