Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Двері в нову реальність

Як глобальне поширення коронавірусної інфекції змінить економіку та економічну політику

Світ неначе зупинився. На вулицях безлюдно. На дорогах поменшало автомобілів. Шум від них змінився з надокучливого на заколисувальний. Люди стали в’язнями власних домівок. Хтось від цього впадає в депресію. Інші ввімкнули пришвидшене перемотування життя за допомогою телебачення, соціальних мереж, фільмів чи комп’ютерних ігор. А дехто усвідомив, що волею випадку знайшов справжній скарб найціннішого ресурсу — часу. І тепер може використати його на те, до чого дуже довго не доходили руки. Наступив момент для творчості, рефлексій, аналізу минулого та погляду в майбутнє.

 

Карантинна реальність викривила час і простір. Це не просто метафора: чимало людей з напруженням згадують, який сьогодні день, а обмеження на пересування немов збільшили відстані в рази. Мозок неначе опинився в кімнаті кривих дзеркал, що не дозволяє адекватно сприймати реальність та отримувати надійні дані для аналізу. У таких умовах аналізувати важко в принципі. Попри це, з’являються міріади драматичних, ба навіть сенсаційних картин майбутнього, які ще місяць тому здалися б божевільними вибриками збудженої уяви. Аналітики та мислителі нерідко екстраполюють викривлені елементи карантинної реальності й роблять висновки, яким у нормальних умовах просто не знайдеться місця. Тому момент для прогнозів украй невдалий. Утім, без них важко зрозуміти, куди рухатися далі.

 

Головне питання

 

На сьогодні найбільше бентежить одна дилема, рішення якої визначатиме майбутнє людства після карантину: чи стане необхідність «зупиняти світ» регулярною, чи ми просто маємо справу з унікальним випадком, що повторюється раз на покоління, ба навіть рідше. Кожен з варіантів підкріплений солідними аргументами. Частота та масштаб проблем з довкіллям зростають у всьому світі — це натяк на те, що в нашому з вами житті цей карантин може бути не останнім. Однак зростання глобальних загроз стрімко зміцнює інструментарій для їх подолання. До того ж такі ситуації траплялися й раніше, але не настільки часто, щоб надовго на постійній основі відволікти вагому частку ресурсів людства.

На сьогодні найбільше бентежить одна дилема, рішення якої визначатиме майбутнє людства після карантину: чи стане необхідність «зупиняти світ» регулярною, чи ми просто маємо справу з унікальним випадком, що повторюється раз на покоління, ба навіть рідше

Відповідь на це головне питання не очевидна. Тож картина майбутнього розбивається на дві множини сценаріїв. Назвемо їх «нова норма» (якщо різного роду карантини стануть для людства чи окремих країн нормальним явищем) та «звичне життя» (якщо після закінчення пандемії життя надовго повернеться до звичного ритму). У нинішній точці перший сценарій може суб’єктивно здаватися ймовірнішим. Але це лише результат карантинної реальності та викривленого нею сприйняття. Карантин закінчиться, емоції вляжуться, тоді, мабуть, стане очевидним, що другий сценарій є базовим. Утім, можливий перехідний період, коли людство дмухатиме на воду, обпікшись молоком, тобто витрачатиме значні ресурси на підготовку до «нової норми», поки життя переходитиме на звичний лад.

 

Читайте також: Die Welt: Щеплення для інвестиційного портфеля

 

Епіцентр кризи

 

Хай який сценарій зреалізується, в економічному аспекті будуть деякі зміни, що їх варто очікувати в обох випадках. Маємо глобальну кризу. А вона схильна очищати економіку від дисбалансу та роздутих галузей. За ширмою пандемії та карантину ховається звичайна рецесія, що має відсікти від економіки все зайве. На сьогодні однозначно роздутою бачиться енергетика з викопних джерел палива — вугілля, нафти та газу. За останні роки енергетичний баланс світу кардинально змінився, водночас виробництво викопних енергоносіїв лише зростало. Нинішня криза оголила таку невідповідність: це підтверджує різке падіння цін на нафту. На нас чекає суттєве переформатування ринку викопних енергоносіїв, який точно вже ніколи не буде таким, як раніше.

 

І друга можлива галузь зі значним дисбалансом — фінансова. Криза 2008–2009 років започаткувала епоху низьких відсоткових ставок. З’явилося вкрай сприятливе підґрунтя для високих цін на акції та облігації в усьому світі. Вони невпинно зростали багато років і сягли захмарних величин. Нинішня криза змусила переосмислити їхню вартість. Судячи з того, наскільки стрімко та глибоко падав світовий фондовий ринок у березні, результат цього переосмислення не надто позитивний для фінансових активів. Це означає, що хтось утратить гроші, а дехто збанкрутує, але загалом у більшості країн ціни на акції та облігації повернуться в адекватні рамки. Після попередньої кризи механізми роботи фінансового сектору були значно вдосконалені. Тому, можливо, цього разу питання про масовий банкопад чи початок ефекту доміно не стоятиме. Але, ймовірно, і сам сектор, і галузі, залежні від його фінансування, ще не вичерпали втрат, уготованих для них нинішньою кризою.

 

Окрім цих двох, є ще низка галузей, які зазнали прямих утрат від карантину та обмежень, запроваджених для боротьби з пандемією. До них належать транспорт, зокрема авіаційний, туризм, готелі, ресторани тощо. За період карантину вони зазнають значних збитків, що доведе деякі компанії до банкрутства. Але ці галузі не були роздутими. Тож щойно фаза «зупинки світу» закінчиться, люди знову почнуть споживати їхні товари й послуги. Тому галузям загалом нічого не загрожує. Найгірше, що їх може очікувати, — банкрутство низки компаній та поглинання їхніх активів більш стійкими конкурентами. Найкращий варіант — отримання від урядів фінансової допомоги, яка допоможе пережити період пандемічних обмежень.

 

Читайте також: Утрачені тижні. Що не так із реагуванням України на пандемію COVID-19

 

В усіх випадках є один важливий нюанс. Криза змушує подивитися на бізнес постраждалих компаній та галузей під іншим кутом зору. Наприклад, банкопад 2008–2009 років у США чи проблеми європейських банків після боргової кризи 2011 року дали поштовх до розвитку фінтеху, поширення біткоїна та переходу банківської справи в онлайн. Дуже ймовірно, що ті галузі, які найбільше штормитиме 2020 року, почнуть активно шукати альтернативи наявним бізнес-моделям. Що вони знайдуть, поки що важко спрогнозувати. Єдине, що можна стверджувати: розвитку набудуть ті альтернативи, які відомі на сьогодні, а саме: відновлювані джерела енергії в енергетиці, фінтех у фінансовій галузі й, мабуть, шерингові компанії в транспортуванні та готельному бізнесі.

 

Безумовний дохід

 

Для держуправління головний результат нинішньої пандемічної кризи — легалізація безумовного (базового) доходу як інструмента державної економічної політики. Ідея державних виплат без умов та зобов’язань для всіх громадян виникла ще в XVI столітті в Томаса Мора. Останніми роками її прихильники були дуже активними в медіа-просторі, однак до запровадження безумовного доходу так і не дійшло. Його противники вважають, що такий крок створить величезне навантаження на бюджет, яке не виправдовує переваги безумовного доходу. У нормальних умовах вони праві. Утім, це не виключає застосування такого інструмента в надзвичайних обставинах. Саме тому США, Японія та деякі інші країни вдалися до безумовних виплат, щоб запустити економіку, яка страждає від обмежень.

 

Поки безумовний дохід був теоретичною концепцією, ніхто не займався його наповненням реальними механізмами. Тому навіть у виконанні такої передової держави, як Сполучені Штати, він виявився дещо сируватим. Нинішня криза поставить питання про те, як можна вдосконалити цей інструмент, щоб він був більш ефективним у разі, якщо знову доведеться ним користуватися на практиці. І тут є кілька цікавих напрямів для розвитку.

За ширмою коронавірусу, пандемії та карантину ховається звичайна рецесія, що має відсікти від економіки все зайве. На сьогодні однозначно роздутою бачиться енергетика з викопних джерел палива — вугілля, нафти та газу. На нас чекає суттєве переформатування ринку викопних енергоносіїв, який точно вже ніколи не буде таким, як раніше

По-перше, безумовний дохід може виплачувати та держава, яка має єдину розгалужену систему соціальної допомоги. Інакше кажучи, щоб робити виплати кожному громадянину, потрібно мати базу даних, у якій є принаймні імена всіх громадян, до того ж до кожної людини має бути прив’язаний номер її банківського рахунку (і кожна людина повинна мати такий рахунок, що важливо). Якщо в США така система соціальної допомоги існує, то в Україні — ні. У нас різні органи державної влади мають різні множини інформації, що покривають ту чи ту частину громадян. Утім, єдиної системи немає. Без неї реалізувати безумовний дохід буде неможливо.

 

По-друге, у сьогоднішніх економічних умовах безумовний дохід не можна використовувати на постійній основі. Людина, яка регулярно отримує халявні гроші, згодом утрачає мотивацію працювати, від чого в підсумку страждають уся економіка та наповнення державного бюджету, з якого й робляться ці виплати. Тож, мабуть, доведеться досліджувати, як довго виплати безумовного доходу не призводитимуть до деградації системи мотивації. Можливо, з часом у цього інструмента з’являться певні, легкі до виконання умови, наприклад пройти навчання певного освітнього курсу тощо.

 

По-третє, ефективність безумовного доходу в нинішньому вигляді неідеальна. Тож із часом його можуть доопрацьовувати, щоб підвищити точність. Як? Дуже просто. Наприклад, цього разу постраждали авіакомпанії. Чому б не дати гроші людям, які часто літають у справах? Для цього потрібна інформація, якою держава не володіє. Поки що не володіє. Якщо ми візьмемо такі корпорації, як Amazon, Google чи Facebook, то вони знають усе про мільйони людей. Можливо, про кожного громадянина США чи іншої країни. Щоб довести до ідеалу ефективність безумовного доходу, держава повинна повністю розуміти економічний профіль людини чи сім’ї. Для цього вона має налагодити систему збору потрібної інформації, купувати її в корпорацій або законодавчо зобов’язати їх ділитися даними. Тоді держава зможе калібрувати безумовний дохід з акцентом на тих громадянах, які витрачають гроші в потрібному їй напрямі.

 

Читайте також: Коронавірус підштовхує світ до рецесії

 

По-четверте, уже кілька років чимало говорять про те, що в новому технологічному устрої більшість промислових виробництв працюватиме без людей. Тож безумовний дохід може стати інструментом для перерозподілу продукту безлюдних виробництв, які, ймовірно, будуть або націоналізовані, або оподатковані на 100% чи близько до цього. Можливо, використання цього інструмента дасть поштовх для напрацювання механізмів такого перерозподілу.

 

По-п’яте, згодом безумовний дохід може буде поєднаний із друком грошей та еволюціонувати в інструмент, який зараз називають «гроші з вертольота», коли свіжонадруковані гроші роздають громадянам, немов розкидаючи з неба. Зрозуміло, що такий інструмент не може бути постійним, інакше спровокує інфляцію та значні викривлення в економічній системі. Але для запуску економіки в ситуаціях, подібних нинішній, він цілком підходить. Єдине питання, яке виникає: як зробити так, щоб кошти, випущені в обіг у такий спосіб, не залишалися в ньому надовго й, отже, не створювали надмірних перекосів? Для цього грошам можна надати термін придатності на кшталт того, що пропонував Сільвіо Ґезель, ідеям якого відомий економіст Джон Мейнард Кейнс пророкував велике майбутнє. Звісно, ця ідея поки що сира, але нинішня ситуація знову висуне її на передній план.

 

Інша держава

 

Застосування безумовного доходу підтвердило одну істину: у кризових ситуаціях держави не здатні винаходити велосипед, а використовують ті інструменти, які мають під руками в той момент. США використали безумовний дохід, бо концепція була на слуху, тож відомі американські економісти запропонували його як інструмент для подолання нинішніх викликів. Азійські країни використали системні навички боротьби з епідеміями, отримані ще кілька років тому, коли поширювалися пташиний, свинячий грип та інші штами грипу. Власне, оскільки ті епідемії тоді не набули критичного поширення на Заході, країни Європи та Північної Америки не мали аналогічних азійським системних інструментів для протистояння нинішнім викликам. А створити їх в умовах цейтноту неможливо.

 

Україна також відповідає цьому правилу. Єдине, що має під руками наша держава, — це молот репресивних, необґрунтовано жорстких дій. За майже тридцять років незалежності тут нічого не змінилося. Об’єктивнішої оцінки інституційної спроможності нашої держави, ніж даної нинішньою кризою, просто бути не може. Якщо після цього хтось іще не усвідомлює неадекватність, симулякровість українського державного апарату, то тут уже нічого не вдієш. Однак наша держава така, якою ми її робимо. Поки що ситуація така: ті, хто працює на державу, мають низьку здатність генерувати та втілювати зміни, а ті, хто поза органами державної влади, зазвичай займаються критиканством і дають обмаль конструктивних пропозицій. Проблема і в тих, і в інших.

Якщо основний принцип дії більшості викликів сценарію «нова реальність» — це ізоляція територій і населених пунктів, то світ може рухатися в напрямку автономізації населених пунктів. Насамперед це стосується продовольства та енергії

Нинішня криза поставила державний сектор перед необхідністю швидко реагувати на виклики та імпровізувати. Одні країни справилися з таким завданням досить вдало. Вони змогли відійти від усталених бюрократичних процедур ухвалення рішень — і результат не забарився, тобто поширення епідемії вдалося зупинити, а економічні втрати від запроваджених обмежень зробити помірними. А деякі держави виявили свою інституційну неспроможність. Якщо події розвиватимуться за сценарієм «звичне життя», то це не створить великих проблем. Слабші країни просто довше виходитимуть з економічної кризи й на виході опиняться відкинутими назад більшою мірою, ніж сильні. Але це не так страшно. А от якщо реалізується сценарій «нова норма», то кожна нова криза відкидатиме слабкі країни щоразу далі, що невдовзі призведе до виникнення деструктивних соціальних процесів на кшталт підвищення рівня злочинності чи посилення міграції. Це створюватиме низку абсолютно нових глобальних викликів. Образно кажучи, у такому разі може початися ефект доміно, але не серед банків чи нафтових компаній, а серед держав.

 

І ще одне питання, акцентоване нинішньою кризою: чи достатній запас міцності мають державні системи? Кожний механізм, кожна система має певний запас міцності, тобто здатність справлятися не тільки з регулярними навантаженнями, а й із підвищеними. Що більший запас міцності, то дорожчою виходить система, то більша частка її ресурсу простоює за нормальних умов, то менша її економічна ефективність. Пандемія потребує аномально високої кількості місць у системі охорони здоров’я. У жодній країні світу стільки немає. Але є країни на кшталт України з нереформованою, успадкованою від СРСР системою з номінально надмірним запасом міцності (тут від його якості абстрагуємося). Вони нібито ліпше готові до пандемії, тож в умовах карантину багато хто переконує, що цей надлишок треба зберегти на майбутнє про всяк випадок. А є країни, у яких система охорони здоров’я оптимізована лише під регулярні навантаження. Вони найбільше страждають від пандемії.

 

Виникає стратегічний вибір: утримувати систему охорони здоров’я з високим запасом міцності й постійно витрачати на це величезні гроші, що виявиться марнотратством у сценарії «звичне життя», чи оптимізувати її під регулярні навантаження, не витрачати зайвих коштів, але серйозно потерпати в сценарії «нова норма». Найкращу відповідь знайшов Китай: він зумів за 10 днів будувати величезні лікарні, швидко розширюючи «пропускну спроможність» своєї системи охорони здоров’я. Тобто в умовах сучасного світу треба не витрачатися на бездіяльний запас міцності, а тримати певні, постійно треновані «сили швидкого реагування», здатні суттєво посилювати спроможність держави в періоди пікових навантажень. Утім, це ідеальний варіант, який потребує непересічної організаційної роботи.

 

Читайте також: Вірус відійде. Ізоляція залишиться

 

Виробничі ланцюжки

 

Зараз з’являється чимало роздумів про те, які наслідки матиме той факт, що пандемія та боротьба з нею розірвали вкрай багато виробничих ланцюжків. Хтось вважає, що країнам потрібно повертати на свої терени виробництво багатьох товарів, критично важливих і не тільки. Дехто думає, що наслідком пандемії стане повна зупинка глобалізації, вектор розвитку якої, можливо, розвернеться на 180 градусів. Здебільшого це лише страхи: коронавірус не може скасувати дію законів економіки та логіки. Утім, деяких змін тут можна очікувати. Вони значною мірою залежатимуть від того, за яким сценарієм піде розвиток світу — «новою нормою» чи «звичним життям».

 

Якщо невдовзі життя повернеться до звичного ритму, то ніяких різких рухів від держав очікувати не варто. Бо якщо, скажімо, у США умовний хайтек дозволяє бізнесу, працівникам і державі заробляти більше, ніж умовна легка промисловість, від якої американці свого часу відмовилися на користь Китаю, то ніхто не намагатиметься повернути останню на територію Сполучених Штатів. Жодний державний діяч при свідомості не вдаватиметься до заходів, які системно робитимуть його виборців біднішими. Оскільки трудові ресурси обмежені, то перед кожною країною завжди стоїть вибір, що саме виробляти. І цей вибір робиться на користь того, на чому можна більше заробити в міжнародному поділі праці.

 

Світ надалі тяжітиме до точки, у якій урівноважуються переваги глобалізації та ізоляціонізму. У страху великі очі. Тому нині багато хто схильний ігнорувати досягнення глобалізації й на цьому будувати своє бачення майбутнього. А вони завжди брали своє в процесі ухвалення економічних рішень. Щойно пандемія завершиться, для нинішніх аномальних явищ і незвичних бачень зникне підґрунтя — тоді погляд на ситуацію стане більш тверезим.

 

Читайте також: COVID-19 в Ірані: що приховує режим

 

Однак це не означає, що країни не реагуватимуть на потенційні загрози. Перше, що можуть зробити, — створити стратегічний запас критично важливої продукції. Щось схоже за формою маємо в Україні, питання тільки в тому, чи ефективно воно в нас працює. Крім цього, розвинуті держави можуть сприяти появі необхідних виробництв у тих країнах-партнерах, які мають вільні трудові ресурси й відповідний рівень розвитку. Наприклад, якщо ЄС залишиться незадоволеним процесом доставки медичних масок із Китаю, то такі виробництва цілком можуть з’явитися в Україні. І Європа свідомо стане їхнім постійним клієнтом, щоб вони залишалися на плаву й могли бути використані в потрібний момент.

 

Нарешті, ще один варіант — досить футуристичний, але цілком можливий. Розвинуті держави можуть сформувати стратегічний запас не з конкретних товарів, а з 3D-принтерів чи промислових роботів, які можна буде залучити до роботи за гострої необхідності. У кожному разі, якщо реалізується сценарій «звичне життя», економічна ефективність знову домінуватиме під час ухвалення рішень на всіх рівнях. Тому будь-яке потенційне рішення буде життєздатним тоді, коли витрати на нього будуть помірними.

 

Якщо ж життя піде за сценарієм «нова норма», то держави справді можуть намагатися робити свої економіки самодостатніми. Але не варто переоцінювати потенціал такого розвитку подій. Бо якщо поглянути на ситуацію під кутом зору нинішнього карантину, обмеження контактів, а також і торгівлі із закордоном настільки ж необхідне для подолання надзвичайної ситуації, наскільки зупинка внутрішніх виробництв як центрів скупчення людей. Чи є смисл повертати до країни виробництва певних галузей, якщо в надзвичайних ситуаціях їх теж треба буде закривати?

 

Наприклад, припустімо, що в Україні такі виробництва розміщені на Донбасі, традиційно промисловому регіоні. Унаслідок певних подій регіон стає зоною надзвичайної екологічної ситуації, у якій неможливо не просто нічого виробляти, а й навіть перебувати людям. У такому разі чи багато сенсу було б у діях, спрямованих на розміщення в Україні таких виробництв? «Нова норма» може складатися із ситуацій з украй непрогнозованими конфігураціями. Тож не варто стверджувати, що країни із закритими економічними системами будуть успішнішими в подоланні викликів, які виникатимуть під час реалізації цього сценарію. Відтак перенесення виробництв може виявитися марною тратою ресурсів.

 

Утім, тут можливі й конструктивні рішення. Якщо основний принцип дії більшості викликів сценарію «нова реальність» — це ізоляція територій і населених пунктів, то світ може рухатися в напрямку автономізації населених пунктів. Насамперед це стосується продовольства та енергії. Це означає розвиток технологічного рослинництва, наприклад на основі гідропоніки, та максимально локалізованих відновлюваних джерел енергії, щоб у разі надзвичайної ситуації було можливо мінімізувати використання ліній електропередачі. На сьогодні ці дві галузі цілком ринкові, самодостатні, а в деяких умовах просто незамінні. Імовірно, вони отримають новий поштовх до розвитку як відповідь на загрози «нової норми». Однак цей розвиток відбуватиметься лише за ринковими законами, інакше в умовах «звичного життя» ці галузі стануть нежиттєздатними.

 

Глобальний карантин створив прекрасні умови для творчості. Більшість людей не зможе ними скористатися та змарнує отриманий час. Але дехто винайде щось конструктивне й надзвичайно цінне для людства. Згодом такі речі увійдуть у наше з вами життя. Наприклад, зараз чудовий час для навчання для всіх — від малого до великого. Якщо людство ним скористається конструктивно, то невдовзі періодичне навчання (скажімо, кожні сім років), оплачене (без)умовним доходом, можуть запровадити як суспільну норму так само, як два століття тому у Великій Британії запустили обов’язкову загальноосвітню школу. Криза — час можливостей. Іноді сам час їх нашіптує.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.