Економіка

  ▪   Костянтин Паливода
  ▪   президент банку «Аркада»

За законом Коперника — Ґрешема

Номінал валюти не завжди збігається з її ринковою ціною. Цю закономірність вивів ще Миколай Коперник
Як функціонує система грошового обігу сучасної України
Матеріал друкованого видання
№ 14 (646)
від 1 квітня

Гроші, як відомо, виконують п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежів, світових грошей. Вони виконують їх унаслідок того, що мають певну особливість, яка відокремлює гроші від всіх інших речей. Ідеться про те, що тільки за допомогою грошей ми здатні купити певну річ (послугу), якщо інші люди згодні або хочуть її комусь продати.


Купівля-продаж принципово відрізняється від безпосереднього обміну споживчими цінностями, який був у первісну епоху. Як стверджують антропологи, зокрема Марсель Мосс, такий обмін таким у буквальному розумінні цього слова не був. Щось подібне відбувалося в результаті сукупності різних актів зустрічного й перехресного дарування, які здійснювалися з метою встановлення або зміни тих чи інших відносин між людьми. При цьому цінність подарунка визначалася його престижністю, користю, красою тощо, але тільки не витратами на виготовлення. Тому з точки зору теорії трудової вартості цей обмін подарунками не був обміном еквівалентних вартостей. Головним у первісних суспільствах, які не знали товарно-грошових відносин, було, на думку Девіда Ґребера, «не накопичення багатства, а створення, знищення або налагодження стосунків між людьми».
На відміну від обміну подарунками, купівлю якогось товару люди роблять для того щоб за допомогою придбаної речі (або послуги) задовольнити якісь свої потреби. Але в більшості випадків товарообмін люди здійснюють для того, щоб купити якусь річ в одному місці якомога дешевше, а в іншому — її продати якомога дорожче, тобто щоб із грошей зробити ще більші гроші.


Те, що між актами купівлі й наступного продажу якоїсь речі дуже часто відбувається трансформація її у щось відмінне від того, чим вона була в момент купівлі, не впливає на сутність справи. Тому, якщо первісний обмін передбачав наявність виробництва таких засобів споживання, які були б значущими, корисними, гарними тощо, то опосередкований грошима товарообмін вимагає наявність виробництва лише того, що з максимальною долею вірогідності буде продано за гроші та з максимальним чи хоча б з мінімально допустимим грошовим прибутком. Тобто в сучасному світі люди беруть участь у суспільному виробництві матеріальних благ заради придбання грошей. Разом з тим товарообмін потребує знарядь виміру й акумуляції грошової вартості (того ж прибутку), а також відповідного засобу обміну товарів. Таким виключним засобом і знаряддям є саме гроші. Тому без нормального їхнього обігу, ані повноцінний товарообмін, аніекономіка сучасного типу взагалі не мають сенсу та існувати не можуть.

 

Читайте також: Про український капіталізм


Купівельна спроможність


Гроші є виключним засобом і у більшості випадків єдиною метою актів купівлі-продажу. Причиною того, що людям вони потрібні, є їхня спроможність у будь-який час обмінюватися на все, що інші люди можуть продати. Цю специфічну спроможність купувати все, що продається, мають тільки гроші. Тобто властивістю, яка відрізняє їх від усіх інших речей, є купівельна спроможність.


Зазвичай під терміном «купівельна спроможність грошей» розуміють їхню кількість на одиницю товару або кількість товару на одиницю грошей. Але ми маємо погодитися, що, перш ніж розраховувати рівень такої спроможності, цю властивість грошей спочатку треба мати як таку, тобто спочатку купівельна спроможність має існувати як реальна специфічна особлива властивість.


Наслідком того, що за гроші можна купити будь-який товар або послугу в будь-який момент теперішнього або майбутнього часу, є їхня властивість бути універсальним засобом платежу за покупку, а до того моменту, коли буде здійснено платіж, — засобом збереження всезагальних скарбів.

 

Місія валюти


Річ, яка здатна бути засобом платежу, автоматично стає засобом обігу, а річ, яка набула здатності бути засобом збереження скарбів, не може не стати засобом виміру (вирахування) вартості та цін. Відповідно всюди, де люди хочуть продавати й купувати, така річ виконуватиме функції грошей. Був час, коли ці функції виконували монети з благородних металів. У ті часи в грошовому обігу будь-якої країни світу одночасно перебувала велика кількість різних монет, зокрема з інших країн, викарбуваних з одного й того ж металу, хоча і з різною кількістю сторонніх домішок. Сьогодні щонайменше частину функцій грошей в кожній країні виконує передусім валюта цієї країни.


А от функцію світових грошей у сучасному світі пов­ною мірою виконує тільки одна валюта — долар США, який, на відміну від інших національних валют, є загальновизнаним засобом платежу та найнадійнішим серед усіх валют засобом збереження скарбів. При цьому універсальність долара як засобу платежу абсолютна, оскільки за долари можна купити все, що продається; саме тому абсолютна й усеохопленість різноманітності тих скарбів, які доступні власникам доларів. З огляду на сказане вище, долар США має абсолютні грошові властивості, а саме всезагальну купівельну спроможність.

Зараз курс обміну безготівкової гривні на готівкову тримається у діапазоні 1,06–1,25 безготівкової гривні за одну готівкову


Зазвичай валютою називають засоби платежу (монети, банкноти, безготівкові електронні гроші), що випускаються окремими державами. При цьому передбачається, що держава одноосібно своїм вольовим (юридичним) актом визначає, що саме є її валютою і яка кількість валюти перебуватиме в обігу.


Досвід свідчить, що це не так. У суспільстві, в якому люди вже не можуть обходитись без грошей, утворення валют є об’єктивним процесом і цей процес не в усьому залежить від волі держави. Тому валюта — це грошовий феномен, якому реально притаманні такі особливості купівельної спроможності, тобто такі особливості засобу платежу й засобу збереження скарбів, які якісно та кількісно відрізняються від тих властивостей засобів платежу та збереження скарбів, які притаманні всім іншим грошовим феноменам (іншим валютам).

 

Різна гривня


Як відомо, Конституція України декларує наявність у країні національної валюти — гривні, до того ж вважається, що в країні існує моновалютна грошова система, тобто національна валюта в Україні може бути тільки одна. Але якщо придивитися до поведінки суб’єктів господарювання (домогосподарств та суб’єктів виробництва товарів і надання послуг), то можна побачити, що у своїй щоденній практичній діяльності вони ставляться до гривні готівкової та безготівкової як до двох різних валют, тобто як до грошових феноменів, що мають різну купівельну спроможність.
Причини цього явища перебувають поза межами системи грошового обігу. Вони криються у суспільстві, яке ґрунтується не на відносинах збільшення вартості приватних активів (відносинах капіталу), а на відносинах із встановлення дієвого приватного контролю за грошовими потоками, і в першу чергу державними. У такому суспільстві більшість суб’єктів господарювання намагаються сховатися від приватних контролерів держави, яка відбирає у суб’єктів господарювання стільки грошей, скільки заманеться самим контролерам. У сучасному світі найлегше контролювати тих, хто користується виключно безготівковою системою платежів, і дуже складно тих, хто в своїх грошових розрахунках використовує виключно готівку. Тому більшість українських суб’єктів господарювання намагаються у значній частині своїх розрахунків і платежів уникати безготівкової гривні. Наслідком цього є те, що в обмін за готівку пропонують більший і найкращий набір товарів та послуг. Зрозуміло, що держава намагається з цим боротися.

 

Читайте також: Двері в нову реальність


Таким чином, купівельна спроможність (здатність обмінюватися на будь-який товар або послугу) готівкової гривні вочевидь більша, ніж у безготівкової. Річ не тільки в тім, що в нашій країні власникам готівкової гривні доступний набагато ширший спектр якісних товарів і послуг, ніж власникам безготівкової, а й у тім, що готівкова гривня дорожча за безготівкову. Так, наприклад, якщо ви запропонуєте сплатити за ешелон цементу готівкою певну частину ціни цього товару, то зазвичай ту частину ціни, яку вам залишиться сплатити безготівковою гривнею, продавець товару зменшить на величину більшу, ніж сума запропонованої йому готівки.


Наслідком того, що купівельна спроможність готівкової гривні (зокрема її властивості бути засобом платежу) помітно сильніша за купівельну спроможність безготівкової гривні, є стійкість такого явища, як переведення в готівку, тобто неофіційного обміну безготівкової гривні на готівкову. Зараз курс обміну безготівкової гривні на готівкову тримається у діапазоні 1,06–1,25 безготівкової гривні за одну готівкову.

 

ГОТІВКОВА vs безготівкова

 

Здатність бути засобом збереження скарбів однаково слабка як у готівкової, так і в безготівкової гривні. Тому її зазвичай у себе ніхто довго не тримає. Зайву безготівкову гривню, якщо не переводять у готівкову, залишають у себе для того, щоб покласти на банківський депозит під річний відсоток, який вимірюється двозначним числом. За певних відомих умов гривневий депозит в українському банку може деякий час посприяти збереженню величини купівельної спроможності внесених на нього грошей. Але ризики зменшення купівельної спроможності банківського депозиту (через знецінення вкладу) настільки великі, що розглядати банківський депозит у гривні як ідеальний засіб збереження скарбів можна лише з чималим припущенням.

 

Банківські депозити в Україні не є засобом збереження грошей. По суті, це ризиковані лихварські позички вкладників, які вони надають банкам. Процентна ставка за банківськими депозитами в нашій країні така в­исока, що забезпечує рівень рентабельності, який можна зіставити з рентабельністю пересічного легального вітчизняного бізнесу. Головною причиною високих процентних ставок за депозитами є постійний дефіцит безготівкової гривні. Своєю чергою, високі процентні ставки за депозитами спричиняють високі процентні ставки і за кредитами.

 

Читайте також: Точка глобального кипіння


Можливості використання готівкової гривні як інструменту для придбання засобів заощадження скарбів значно ширші, ніж аналогічні можливості безготівкової гривні. Так, готівкову гривню (так само, як і безготівкову) можна покласти на банківський депозит, а можна використовувати для придбання того, що в нашій країні стабільно служить ефективним засобом заощадження скарбів. Мається на увазі готівкові та безготівкові долари США та житлова нерухомість у великих містах. Безготівкову гривню для цієї мети використовувати не завжди можливо й не завжди вигідно.
Таким чином, у грошовому обігу України ми бачимо готівкову та безготівкову гривню, обмінний курс яких чітко фіксується державою (офіційно одна безготівкова гривня дорівнює одній готівковій), але грошові властивості безготівкової та готівкової гривні різняться як кількісно, так і якісно. При цьому ринкова ціна готівкової гривні більша за офіційну. У цій ситуації ми маємо таке:

• Безготівкова і готівкова гривня — це два різні феномени грошей, тобто дві різні валюти (хоча формально держава це не визнає).
• У грошовому обігу України обертаються дві різні валюти з офіційно фіксованим курсом обміну, тобто в країні ми спостерігаємо те, що за часів металевих грошей називалося системою подвійної валюти.
• Наявність у грошовому обігу країни подвійної валюти при тому, що реальний ринковий курс обміну валют, які складають подвійну валюту, не збігається з офіційним курсом, служить причиною виникнення ефекту, відомого як закон Коперника — Ґрешема.

 

Реформатори проти «поганих» грошей


Ситуація у грошовому обігу, що відома як прояв закону Коперника — Ґрешема, характеризується тим, що учасники ринку намагаються утримати в себе «хорошу» (тобто недооцінену) валюту (в нашому випадку — готівкову гривню) і заплатити «поганою» (тобто переоціненою безготівковою гривнею). Таким чином переоцінена державою валюта витісняє з обороту недооцінену державою валюту. І тут, як наслідок, виникають серйозні економічні проблеми. Річ у тім, що покупці замість «хорошої» (недооціненої) валюти намагаються всучити продавцям «погану» (переоцінену) валюту. Зрозуміло, що продавці не в захваті від такої грошової пропозиції, але, якщо рівень завищеної ціни «поганої» валюти міняється не дуже сильно й не дуже швидко, а також з огляду на те, що «хорошою» валютою все одно ніхто сплачувати не хоче, продавці змушені приймати у покупців «погану» валюту. От тільки товар покупцям відпускають уже за збільшеними цінами. У зростання ціни продавці закладають різницю між офіційним і ринковим курсом «поганої» та «хорошої» валюти і операційні ризики, пов’язані з обміном цих валют. Тобто відбувається збільшення товарних цін.


Але це ще не все. Продавці товарів намагаються якомога швидше позбутися отриманої «поганої» валюти та обміняти її на «хорошу» валюту, або якісь інші товари. Як наслідок зростає швидкість обігу засобів платежу, збільшується вартість суми грошових транзакцій за певний період часу. Відповідно до відомої формули Ірвінга Фішера, що швидше обертаються засоби платежу, то більше зростають ціни: МV = РY, де:
М — номінальна вартість маси засобів платежу (готівкових і безготівкових) в обігу;
V — швидкість обігу засобів платежу;
Р — ціни на товари та послуги, що обчислені в одиницях засобів платежу;
Y — маса сплачених товарів та послуг.


Унаслідок прискорення обертання засобів платежу ціни товарів зростають ще більше, а «погана» валюта ще більше знецінюється. Потім цикл зростання цін і знецінення такої валюти повторюється. Тож що більшою є грошова маса «поганої» валюти, то більшим є попит на «хорошу» валюту та товари, і швидше обертається «погана» валюта. Таким чином процес знецінення «поганої» валюти (і процес зростання цін на товари і послуги) сам себе підживлює і тому тривати може доти, поки система грошового обігу вражена ефектом Коперника — Ґрешема.

 

Читайте також: Небезпечне запаморочення від успіхів


Наслідком надлишку «поганої» валюти є значна інфляція, стрімке зростання цін, загострення товарного дефіциту, знецінення фінансових активів, реальне зниження доходів населення. Про це досить багато було написано Миколаєм Коперником — титаном польського Ренесансу, видатним фахівцем у сфері грошового обігу, неабияким механіком, талановитим і кмітливим воєначальником і, як з’ясувалося після його смерті, ще й найвидатнішим астрономом.


У своєму трактаті «Роздуми» (за іншими джерелами — «Про вартість монет») Коперник детально й всебічно розглядає причини та дію механізму системи «хорошої» та «поганої» валюти. Особливо Коперник підкреслював, що номінал валюти не завжди збігається з її ринковою ціною — іноді вона нижча за номінал, а іноді вища. Миколай Коперник розробив для польського королівства план відповідної грошової реформи, але цей план не був прийнятий.

 

Ісаак Ньютон. Геніальний учений був не надто вдалим інвестором. Художник Годфрі Неллер


Приблизно за 170 років після Коперника інший видатний фахівець у сфері грошового обігу — наглядач, а згодом директор Монетного двору в Лондоні Ісаак Ньютон, реформуючи справу карбування грошей в англійському королівстві, зіткнувся з тим, що значне і різке скорочення маси «поганої» валюти веде до зникнення з обігу грошей взагалі. Унаслідок цього виникають дефляція, зниження цін, зупиняється виробництво та торгівля, відбувається номінальне й реальне зниження доходів населення.


Ньютон безсумнівно був неймовірно талановитою людиною: математик, фізик, хімік, оптик, астроном, тео­лог, сищик-детектив, суддя, депутат парламенту, президент Королівського наукового товариства і на додаток ще сміливий, хоча не дуже вдалий інвестор у ринок цінних паперів. Більшість істориків науки, як, наприклад, Томас Левенсон — професор Массачусетського технологічного інституту, у великому захваті від грошових реформ, здійснених Ньютоном, але таке ставлення до звершень Ньютона у сфері грошового обігу поділяють не всі. Так, наприклад, Джеймс Нарон і Девід Скайа з Федерального резерву США (Нью-Йорк), навпаки вважають, що Ньютон своїми діями свого часу завдав великої шкоди економіці Англії.


Річ у тім, що в Англії, як у часи Томаса Ґрешема (XVI століття), так і в часи Ісаака Ньютона (XVII століття), існувала проблема «хорошої» і «поганої» валюти. У часи Ньютона це спричиняло те, що ринковий курс п­овноцінних срібних монет відносно золотих гіней та неповноцінних («зіпсованих») срібних монет значною мірою перевищував зафіксоване державою співвідношення цін цих де-факто різних валют. «Хорошою» валютою були повноцінні срібні монети, головним чином пенси — монети дрібного номіналу, якими здійснювались майже всі поточні платежі. Дефіцит срібних монет посилювала практика «псування» срібних монет (крадіжки частини металу з монет), до якої вдавалися жителі англійського королівства, і вивезення срібла за кордон. «Поганою» валютою були вщент «зіпсовані» срібні монети й золоті гінеї. На золото держава встановила ціни вище ринкових, крім того золоті монети мали досить великий номінал, тому були малопридатними для обслуговування більшості торгових операцій. Усе це призвело до того, що до 1695 року половина срібних монет покинула грошовий обіг країни. В Англії загострилась криза платежів.


У цій ситуації друг і офіційний радник Ньютона видатний філософ, ліберал і юрист Джон Локк з­апропонував вилучити з обігу всі «зіпсовані» монети (тобто значну частину «поганої» валюти) і замість неї ввести в обіг необхідну кількість повноцінних срібних пенсів, відкарбованих на спеціальних машинах таким чином, що їх вже було неможливо «зіпсувати». Локк вважав, що гроші робить грошима якість і кількість монетного металу, тому якщо вже держава стверджує, що якась річ є фунтом стерлінгів срібла, то ця річ повинна важити один фунт і містити 92,5% чистого срібла.

 

Джон Локк. Автор учення про «хороші» та «погані» гроші. Художник Годфрі Неллер


Пропозиція Локка була визнана слушною. На початку 1696 року Ньютон розпочав «Велике перекарбування грошей» і вже з травня того ж року старими срібними монетами дозволялось сплачувати тільки податки, а влітку 1696 року королівський уряд взагалі заборонив будь-яке використання старих монет. І все, мабуть, було б добре, якби не те, що Ньютон до цього часу встиг викарбувати тільки 15% від необхідної кількості монет. Дефіцит срібної монети загострився, також прискорився процес зникнення срібла з обігу. Почалась паніка. Навіть власники векселів нещодавно створеного банку Англії кинулися повертати банку його зобов’язання і вимагати розрахуватись сріблом. Незабаром банк Англії мусив зупинити свою роботу (знов відкрився банк Англії тільки наприкінці року після того як надійшла позика з Нідерландів).


У цій ситуації продавці товарів у більшості випадків відмовлялися приймати «погану» валюту, а якщо й погоджувались, то практично за безцінь. «Зіпсовані» монети вигідніше було продавати скупникам срібла, ніж обмінювати на товар. «Погана» валюта стрімко знецінювалася. Тепер всі продавці шукали покупців, які були здатні розраховуватися повноцінними срібними пенсами та шилінгами, але таких було вкрай мало, тому такі покупці вимагали для себе більш вигідних цін. Ціни на товари звалилися. У тих умовах постачальники товарів несли менші збитки, якщо залишалися дома зі своїм товаром, ніж якщо везли його на ринок.


Як пишуть Нарон і Скайа, через стрімке скорочення грошової маси економіка Англії у другій половині 1696 року припинила своє функціонування: зупинились торгівля і промисловість, з’явилось масове безробіття (зрозуміло, що виплат по безробіттю в ті часи не було, зате активно практикували тортури та смертну кару за бродяжництво та неробство), розпочались громадські заворушення. Знадобився певний час, щоб все якось улагодилось і щоб економіка країни вийшла зі стану дефляційного шоку. Невдовзі Англія назавжди попрощалася зі срібним пені (він став бронзовим), в обігу почав з’являтися новий грошовий інструмент — банкнота (вексель) банку Англії, а золото невдовзі було проголошено основним монетним металом країни. Але все це не ліквідувало наявність ефекту Коперника — Ґрешема в грошовому обігу англійського королівства. Принаймні ще 150 років після реформ Ньютона і Локка англійці вважали за краще брати в борг срібні шилінги (недооцінену валюту), а золотими гінеями (переоціненою валютою) борг віддавати. Таким чином, для економіки, в грошовому обігу якої панує закон Коперника — Ґрешема, однаково шкідливе і значне збільшення, і значне зменшення грошової маси «поганої» валюти.


Дещо інша ситуація склалася щодо «хорошої» валюти. Унаслідок дії закону Коперника — Ґрешема, запаси «хорошої» валюти, які завжди перебувають поза межами грошового обігу, і зростають самі по собі. Тому час від часу в урядовців виникає бажання якось посилити інте­рес бізнесу й населення до використання «поганої» валюти та якимось чином зменшити привабливість валюти «хорошої». Але, як виявляється, боротьба з «хорошою» (недооціненою) валютою також не призводить ні до чого доброго. Те, чим закінчуються спроби боротьби за зменшення грошової маси «хорошої» валюти, пам’ятають ті, хто пережив грошову реформу прем’єр-міністра СРСР Валентина Павлова (1991 рік). Також про сумні наслідки боротьби з надлишками «хорошої» валюти свідчить досвід грошової реформи, яку зовсім недавно (2016 рік) в Індії провів уряд прем’єр-міністра Нарендра Моді.

 

Читайте також: Коронавірус підштовхує світ до рецесії


Обидва ці реформатори — Павлов і Моді намагалися вилучити з обігу частину готівкових грошей («хорошої» валюти) та змусити бізнес і населення користуватися переважно безготівковими грошима («поганою» валютою). У результаті жоден з них успіху в цьому не досяг. Єдине, чого домігся своєю грошовою реформою прем’єр-міністр Павлов, так це того, що знищив залишки довіри тодішніх суб’єктів господарювання до радянської держави як до суб’єкта розвитку економіки, що остаточно впевнило всіх у тому, що така держава суб’єктам господарювання не потрібна. На думку Бхаскара Чакраворті, значних збитків від грошової реформи прем’єр-міністра Моді зазнала також і економіка Індії. У всіх цих випадках постраждала велика кількість пересічних людей, у яких держава зненацька намагалась знищити значну частину їхніх заощаджень.

 

Нарендра Моді. Індійський прем’єр своєю реформою 2016-го довів, що спроби боротьби з надлишками «хорошої» валюти позитивного економічного ефекту не дають. Фото: AP/East News


Ісаак Ньютон і Джон Локк, а також Валентин Павлов і Нарендра Моді вважали, що в обігу є «правильні» і «неправильні» гроші. При цьому вони думали: в обігу мають залишатися «правильні» гроші, а «неправильні» мають бути з нього вилучені. Тільки Ньютон і Локк «неправильними» грошима вважали «погану» (переоцінену) валюту, а Павлов і Моді — «хорошу» (недооцінену). Таке уявлення про гроші є цілком хибним. Не буває "правильних" або "неправильних" грошей, але є різні валюти з різними якісними і кількісними особливостями прояву купівельної спроможності. Усі доступні людям валюти використовуються так, як їх вигідніше використовувати в тих чи інших ситуаціях. Люди завжди намагаються витрачати гроші так, щоб в обмін на платіж отримати максимум того, що вони купують. Якщо в обігу існують недооцінені й переоцінені валюти, то люди розуміють, що вигідніше недооцінену валюту залишати у себе, а переоціненою валютою вигідніше розраховуватися. Саме це люди й намагаються робити. Якщо ж урядовцям не подобається поділ валют на «хороші» та «погані», тобто якщо їм заважає існування ефекту Коперника — Ґрешема, то їм насамперед треба розбиратися з причинами цього явища, а не з його наслідками.


Досвід, набутий у результаті грошових реформ численних послідовників Ісаака Ньютона і Джона Локка, свідчить про те, що причина ефекту Коперника — Ґрешема не завжди міститься у грошовому обігу. У сучасній Україні існування ефекту Коперника — Ґрешема спричиняє існування величезного «тіньового» ринку, наявність якого, своєю чергою, спричиняє антагоністичне протиріччя між наявними в українському суспільстві відносинами реальної і формальної власності.


А щодо грошової реформи, то досвід свідчить, що не треба намагатись використовувати систему грошового обігу для реалізації вимог чесності, справедливості, боротьби з фальшимонетниками, нетрудовими доходами, тіньовою економікою, фінансуванням незаконної діяльності та тероризмом тощо. Мета грошової реформи має відповідати виключно потребам грошового обігу й нічому іншому. Грошовий обіг має власні закони руху, і з ними не можна обходитися, як кому заманеться. Спроби використання грошового обігу для якихось сторонніх грошовому обігу цілей зазвичай завдають великих збитків економіці країни та її населенню. 

 

Продовження у наступному числі «Українського тижня»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.