Каннський фестиваль-2011 відзначився тріумфом Терренса Маліка, перемогою української короткометражки та «меланхолійним» скандалом
Програма 64-го Каннського фестивалю змусила будь-якого кіномана стежити за його перебігом з іще більшим інтересом, ніж будь-коли. Ще б пак – Ларс фон Трієр, Нурі Більґе Джейлан, Акі Каурісмякі, Педро Альмадовар, Паоло Соррентіно в одному конкурсі з новими фільмами. І хоч би як склався остаточний пасьянс, приємно, що для України кінофорум став переможним.
Стрічка Марини Вроди «Крос» брала участь у змаганні короткометражок. Її герой біжить, сам від себе, до себе, мчить швидко, зустрічаючи на шляху інших персонажів… Картина лаконічна, та їй не бракує ані власного стилю, ані винахідливості. Тож нічого дивного, що журі конкурсу на чолі із французьким режисером Мішелем Ґондрі присудило Марині «Золоту пальму». «Не думаю, що в моєму житті щось зміниться», – сказала режисерка на прес-конференції переможців. Хоч би й так, але словосполучення «лауреат Каннського кінофестивалю» назавжди залишиться в її біографії.
Погарячкували
Щодо повнометражного конкурсу, то його можна було б назвати перегонами несправджених надій. Одним із небагатьох, хто продемонстрував свій талант у повному розквіті, став данець Ларс фон Трієр. Його «Меланхолія» – потужна стрічка про кінець світу – поєднала й передчуття апокаліпсису, без пафосу та всіляких розламів земної кори, й чудові акторські роботи Кірстен Данст і Шарлотти Ґенсбур, і насичений візуальний ряд, і багатоплановість розповіді, хоча події відбуваються в одному місті. Проте сильно сплутала карти журі заява кіномитця. Режисер, щоб «розбурхати публіку» (як зізнався він згодом), висловив симпатії до Гітлера. Спершу Ларса проігнорували зірки та преса, потім і фестиваль оголосив його персоною нон ґрата в Каннах. Провокація обернулася проти самого її ініціатора, як можна було й спрогнозувати. Публіка кінофоруму, об’єднана одностайним осудом самої декларації, розділилася щодо того, чи не надто суворо покарав данця фестиваль.
Скандал, що вибухнув, став одним із найбільших за всю історію Канн. Особливо болючим він виявився й через те, що трієрівська «Меланхолія» – один із найсильніших фільмів конкурсної програми. Утім, журі вирішило не карати невинних і нагородило призом за найкращу жіночу роль Кірстен Данст, чия робота справді була дуже вдалою. Загалом Трієр може забезпечити добрий майданчик акторкам: позаторік за роль в «Антихристі» нагороду отримала Шарлотта Ґенсбур (до речі, в «Меланхолії» вона також зіграла неперевершено). Ось тільки хтозна, чи зможе потрапити режисер на наступні фестивалі, щоб його зірки могли й надалі перемагати.
У конкурсі й поза ним
Якщо скандал довкола фон Трієра пролунав як грім серед ясного неба, то бурхливої реакції на фільм Ксав’є Дюрінґера «Завоювання» чекали заздалегідь. Ще б пак, у стрічці йдеться про те, як нинішній президент Франції Ніколя Саркозі прийшов до влади, про його розлучення із дружиною тощо. Картина представляє лідера країни в не надто привабливому світлі, знята вона цікаво і, хоч її важають художньою, переконливість може забезпечити їй статус документальної. Ажіотаж довкола неї був великий, проте скандал так і не вибухнув. Говорити неприємні речі про свого президента для французів – справа звична. Хоча перша пара держави до Канн так і не приїхала. Дарма, що Карла Бруні зіграла малесеньку роль у картині Вуді Аллена «Північ у Парижі».
Натомість до Лазурового узбережжя навідалася справжня легенда. Після багаторічної відсутності на Круазетт повернувся Жан-Поль Бельмондо. Актора вітали мало не як особу королівської крові. Бельмондо, який після хвороби насилу говорить і пересувається, таки піднявся на сцену Дебюссі, щоби прийняти із рук президента фестивалю Жиля Жакоба почесну «Золоту пальму». Відзнаку за внесок у кіно отримав і Бернардо Бертолуччі, якому її вручав голова цьогорічного журі Роберт Де Ніро під час церемонії відкриття.
Щодо інших позаконкурсних подій, то серед них найцікавішими стали, зокрема, згаданий фільм Вуді Аллена «Північ у Парижі» і, звичайно ж, світова прем’єра картини Роба Маршалла «Пірати Карибського моря: на дивних берегах», яка привела на Круазетт Джонні Деппа та Пенелопу Крус.
Пальми переможця
Проте основною інтригою таки був і залишається конкурс. Головна нагорода Канн цього року поїхала за океан: її здобув Терренс Малік зі стрічкою «Древо життя». У Техасі 1950-х живе хлопчик Джек. Його авторитарний батько та ніжна мати ділять свою увагу й любов між ним та двома його молодшими братами. Трагічні події руйнують крихку рівновагу в родині… Саме ця, центральна історія знята досить переконливо. Щоправда, навколо неї Малік накрутив стільки всього, що замість того, аби сягнути філософських глибин, яких явно прагнув, створив багатозначну занудну картину.
Гран-прі, другу за значенням нагороду, розділили турецький режисер Нурі Більґе Джейлан та бельгійці – володарі двох «Золотих пальм» – брати Дарденни. Джейлан розповів, що знімав «Одного разу в Анатолії» інтуїтивно, як і всі попередні стрічки: «Я все роблю за інстинктом. Не готую режисерського сценарію. Щоправда, люблю широкі плани. Масштаб кадру дає змогу задуматися про наше власне місце на землі». Інакшу, значно камернішу й інтимнішу картину «Хлопчик
на велосипеді» презентували брати Дарденни. Вони розповідають про малюка, покинутого батьком. Ним опікується молода перукарка (Сесіль де Франс). Їхні стосунки та відносини дитини з навколишнім світом стають стрижнем фільму. Обидві роботи гідні своєї нагороди, вони щирі, справді авторські й демонструють добре володіння мовою кіно.
Чого не скажеш про власника нагороди за режисуру. Ніколас Віндінґ Рефн привіз у Канни картину «Драйв» із Раяном Ґослінґом у головній ролі. «Реалізм – це добре, але не обов’язково цікаво. У нас не було мети зняти документальне кіно. Ми шукали золоту середину, щоб фільм був не тільки стилізацією», – сказав режисер. Проте його документалізм вийшов якраз не надто захопливим.
Провідною темою цьогорічного фестивалю стали діти: «Древо життя», «Хлопчик на велосипеді», «Поліція», «Міхаель»… Остання картина опинилася поза увагою журі. На жаль. Перша режисерська робота директора з кастингу у фільмах Міхаеля Ганеке та Ульріха Зайдля – Маркуса Шляйнцера – розповідає про п’ять місяців життя педофіла Міхаеля та його жертви – 10-річного хлопчини. Лаконічна стрічка знята з режисерського погляду просто бездоганно.
Про нагороду для Кірстен Данст ми вже згадали, а от приз за найкращу чоловічу роль отримав француз Жан Дюжарден за образ, створений ним у фільмі «Артист». Режисер Мішель Хазанавічюс цією стрічкою кидає виклик сучасним високим технологіям. Дія його німої чорно-білої картини відбувається в епоху розквіту великих голлівудських студій. Герой – Джордж Валентін – зірка німого кіно. Але його кар’єра руйнується через прихід у кінематограф звуку. Утретє співпрацюючи з Жаном Дюжарденом, режисер пропонує йому роль із багатою палітрою переживань: «Німе кіно – дуже емоційне й чуттєве. Відсутність тексту підштовхує вас до необхідності вибору певної сутнісної манери розповіді, яка працює тільки за рахунок створюваних вами почуттів», – каже Хазанавічюс. Дюжардену вдалося бути легким і стильним, тож його нагородження зала вітала оваціями.
Приз за найкращий сценарій вирушив до Ізраїлю. Його заробила «Примітка» Джозефа Седара. Батько й син Школьники – дослідники Тори. Татусь, мізантроп і невдаха, опиняється в центрі уваги історії, коли Академія наук вирішує нагородити сина однією з найпрестижніших нагород у галузі, якій присвятили себе вони обидва. Дотепна стрічка вельми відрізняється від суворого «Бофора», попередньої Седарової роботи. Тож режисер продемонстрував широку палітру власних кінематографічних можливостей.
Однак, якщо говорити про фестиваль загалом, то видатні кіномитці, зібравшись цього року на Круазетт, показали свої не найкращі роботи. Звичайно, їх рівень достатньо високий, щоб форум відбувся й, попри все, став подією. Утім, він не уникнув великих розчарувань: блискучі імена у програмі мали б стати запорукою видатного видовища, проте сильними кінематографічними потрясіннями 64-та редакція Каннського фестивалю не вразила. Але нам немає чого журитися – для України цей рік став напрочуд вдалим.
Основні переможці Канн-2011
Найкращий фільм – «Древо життя» (The Tree of Life), США. Режисер Терренс Малік
Гран-прі журі – «Хлопчик на велосипеді» (Gamin au velo), Бельгія. Режисери Жан-П’єр Дарденн, Люк Дарденн. «Одного разу в Анатолії» (Once Upon a Time in Anatolia), Туреччина. Режисер Нурі Більґе Джейлан
Найкращий режисер – Ніколас Віндінґ Рефн, «Драйв» (Drive), Данія
Найкращий актор – Жан Дюжарден, «Артист»
(The Artist), режисер Мішель Хазанавічюс
Найкраща акторка – Кірстен Данст, «Меланхолія» (Melancholia), режисер Ларс фон Трієр
Найкращий сценарій – Джозеф Седар, «Примітка» (Footnote), режисер Джозеф Седар
Спеціальний приз журі – «Поліція» (Polisse), Франція. Режисер Майвенн Ле Беско
Найкращий короткометражний фільм – «Крос» (Cross), Україна. Режисер Марина Врода