Кілька тижнів на півночі Чеської Республіки, неподалік кордону з Німеччиною, щосуботи та щонеділі збираються люди на антиромську демонстрацію.
У містечку Румбурк дійшло до сутички циган із молодими хлопцями з чеської більшості. Поранених госпіталізували до лікарні, журналісти взялися за свою роботу. Наступного дня в усіх новинах, година за годиною, вони емоційно інформували про напад і жертви. Спрацювало як детонатор.
Озлоблені громадяни зібралися на площі, найактивніші виступили з бойовими промовами, закликаючи «навести порядок», і потім усі пішли до місцевого панельного будинку, в якому живуть циганські родини. Спеціальні поліцейські загони оточили будівлю і заборонили розгніваному натовпу потрапити всередину. Люди скандували: «Цигани до роботи, цигани до роботи!..»
Щоб зрозуміти причини та складність зазначеної вище проблеми, варто перенестися до далекого 1957 року. Тоді правляча (Комуністична) партія думала, що можна правити навіть «вітром і дощем». Вона заборонила ромам кочувати, примусила їх ходити на роботу і вважала, що так буде краще. Роми житимуть у квартирах у панельних будинках разом із іншими громадянами і перетворяться на свідомих робітників, які боротимуться за звання найкращої бригади соціалістичної праці. На практиці комуністи розпочали політику підкупу занедбаної соціальної групи. Гроші на кожну наступну дитину, підтримка безробітних, дотації на опалення, електрику, комунальні виплати тощо. Протягом десятків років виросла генерація циган, які добре знають свої права, але ніколи – своїх обов’язків. Кожне проникнення всередину соціальної групи держава вирішувала збільшенням фінансової допомоги. У такий спосіб роми поступово втратили здатність жити відповідно до своїх традицій і звичаїв.
Після Оксамитової революції 1989 року настала доба ринкової економіки. Що більше цей процес поглиблювався і стверджувався, то негативніше позначався на циганах та їхніх родинах. Конкуренція на ринку праці, вимоги кваліфікації та гарантії щодо надання якісних послуг – усе це ще більше пригнічувало ромів. І ще одна «страшна річ». У демократичному суспільстві немає трудової повинності – можеш працювати, а можеш і ні, сам відповідаєш за себе та свою родину. Ти є вільним громадянином. Люди, які звикають до державної допомоги, цього не розуміють. До того ж на ринку праці з’явилися українці. Білі, працьовиті, кваліфіковані, неконфліктні і з поміркованими вимогами щодо зарплати. Здатні трудитися з ранку до вечора, в суботу, неділю та у свято. Цигани ж постійно залежні від «опіки» держави, гральних автоматів та наркотиків.
Кожна нова влада від 1990 року намагається вирішити циганську проблему, нею почали користатися політики. Мер, який безкомпромісно виселить ромів із міста, набуває високої популярності поміж виборців і мітить на найвищі державні посади. Він, звісно, «своїх» циган переселив лише до іншого району. Місто «А» позбавилося проблем, а в місті «Б» вони ще додалися. З’являються міста з високою концентрацією безробітних, соціально зневірених людей, яким надто складно знайти консенсус з іншими громадянами.
Ситуація стала привабливою і для екстремістів, які мають просту раду на все, причому надихаються в класиків комунізму та нацизму. Навіть виникла Робітнича партія соціальної справедливості, яка знаходить нових членів серед громадян, невдоволених політикою уряду. «Ми маємо працювати, щоб вижити, а вони отримують гроші від держави, не працюють, дітей до школи не віддають, витрачаються в казино та паразитують на суспільстві», – кажуть.
До збуреної області приїхав прем’єр Чеської Республіки, а згодом і її президент, низка міністрів, депутати парламенту. Прем’єр вказав на причину цієї ситуації: неправильна дотаційна політика всіх попередніх урядів. Він також виступив із вимогою «не давати дотації на дітей, якщо ті не ходять до школи, нікому нічого не платити, доки одержувачі допомоги не працевлаштовані в публічних місцях, організованих місцевими органами, а саму пропозицію щодо такої роботи розширити».
Інакше кажучи, «Цигани, до роботи!» Але почекаймо і побачимо, що з того буде.