▪   Юрій Сілецький

Нація скрипки і кувадла

Фото: Андреас Файгле
Чи справді такий страшний циган, як його малюють?

На фото - мешканець ужгородського мійкрорайону Радванка Йосип Горват 

 

 

Цигани, які були доволі контрастною меншиною на українських землях, викликали подив, зацікавлення та іноді навіть і страх (адже невідоме, незвичайне завжди викликає побоювання та осторогу). Українців цікавили питання звідки з’явилися цигани, чому вони прийшли на їхні землі, чому вони займалися саме такими заняттями. Їх барвисте життя породило безліч стереотипів, зафіксованих в українському фольклорі.

“Прокляті Господом”

Запитання, на які простий селянин не міг дати відповіді, знайшли свої відповіді у міфологічних легендах, більшість з яких побудовані на Старозавітських біблійних оповідях. Велику частину серед них займають легенди про походження ромів з Єгипту. Згадані перекази були поширеними не лише по всій території України, а й серед інших слов’янських народів. Більшість із них переносять нас до історії про виведення Мойсеєм виводив євреїв з Єгипту. Фараон зі своїм військом кинувся їх доганяти і після відомого потоплення його армії вижила лише одна кульгава єгиптянка, яка на березі моря запізналася з дідьком. Їхні нащадки згодом розплодилися і стали циганами. Закарпатська легенда такого плану завершується наступним чином: з черева посипалися циганчата і почали доганяти перехожого зі словами: “Даду, даду! Дай хліба!”, що ілюструє стійкий стереотип ромів у світогляді українців, як жебраків, які часто використовували такий метод для заробляння на життя.

Не менш яскраво описано в українському фольклорі і кочівництво ромів, точніше – його першопричини. Більшість пояснень переносять нас вже у Новозавітський період і розповідають про те, що коли розпинали Ісуса Христа, то цигану було доручено викувати цвяхи для рук та ніг. Завершення оповіді, вочевидь залежно від досвіду контактів українців з ромами було різним. У одних випадках мовиться про те, що циган пошкодував Бога і сховав одного цвяха. За це Ісус нагородив його і все його плем’я можливістю вештатись по світу і нічого не робити. В інших варіантах ром виковує більше цвяхів ніж потрібно, розраховуючи на більшу плату за що Бог позбавляє його права на постійне пристановище і прирікає весь циганський рід до вічних мандрувань.

За сонцем

Непосидючість циганів, їх переважно кочовий спосіб життя міцно закарбувались у свідомості українців, про що свідчать народні оповідання, в яких циган-кочівник зображується, як правило в комічному світлі: “Розгнівався циган на свого сина та як уперіщить його батогом:

- Геть з мого двору!

Побіг циганчук навмання, куди очі дивились. А циган за ним. Шмага його і примовляє: “Геть з мого двору!”. Так сім верстов пробігли. Не витримав циганчук:

- Та скільки ж твого двору? – запитує батька.

- Доки світу сонця, доти й мого двору!  - кричить циган. – Геть, бісів сину, з мого двору!”.

Не випадково в українських оповіданнях циган зображений в іпостасі коваля – ковальський міх і молот часто були невід’ємними супутниками ромів. Про це свідчать різноманітні прислів’я та приказки, анекдоти, які вихваляють вправних ковалів (“Наліг, як циган на ковадло”, “На те циган кліщі держить, щоб у руки не попекло”) і висміюють “партачів” та їх безпорадних клієнтів. Яскравим прикладом останнього може бути наступне оповідання: “Був собі коваль такий мудрий, що взявся леміші чоловікові скувать, та багато заліза зопсував, перепалив, бо не вмів робити. Тоді й каже чоловікові:

- Ні, чоловіче, скую тобі сокиру.

- Та чи сокиру, то й сокиру.

Кує-кує коваль – не йде діло.

- Ні, - каже, - не сокиру, а серп.

Кував, кував серп, а далі каже:

- Хай уже швайку.

Покував ще.

- Краще я вже тобі пшик зроблю.

Та розпік шматочок того залізця, що од лемешів зостався, та в воду, а воно – пш...

От тобі, - каже, - й пшик”.

Неодмінним атрибутом циганських мандрівок був кінь. До цієї благородної тварини роми ставились з особливим пієтетом – “Хто що любить, а циган – коні” і чи не найкраще від усіх, на думку українців, вміли з ними обходитись (“Циган знає, що кобилі робить”).

Нерідко роми розводили коней не скільки для себе, скільки з метою подальшого продажу, що зумовлювало їхню комунікабельність та вміння торгуватись (“Скривився, як циган на ярмарку”, “Кожний циган свою кобилу хвалить”). Часто, з метою більшої наживи, вони вдавалися і до шахрайства – видавали стару шкапу за молодого здорового коня, що, звичайно, позначалося і на ціні (“Циганська кобила: день біжить, і три дні лежить”, “Обдурив, як циган на ярмарку”). Таке активне заняття ромами торгівлею за схемою “купи-продай” стало називним серед українців – слова “циган”і “спекулянт” часто були синонімами(“Що то політика?” – “Нещирість” – “А спекуляція що?” – “Циганство”).

Часто цигани наймалися на тимчасові сільськогосподарські роботи: косовицю, молотьбу. До цього їх зазвичай спонукала крайня матеріальна скрута. А оскільки ці роботи були важкими і вимагали відповідних навичок та досвіду, то цигани не завжди з ними успішно справлялися, та не й мали від них особливого задоволення (“Збирається, як циган молотити”, “Крутить, як циган сонцем”). Остання приповідка походить від анекдотичного оповідання про цигана, який найнявся косити і пообіцяв господарю, що буде працювати до заходу сонця. Але швидко втомився і почав вимагати у небесного світила, щоб те скоріше заходило.

Веселі люди ночі

Не тільки в Україні, а й в Європі загалом, цигани мали стійку репутацію злодіїв і українці в цьому сенсі не особливо відрізнялись від інших європейців. Це підтверджується, зокрема, таким оповіданням: “Значить їхали купці із великими грошима, і там уже у який сумці, чи в чомусь, ці гроші пуд голову і полягли оддихать. І кріпко заснули, ну, а цигани скрізь вже ж не прозивають своє. Думають: “Отут ми коло купців і поласаємося”. Тихенько циган пудуйшов, вийняв з-пуд голови ту сумочку, чи кошельок, чи шо, забрав гроші забрав, туди ще й нашкодив (написяв, чи мо й хуже), і взяв птичку велику, і приніс їм над головой поставив птичку з кошельком. Ну, тиї ж проснуся (ні, трошки прозевала). Це ж вони ув одному місці лежали, дак оце ж пуд головами сумки були, дак кріпко не спали”. Крадіжки були поширеним способом виживання українських циганів. Англійський дослідник Раймонд Бакленд (за походженням ром) вважав це наслідком світоглядних учвлень своїх одноплемінців, які не вважали злодійство гріхом чи якимось злочином. Доволі поширеним є такий жартівливий діалог: “Цигане, твого сина в коморі поймали!” – “Е, в коморі!... Як би то в полі, та на добрім коні – то б єму було стидно!”.

Протягом багатовікового співіснування як з кочовими ромами, так і з осілими українці наділяли їх різними рисами характеру, які, на їхню думку, найповніше відображали циганів. Однією із таких була їхня безтурботність та дотепність, яка широко відобразилася в українській народній творчості. Часто ці риси допомагали цигану уникнути заслуженого покарання за крадіжку чи інший злочин. Однією із ілюстрацій цього може бути оповідання про те, як один господар впіймав цигана на крадіжці огірків. Хитрий ром, просячись, щоб той його сильно не карав, благав: “Ой батечку, голубчику! Бий мене і шо хоч собі роби, тільки мене через пліт не перекидай, бо мене й до шатра не приймуть!”. Господар, бажаючи якнайдужче допекти злодієві (“до шатра не приймуть!”), перекинув цигана через пліт, а той – цілий і неушкоджений втік.

На користь твердження про циганську метикуватість свідчить і така легенда, в якій ром-конокрад(а, як відомо, покарання для конокрадів було дуже суворим), використовуючи свою винахідливість намагався виправлатись наступним чином:“Я іду собі полем. По один бік Петрове жито, по другий – Іванове. А стежечка вузенька-вузенька. І посеред неї кінь розлігся. Мені обійти нікуди, та й згонити боюсь: жито добрим людям потолочить – убиток буде, - от я й хотів її, не чіпаючи переступити. Та тільки одну ногу через неї переставив – вона (кобила)як підхопилася зі мною. Я, бідолаха, зупиняв, зупиняв, та куди там: ніяка гайка! Спасибі шо ваші хлопці-дружинники допомогли. А то не знаю, куди б вона занесла, окаянна!”. Винахідливість та незмінний оптимізм представників цієї етнічної спільноти відобразилися також і в розповіді з Полтавщини: “Циган надумав жениться, шукав собі молодої і нарешті зупинився на цариці. Через де який час зацікавлені сусіди питають у цигана: “Цигане, як у тебе діло?” – “Та як же – половина діла готового!” – “Як же?” – “Я согласен так вона ні!

Цікавими є матеріали, пов’язані із ставленням ромів до релігії. В українських народних прислів’ях та приказках ставлення до релігійності циганів є дуже скептичним. Скептицизм зумовлювався тим, що ромів вважали в релігійному плані безпринципними, готовими поміняти свою віру в залежності від обставин: “Цигане! Якои ти віри?” – “Якои хочеш.”, чи “Цигане, якої ти віри?” – “А тобі якої треба?”. Однак, ставлення українців до такої “м’якої” релігійності циганів не було негативним чи засуджуючим. Більше того, схоже, що незважаючи на злодійкуватість, схильність до шахрайства та інші подібні малопривабливі риси, циган поставав у свідомості українця не в негативному, а радше в комічному світлі. Оскільки, як можна було преконатися, більшість наведених зразків народної мудрості показують рома, його вчинки зі значною долею комізму. Водночас зустрічається досить багато позитивних відгуків про ромів. Зокрема циган, а точніше старий циган, вважався досвідченою, розумною людиною, яка могла порадити у важкій житейській ситуації: “І сам старий циган не розбере”.

У свідомості українців склався досить неоднозначний стереотип цигана. З одного боку це був злодійкуватий волоцюга, ледар здатний до шахрайства, при появі якого в селі українські хлібороби зачиняли в хатах двері, а на обійстях – ворота. З іншого – бідняк, який дуже часто не лише не мав у що вдягнутись, а й можливості прогодувати свою сім’ю і тому займався всім – від торгівлі ситами до дрібних крадіжок. Водночас в свідомості українців циган веселий, дотепний, безтурботний, до якого іноді навіть відчувається якась симпатія.

 

 

Історична довідка

Цигани (самоназва - рома) почали заселяти українські землі наприкінці XIII – першій половині XIV ст., а вже до середини XV ст. вони розселилися практично по всіх українських землях.  Більшість із них прийшли на українські землі з Валахії та Молдови. Протягом свого існування на українських землях цигани не раз зазнавали переслідувань з боку державної влади. Так, починаючи з середини XVI ст. в Речі Посполитій було видано низку нормативно-правових актів, які регламентували виселення ромів за межі держави.

У Російській імперії практики виселення циганів за межі держави не було, але починаючи з 1783 року відбувалися спроби примусового оселення циганів, переведення їх до осілого способу життя. Однак, як правило, роми не затримувалися на постійному місці і скоро покидали насиджені місця.

 

Етнічна довідка

Найчисельнішою групою циганів України були серви. Циганолог зі світовим ім’ям Лєв Чєрєнков у своїй лінгвістичній класифікації відносив їх до Української діалектної групи. Більшість із них були православними. Іншими великими групами ромів на українських землях були кримські, молдавські та угорські. Згідно з переписом населення України 2001 року кількість ромів – більше 47 тисяч осіб, що становить 0,1 % населення.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.