Гелікоптер канцлерки опускається над курортом Кюлунгсборн. Її обличчя в м’якому фокусі посміхається з плакатів у Концертному саду, обіцяючи «Німеччину, де ми житимемо добре й радо». Місцевий кандидат від Християнсько-демократичного союзу (ХДС) запрошує канцлерку на сцену.
«Відпустка, — каже Меркель натовпу, — дає нам можливість подумати». Вона повідомляє, що навколишній світ — це конкуренція: середній вік у Німеччині — 45 років, у Нігері чи Малі — 15. Її рецепт життя в такому світі не надто вимогливий. Практично в кожному реченні є щось і для правих, і для лівих. Добробут потрібно заробити і справедливо розподіляти. Держава має не помикати людьми, а підтримувати їх. Біженці повинні інтегруватися. Розмаїття — це сила. Говорячи, канцлерка злегка похитується з боку на бік, заколисуючи аудиторію в політичному гамаку серед полудневої тепліні.
Меркель обіймає посаду канцлерки з 2005-го. Її правоцентристська ХДС і баварська сестринська партія Християнсько-соціальний союз (ХСС) керували спочатку в коаліції з лівоцентристською Соціал-демократичною партією (СДП), тоді з Вільною демократичною партією (ВДП), що виступають на підтримку бізнесу, а потім знову з СДП (див. «Довгий забіг»). На виборах до Бундестагу 24 вересня ХДС світить чергова комфортна перемога, після чого вона стане на чолі ще однієї коаліції із СДП або ВДП і «Зеленими», або із тими й тими.
За роки на посаді канцлера Меркель стала впізнаваною і в Німеччині, і у світі. До того ж вона залишається головоломкою: наче «сфінкс, примадонна або королева», пише журнал Der Spiegel. Зробивши одного разу традиційно малозрозумілий відступ, канцлерка, яка рідко говорить про себе чи свій спадок загалом, сказала аудиторії: «Меркель — це Меркель, з усіма ризиками та побічними явищами». Але про яку Меркель ідеться? І про які побічні явища?
Канцлерка не працює за масивним столом у своєму печероподібному берлінському офісі. Їй більше до вподоби кут столу, за яким проводяться зустрічі. У кімнаті висять портрети Конрада Аденауера, першого лідера післявоєнної Західної Німеччини, якого Меркель, найімовірніше, у 2019 році пережене за тривалістю перебування на посаді (він був канцлером 14 років), і Катерини ІІ. Ще в кімнаті є срібний хрест і набір велетенських шахових фігур. Коли до Меркель заходять відвідувачі, вона показує їм сліди вже зниклого Берлінського муру з вікна. Увечері канцлерка повертається до скромної квартири, де слухає Ваґнера та готує картопляний суп.
Читайте також: Німецькі вибори: дует суперників
Лютеранська віра Меркель (вона називає її «внутрішнім компасом») виражається в непримітному стилі й інстинктах: борг — це погано, допомагати тим, хто потребує, — добре. Вона мислить етичними настановами, не ідеологічними. «Я не ліберал, а трохи християнський соціаліст, трохи консерватор», — сказала вона у 2009-му. На думку Константіна Ріхтера, який у романі «Канцлер» уявляє її внутрішнє життя, недовіра Меркель до ідеології випливає з досвіду в Східній Німеччині: «Вона стала свідком миттєвого колапсу ідеології та перетворення віруючих у невіруючих».
Меркель більше реагує у своїх діях, ніж програмує їх наперед, управляє подіями тоді, коли вони виникають, а не складає плани на довгострокову перспективу. «Вона працює як науковець: багато читає, оцінює факти й не має сформованої наперед думки», — зазначає Єнс Шпан, її колега з ХДС і заступник міністра фінансів. Вона стежить за подіями та змінами настроїв через постійну переписку з помічниками, посадовцями та депутатами. У політичних кампаніях Меркель заохочує виборців підтримувати її темперамент, а не конкретні пропозиції.
Третій ключовий аспект її характеру — це відстороненість. Вона залишає для себе різні варіанти дій і намагається ніколи не дражнити чи поляризувати. Її висловлювання сплетені з підпунктів і застережень. Східнонімецьке параноїдальне суспільство, яке мало досвід надмірного нагляду, і патріархальна ХДС Гельмута Коля навчили її чеснот неоднозначності та терпіння. Нещодавно на мітингу в північному місті Бремені протестувальники глушили канцлерку криками, трубками й клаксонами. Її було ледве чути, але вона говорила далі без найменшого збентеження. «Хтось вирішив провести наступні чотири роки в криках», — зімпровізувала вона, посміхаючись і стенаючи плечима. Цей тролінг — спокійний, але злегка насмішливий — вона застосовує і на міжнародних самітах.
Етичний, а не ідеологічний, реактивний, а не програмний, відсторонений, а не пасіонарний — такий меркелізм передбачає відсутність політичних якорів. Він добре пасує до сучасної політичної культури Німеччини. Комфортні умови життя подавляють апетит до змін. Маючи здобутий тяжкою працею економічний успіх, який підтримується на плаву завдяки слабкому євро, низьким відсотковим ставкам, надлишку нафти й ліберальним реформам трудового ринку від її попередника Ґергарда Шредера із СДП, країна хоче адміністратора, не реформатора.
Момент Анґели
І все-таки не можна сказати, що реформи країні непотрібні. Німецькі працівники у діапазоні найнижчих 40% на шкалі оплати праці зароблять нині в реальному вираженні менше, ніж 20 років тому. У країні більше звертаються до продовольчого банку. Інвестиції падають із 2012-го. Найкращим інженерам непросто залатувати тріщини в мостах і ями на дорогах. І передові позиції Німеччини в автобудуванні не ті, що раніше: репутацію ключової для економіки автомобільної промисловості разом із повітрям країни заплямовано викидами дизельних двигунів. До того автопром усіляко намагався прикривати цей скандал. Простір, звільнений після закриття німецьких АЕС в межах «енергетичної трансформації», частково займає вугілля, що забруднює довкілля. Викиди двоокису вуглецю в країні зростають.
Добра частина провини за це лежить на Меркель. Закриття АЕС запропонувала вона. Автопром тішився надто дружніми відносинами з партіями з її широкої коаліції. Після 12 років її канцлерства податкова система країни залишається вкрай непрогресивною. Інвестиції урядів земель в інфраструктуру чи будь-що інше обмежують надміру жорсткі «боргові гальма» (закон забороняє брати на себе нові боргові зобов’язання, доки не оплачено старі). Відкриття бізнесу в Німеччині в середньому займе 10,5 дня (у Британії — 4,5). Востаннє серйозні реформи німецька економіка бачила, коли ще не було Facebook, що й казати про Uber.
Читайте також: Затишшя перед вереснем
Нинішня передвиборча кампанія давала нагоду кинути виклик явищу, яке Крістіан Лінднер, лідер Вільної демократичної партії, називає «галюцинацією процвітання», коли робиш більше звичного у світі, який змінюється, і це вважається нормою. Меркель натомість пропонує збалансовані банальності. Її критики називають це «асиметричною демобілізацією», коли політик свідомо поводиться так, щоб нікого не образити, і таким способом намагається знизити явку виборців своїх опонентів.
Прихильники бачать у стриманості Меркель нелюбов до політики в стилі «опонент завжди дурень» і лідера, що відмовляється потакати своєму електорату. Коли місцеве крило ХДС розкритикувало мера Гамбурга від СДП за заворушення під час саміту Великої двадцятки в липні, наприклад, Меркель виступила на його захист. Така суміш центристської політики та безпартійної поведінки допомагає зрозуміти, чому її кандидатура приваблює не тільки зазвичай старший, більш правий електорат ХДС. Молодшим виборцям імпонує її ліберальна політика в питанні біженців. Виборці СДП підтримують її за установлення зарплатного мінімуму, ВДП любить її стабільність. Німеччина — дуже центристська країна. Меркель для неї достатньо.
Вона може реагувати швидко, коли захоче. Досить глянути на закриття АЕС чи підтримку трьох пакетів допомоги Греції. Або рішення прийняти понад 1 млн біженців та інших шукачів притулку влітку 2015-го. Перше налякало бізнес, друге засмутило багатьох консервативних прихильників Меркель з лав ХДС. Третє (сьогодні це рішення часто бачиться чи не найбільш неоднозначним) на той час дістало велике визнання.
Коли криза біженців 2015-го стала поглиблюватися, Меркель завагалася: саме того року до німецького словника додалося слово merkeln, тобто затягувати серйозні рішення, мало що роблячи й кажучи. Уже до кінця серпня тисячі біженців в Угорщині тиснулися в потяги, що йшли на Захід, і прямували австрійськими автошляхами до Мюнхена. Канцлер опинилася перед непростим вибором: впустити їх або побачити відразливе видовище того, як німецькі прикордонники силою відганятимуть чоловіків, жінок і дітей. Закриття кордонів «засмутило би більшість громадян», каже журналіст Die Welt Робін Александер, який написав книжку про той час. Тож натовпи вітали прибулих на мюнхенський вокзал.
У рішенні Меркель змішалися увага до громадської думки, демографічні міркування (населенню, що старішає, потрібні іммігранти) і глибокі переконання (життя за Берлінським муром навчило її, що закриті кордони — це зло). Результат — характерний мікс із умовлянь і політичної розважливості, запобігання конфлікту й позиції моральної правоти. Але це рішення також виходить за межі, про які каже Шпан: «Канцлерка йде на ризики тільки тоді, коли впевнена, що може їх контролювати». Наплив біженців віддалив консервативну ХДС і підіграв правій популістській «Альтернативі для Німеччини». Що більше ставало біженців, то нижче падала популярність канцлерки. У міжнародній пресі фальстартом з’явилися політичні некрологи. Але Меркель повернула собі позиції, коли потік новоприбулих ослаб, частково завдяки неоднозначній угоді з турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом, котрий за репатріацію до його країни біженців виторгував гроші й безвізовий режим. «Іншого такого року, як 2015-й, не може та не повинно бути», — сказала вона на мітингу ХДС 25 серпня під оплески.
Поки що реакція Меркель на кризу біженців символізувала відхід від її звичного несміливого стилю; вона вказує на контраст між її внутрішньо- та зовнішньополітичним світоглядом. Удома канцлерка мало робить для зміцнення економіки, щоб та могла протистояти проблемам майбутнього. У міжнародному ж вимірі дуже переймається майбутнім багатостороннього світового ладу, який уможливив нинішнє процвітання Німеччини.
Одна з її улюблених книжок описує розквіт глобалізації у XIX сторіччі («The Transformation of the World» («Трансформація світу») Юрґена Остергаммеля). Інша розповідає про його колапс у 1914-му («The Sleepwalkers» («Сновиди») Крістофера Кларка). Відданість Меркель захисту заснованої на правилах глобалізації очевидна з її активної участі в переговорах про зміни клімату, які стартували на саміті 1995 року в Німеччині, коли вона була міністром охорони довкілля від ХДС. А ще в її успішному дипломатичному натиску в питанні європейських санкцій проти Росії.
Відсторонена поведінка канцлерки грає їй на руку в переговорах. На міжнародні саміти вона приїжджає добре підготовленою, зберігає холоднокровність. Логотип саміту Великої двадцятки в Гамбурзі був схожий на морський вузол, бо в ньому можна зв’язати різні шнурки: що сильніше смикати за вільні кінці, то тугіше вузол затягуватиметься. На саміті Меркель тісно працювала з країнами, що видаються наляканими світовим ладом, насамперед із Китаєм, який став на бік Німеччини проти Америки, наполягаючи на важливості боротьби зі змінами клімату.
Коли навесні Pew Research Centre опитував людей у 37 країнах про різних світових лідерів, Меркель була єдиною, якій більшість респондентів довіряли, ніж навпаки. Коли США виказують непослідовність, Британія замикається на собі, а у Франції новий і ще неперевірений президент, дехто описує Меркель як де-факто нового лідера Заходу. Але це ставить їй надто багато вимог. У Німеччини потужна економіка та вправна лідерка. Але країна досі залежить від США в питанні оборони, хай там скільки Меркель закочує очі, коли йдеться про Дональда Трампа. Як каже Єн Бреммер з консалтингової компанії Eurasia Group, Меркель «розуміє, що їй доведеться керувати середовищем без лідерів, але вона не готова стати лідером вільного світу».
Читайте також: The Economist: Сонна Німеччина
Справді, Меркель турбує те, як зберігати актуальність європейської країни «з небагатими природними ресурсами й населенням, що старішає» (як описує один із її помічників). Вона переймається браком технологічних чемпіонів із Європи. Німеччина та Європа стають меншими й біднішими, порівнюючи зі світом, зауважує вона, розповідаючи аудиторії в Берліні 23 серпня, що 80 млн німців самі по собі неважливі для китайців чи індусів.
Отже, німецька зовнішня політика розгортається на тлі конфлікту між дедалі вимогливішим міжнародним середовищем і ключовими рисами канцлерки: недовірою до ідеології, реакцією на розвиток подій постфактум і відстороненістю. Наприклад, під час кризи єврозони Німеччина не поспішала погоджуватися на пропозиції про допомогу проблемним південним економікам Європи, але у випадку Греції пішла на поступки в останній момент, аби не допустити випадіння країни із системи євро (чого прагнув міністр фінансів від ХДС Вольфґанґ Шойбле). Валютний блок видужав, але немає певності, що він здатний пережити ще один виклик без поглиблення спільного управління єврозоною і розподілу тягаря між усіма її членами. Емманюель Макрон такі реформи підтримує. Це змушує Меркель сказати, яку позицію займає вона.
Дотепер лідерка поводилася приязно, але без зобов’язань, що не може не насторожувати. Під час першого офіційного візиту французького президента в травні вона зустріла його рядком із вірша Германна Гессе: «У кожному початку живе магія». Меркель підтримала його пропозицію про створення посади міністра фінансів єврозони та збільшення спільних інвестицій; інсайдери кажуть, що вона планує гармонізувати ставки корпоративного оподаткування між двома країнами. Але які повноваження матиме міністр фінансів? У якому обсязі будуть інвестиції та через який механізм вони здійснюватимуться? Щодо податкової гармонізації: йдеться про ту саму, яку обіцяють вже не перший рік? Відповідей, принаймні поки що, немає.
Ще одна тема, варта уваги, — дедалі більший внесок Німеччини у міжнародну безпеку. Її військові зараз дислоковані в Афганістані, Малі та Литві, де Німеччина очолює місію НАТО. Вона запустила новий «план Маршалла», що передбачає інвестиції та співпрацю в країнах Африки на південь від Сахари, витративши на €4 млрд більше, аби запобігти майбутнім міграційним кризам. Ще кілька років тому й уявити собі таке не можна було, каже президент Мюнхенської конференції з безпеки Вольфґанґ Ішинґер. Крім того, канцлерка зобов’язалася збільшити оборонні видатки від 1,2% ВВП до установлених НАТО 2%. Це означає, що до 2024‑го вони зростуть орієнтовно на €25 млрд в річному вимірі.
Утім, залишаються питання. Зменшення потоку біженців із Чорної Африки до Німеччини — це результат операцій італійських військових і спецслужб у Середземномор’ї та Лівії, а не «плану Маршалла». У німців, здається, мало охоти брати на себе певні міжнародні обов’язки, яких вони позбулися раніше, що й казати про нові. Червневе опитування Pew Research Centre показує, що лише 38% німецьких респондентів підтримує застосування сили для захисту союзника НАТО на випадок будь-якого нападу. Найближче Меркель підійшла до того, щоб поставити своїх співвітчизників перед новими реаліями, на виступі перед натовпом у Мюнхені: «Час, коли ми могли повністю покладатися на інших, дещо минув». Утім, цей зашифрований коментар скидається радше на дистанціювання від Трампа, ніж на новий вектор у зовнішній політиці.
Час прокидатися
Коли журналіст у серпні 2015 року попросив Меркель конкретно сказати, чого ще вона хотіла досягти як канцлерка, та відповіла стандартними фразами про бажання виконати свій обов’язок. За два роки — міграційну кризу, прихід Трампа й передвиборчу кампанію потому — вона досі не відповіла на це запитання. Програма ХДС на чолі з Меркель — це формальний перелік скромних коректив, як-от збільшення штату поліцейських на 15 тис., підвищення допомоги на дітей, новий ривок у цифровій інфраструктурі й жорсткіші правила щодо подвійного громадянства.
«Насолоджуйтеся літом. Голосуйте правильно восени», — написано на плакаті ХДС із зображенням жінки, яка дрімає на залитому сонцем лузі. Але що далі? Одного дня час Меркель мине. «Я не хочу йти з політики напівживою розвалюхою», — сказала вона перед тим, як стати канцлеркою. Коли ж (або якщо) Меркель таки піде з посади, її партію чекає непевне майбутнє: вона виростила небагато потенційних наступників. Таке саме непевне майбутнє чекає і її країну: дедалі більший дипломатичний авторитет Німеччини прив’язаний до особистих контактів Меркель і методів, які вона обрала. Усе це піде разом із нею. Німеччина тішилася довгим літом доброго та радісного життя за доби примирливої бездіяльності Меркель. Але блакитний обрій уже поцяткований хмарами.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com