До фото «ПІАНІСТИ». Заради пізніх виборів систему «Рада» перевели в ручне управління
Результат голосування за перенесення парламентських виборів на 2012-й і заодно встановлення п’ятирічного терміну повноважень усіх виборних посадових осіб – від президента до депутата місцевої ради – читався ще на початку року. Перемогла мотивація ощадливості. Навіть у нинішніх українських умовах вибори – це дорога річ для учасників. А в спонсорів ПР на тлі кризи рік тому тягнули гроші президентські вибори, а три місяці тому – місцеві. Рейтинг у партії влади нині не той, щоб перемагати голими руками. Початок 2011-го також несприятливий для регіоналів. На цей період припадає чимало подій, які викликатимуть невдоволення електорату: зростання цін і тарифів, ухвалення кодексів і законів та втілення вже прийнятих документів, які містять непопулярні норми. Прибічники виборів-2012 можуть сподіватися на те, що за півроку гострота відчуттів мине. Зрештою, збіднілих людей легше буде приваблювати різними технологіями, що ґрунтуються на підкупі, й знову ж таки обіцянками. Своєю чергою, до перегонів уже цього року можуть не встигнути підготуватися опозиційні партії. Це мотивувало підтримати зміни до Конституції НУ – НС.
Однак усе це міркування політичні, ситуативні й такі, які мають мало спільного з національними інтересами чи відповідальністю перед виборцями. Від політиків марно було очікувати свідомого вибору на користь переобрання Верховної Ради вже зараз, а отже, втрати мандатів багатьма з них. Тому рішення справді було цілком прогнозованим. Проте, як це часто буває в українській політиці, воно породжує цілу низку серйозних запитань.
Павло Мовчан, голос якого був зарахований за внесення змін до Конституції (за зраду навіть був виключений із фракції БЮТ разом з іншими, чиї картки голосували «за»), як з’ясувалося, під час голосування був у лікарні. Володимир Ар’єв надав фотодоказ того, що його картка перебуває з ним у США, і закликав розслідувати обставини «зарахування» його голосу та подібних випадків. Однак після «розслідування» справи про побиття депутатів, у результаті якого постраждалі виявилися «винними», виникають сумніви в офіційному засудженні «піанізму», який став практикою для українського парламенту, де голосують не депутати, а їхні картки в руках «піаністів».
Однак як далеко може зайти такий «піанізм»? Якщо карток назбирається понад 300, може виникнути критична для безпеки і перспектив країни ситуація, коли хтось забажає їх використати, наприклад, для зміни Конституції.
Нині всіх голосів перебіжчиків для цього не вистачає. Але кількість останніх зростає. Хто легітимізує свої «особливі» стосунки з владою, а хто й будує їх наново, обираючи синицю в руках сьогодні, а не стійкість і туманні перспективи повернутися до влади потім. Виключення з фракції БЮТ семи осіб, вихід із фракції і партії колишнього голови правління «Єдиних енергетичних систем» Дмитра Ветвицького демонструють: резерви розширення коаліції за рахунок опозиції не вичерпані. Депутати і політики загалом живуть у дещо іншому світі порівняно з рештою громадян. Для багатьох із них вибіркові репресії влади й такий самий вибірковий підхід дозвільних і контролюючих органів до бізнесу часто є підставами для «легшого шляху» та приєднання до регіоналів заради вигод тут і тепер.
Після такого приєднання залишається відкритим питання про свободу маневру. Чи зможе «тушка» відмовитися голосувати, наприклад, за закон про мови чи за затвердження зросійщеної концепції мовної освіти? А за ухвалення нової Конституції, де «мовне питання» буде вирішено за зразком цих документів? Чи даватиме змогу уникнути цього вибору відсутність формального членства в коаліції – питання відкрите. З одного боку, відсутність формальних зобов’язань перед владою ніби гарантує здатність до маневру. А з іншого – не дає й захисту від методів впливу, які застосовує керівництво держави для переконання визначених ним людей.
Зрештою, відтермінування парламентських виборів стало фактом. Усі сторони розпочинають підготовку до стаєрського, як для України, забігу в півтора року. Влада змінюватиме правила виборів, адаптуючи до національного рівня відпрацьовані на місцевих виборах знахідки. Опозиціонери всіх кольорів переконуватимуть, що саме вони не люблять владу найбільше. Але час для маневру отримало й суспільство. Цього року виникатиме чимало приводів опротестовувати рішення керівництва держави, які суперечать національним інтересам, соціальній справедливості або здоровому глузду. Студенти і підприємці вже виявили здатність сказати своє слово. Чим більше таких активних груп виникатиме, чим більше влада відчуватиме тиск, тим вищі шанси на те, що в нинішніх керманичів України спрацюють запобіжні гальма й тонку межу між «дефективною демократією» (як деякі дослідники називають «змішані», «напівдиктаторські» режими) і диктатурою не буде перейдено. А там громадян і владу розсудять вибори.