У своєму блозі на BlogActiv польський європарламентар від Соціал-демократичної групи Марек Сівєц підкреслив, що сумнівається, що світ повірить доказам "незалежних" прокурорів у новій справі Тимошенко
Сівєц відмітив, що цього тижня у Страсбургу Європарламент вирішуватиме долю місії Кокса-Кваснєвського.
«На сьогодні їх українська місія триває вже впродовж кількох місяців і треба прийняти рішення про її можливе продовження. Якби мене запитали про те «за» я чи «проти», мій вердикт був би однозначно «за». Основним аргументом є той факт, що обидва чоловіки встановили ефективний канал зв'язку з українською владою, можливо, навіть останній в такій формі. Вони проводять зустрічі регулярно і на кожному рівні, включно з президентом. Вони почали чинити свого роду тиск, щоб запобігти несподіваному, випадковому вчиненню «поганих речей» за закритими дверима з Юлією Тимошенко та іншими політиками у в’язниці. Варто також зазначити, що впродовж їх місії з в’язниці випустили колишнього міністра оборони Валерія Іващенка», – зазначає депутат Європарламенту.
Сівєц втім сумнівається, що українська влада зацікавлена у звільненні Юлії Тимошенко.
«Питання, коли Кваснєвський і Кокс змусять українську владу звільнити колишнього прем'єр-міністра так і залишиться без відповіді.
Я сумніваюсь, що команда Януковича взагалі хоче її випустити. Навпаки, ситуація стає все гіршою. Юлії Тимошенко висунуті нові звинувачення, на цей раз кримінальні – замовне вбивство.
Відповідно до чуток у Києві, бажання пред’явити нові звинувачення проти Тимошенко було продиктоване страхом перед рішенням Європейського суду з прав людини у Страсбургу щодо першого вироку прем’єр-міністру через газові контракти.
Українська влада заявила, що поважатиме вирок. Саме тому вони намагаються знайти інші причини залишити її за ґратами. Проблемою є лише те, чи взагалі хоч хтось на Заході повірить, що докази зібрано «незалежними» прокурорами. У випадку, коли на кону стоїть угода про асоціацію з Європейським Союзом , місія Кокса-Кваснєвського має сенс. Принаймні до саміту Східного партнерства у Вільнюсі», – додає Сівєц.
Євродепутат Павел Залевські у своїй статті в Gazeta Wyborcza висловив свої побоювання щодо наближення України до Митного союзу з Росією.
«В результаті внутрішньополітичного дрейфу та бездіяльності Києва, і водночас пасивності Брюсселю, Україна чим раз тим більше рухається в напрямку Митного союзу з Росією, Білорусією та Казахстаном. На політичному і економічному рівні це загрожує відрізанням України від Європи.
Із занепокоєнням спостерігаємо як протягом останніх років Україна, ця велика загрузла в корупції країна, гнобить підприємців та вбиває ініціативність громадян і не використовує свої шанси/позиції в Європі. Прийняття європейських стандартів у суспільному житті в очах більшості українців дозволило б реформувати державу і сприяти збагаченню країни. На жаль, підписання і запровадження умови про асоціацію України з ЄС надалі залишається в стані невизначеності», – написав Залевські.
Професор, старший науковий співробітник кафедри міжнародних відносин в Університеті Джона Гопкінса Тарас Кузьо у статті для американського дослідницького інституту Jamestown Foundation пише, що не врахувавши усіх провалів зовнішньої політики України Леонід Кожара може стати таким же неуспішним міністром закордонних справ як і Костянтин Грищенко.
«Вашингтон і Брюсель прийшли до того, що вважають Грищенка зарозумілим і цинічним. Під час свого візиту до Вашингтона минулого року, він діяв малоефективно і перебивав усіх підряд включно з власними міністрами під час зустрічі з держсекретарем США Гілларі Клінтон та під час обіду, організованого консультантом Партії регіонів Брюсом Джесксоном.
Всередині 90-х років Кожара був чиновником, який підтримував зв’язки між Конгресом і українським посольством у Вашингтоні і люди, які з ним зустрічались, вважали його патріотом і проєвропейським політиком. Але як це часто буває з колишніми чиновниками часів Кучми він змінив свої погляди після помаранчевої революції. Під час останньої розмови з BBC Кожара гордо сказав «Моя партія не підтримувала помаранчеву революцію»», – пише експерт.
На думку Кузьо, щоб не піти провальним шляхом свого попередника, міністр закордонних справ Кожара повинен буде зрозуміти чотири основні помилки української зовнішньої політики.
«По-перше, Україна не настільки важлива для Заходу, як це помилково вважає Київ. ЄС і США мають інші внутрішньо та зовнішньополітичні пріоритети і до України ніколи не ставитимуться як до країн з ядерною зброєю чи енергетичних супердержав таких як Росія. По-друге, стара українська гра доїння двох корів (Росії і Заходу) скінчилася. Росія правильно зазначила, що Україна хотіла найкраще з обох світів, і тому президент Янукович повинен вибрати між інтеграцією до Співдружності Незалежних Держав чи до Європи.
По-третє, від України очікують підписання нової угоди з МВФ і реалізації її вимог, щоб показати, що Україна прагне до реформ.
По-четверте, Захід вимагатиме від України випустити Тимошенко, Юрія Луценка та інших, засуджених через вибіркове застосування правосуддя і дозволить їм брати участь у політиці та виборах.
Україні наразі тільки пропонують угоду про асоціацію, і тим не менш вже ці обмежені вимоги від Брюсселю є занадто жорсткими для Києва. Якщо Україна зрозуміє і слідуватиме цим чотирьом принципам, вона зможе повернутися на європейським шлях, але якщо ні, то Кожара стане настільки ж невдалим міністром, як і його попередник», – зазначає Кузьо.
Читайте також: Провокація проти євроінтеграції: кому вигідний скандал напередодні саміту Україна-ЄС
Особливо гостро і активно минулого тижня світові ЗМІ коментували газове протистояння України і Росії.
Керуючий директор з енергетики та природних ресурсів Європейського банку реконструкції і розвитку Ріккардо Пуліті у статті в Financial Times відмітив, що угода українського уряду з Shell стала важливим кроком у забезпеченні більшої енергетичної незалежності України та привабленні до країни інвесторів.
«Незважаючи на щедре фінансування і традиційних, і нетрадиційних джерел енергії, Україна все ще сильно залежить від імпорту природного газу з Росії, що впливає як на бюджет країни, так і на її геополітичне становище.
Повідомлення минулого тижня з Давосу почало нову еру в Україні: (укладено) угоду на €400 млн (з потенціалом зростання до €10 млрд) з Royal Dutch Shell на розробку величезних запасів сланцевого газу. Хоча виробництво почнеться лише за кілька років, цю новину широко висвітлювали як великий крок на шляху до енергетичної незалежності.
Важливість цієї незалежності було відзначено двома днями пізніше, коли російська державна монополія Газпром пред’явила Україні штраф у $ 7 млрд відповідно до її «бери чи плати» зобов’язань. Пов'язані ці дві події чи ні (у Росії кажуть, що це просто збіг), але можна бути певними, що угоду з Shell помітили в Москві», – пише Пуліті.
«Ми в ЄБРР вважаємо, що угоди з Shell та інші угоди з Chevron та Exxon-Mobil, які матимуть на меті розробку окремих родовищ газу, відзначають дуже важливий крок до більшої енергетичної незалежності країни.
Наступним кроком на шляху до енергетичної незалежності буде залучення великої кількості іноземних інвесторів середнього розміру в Україну. Адже у випадку розвідки сланцевого газу, всі необхідні технології треба буде привезти з-за кордону.
Інвесторів заохочуватиме широкий розголос, якого набула угода з Shell. Що їм зараз потрібно, так це впевненість у правовій та регулятивній системі, у податковому режимі видобутку гідрокарбонатів та правова певність у наданні ліцензій.
Президент країни Віктор Янукович нещодавно наказав своєму уряду прискорити реформи в цих областях. Як тільки зміни почнуть відбуватися, середні компанії послідують за великими і допоможуть Україні наблизитись до реальної енергетичної незалежності», – зазначає представник ЄБРР.
Financial Times зазначає, що ЄС та МВФ повинні використати напруженість між Україною і Росією на свою користь.
«Тактика сильної руки Москви може мати для неї ж неприємні наслідки повернувши Україну в бік Європи. Умови партнерства з Росією для Києва вже є надто обтяжливими. Остання вимога щодо газу зробить потребу країни (яка чіпляється за все, що можна, щоб покрити зовнішній суверенний борг у $10 млрд цього року) у кредиті МВФ ще більшою. А це дає МВФ і ЄС важіль, який вони повинні використати. МВФ повинен зробити жорсткі структурні реформи, включаючи підвищення субсидованих цін на газ для домогосподарств, передумовою для будь-якої програми. Брюссель повинен чітко визначити, що саме Україна повинна зробити, щоб торгову угоду було підписано. Це означає кінець вибіркового переслідування Тимошенко та її союзників і скасування нових звинувачень проти неї. Це також значить відчутний прогрес щодо відновлення демократичних свобод і свободи засобів масової інформації, які скоротив президент Віктор Янукович», – пише видання.
«Деякі європейські посадовці бояться, що така жорсткість може штовхнути Януковича в обійми Москви. Але величезний рахунок на газ, виставлений минулого тижня, безсумнівно, зробить бажання керівництва України кинутися в обійми Росії ще меншим, ніж раніше», – додає Financial Times.
На думку експерта польського Центру східних досліджень Войцеха Кононьчука, Росія має намір використовувати економічні труднощі України, щоб втілити свої політичні інтереси.
«Україна не буде платити за рахунком, виставленим Газпромом, як через брак коштів, так і тому, що переконана, що вона права. Незважаючи на це, наразі малоймовірно, що поставку російського газу в Україну буде перервано. Україна здійснює свої поточні платежі за отриманий газ відповідно до положень газового контракту 2009 року, сторони мають тридцять днів, щоб вирішити суперечки, які з нього витікають. Якщо цього не відбулося після закінчення цього терміну, то спір може бути переданий до арбітражу в Стокгольмі. Судові рішення арбітражу дуже важко передбачити.
Український уряд, ймовірно, посилатиметься на скасування імпортної монополії Нафтогазу у 2011 році, стверджуючи, що до всього імпорту російського газу повинна включатися і кількість газу від Ostchem Holding і спробує підірвати принципи «бери або плати» і надмірно високі ціни на газ, які стягує Газпром. Тим не менше, здається, що жодна зі сторін не зацікавлена у вирішенні спору в суді», – вважає Кононьчук.
На думку експерта, газова суперечка в найближчі місяці, швидше за все ще більше загостриться через те, що Київ заявив, що має намір скоротити свій імпорт російського газу ще більше в 2013 році.
«Тим часом, Росія вважає газ найбільшим інструментом економічного і політичного тиску на Київ, щоб змусити його приєднатися до інтеграційного проекту Росії. Цілком можливо, що Москва може використати інші інструменти тиску на український уряд, включно з введенням мит на імпорт деяких українських товарів. Росія має намір використовувати економічні труднощі України, щоб втілити свої політичні інтереси», – додає він.
Читайте також: Газ для Межигір’я. "Сім'ї", Фірташу та Ахметову вигідні високі ціни на російський газ
За словами, директора інституту Міжнародної політики університету «Кінгз Коледж», радника з енергетичних питань Кавендішської лабораторії Кембриджського університету Ніка Батлера, Путін не буде спокійно спостерігати за зривом Україною інтересів Газпрому.
«Рішення Shell інвестувати $ 10 млрд у розвиток видобутку сланцевого газу в Україні, безумовно, є значним кроком.
Shell явно вважає, що європейський газовий ринок буде докорінно мінятися. Такі країни як Франція і Німеччина можливо й не захочуть розвивати свої власні джерела сланцевого газу, але будуть готові імпортувати безпосередньо газ або електроенергію, вироблену за рахунок спалювання газу в Україні та інших країнах-виробниках. З історичних причин ринок електроенергії в Європі є, як правило, дуже національно базованим. Ця угода передбачає, що весь ринок тепер ймовірно зміниться. Українські запаси сланцевого газу можуть виробляти більше газу, ніж потребує сама країна, і інвестиції мають сенс лише за доступності експортного ринку», – пише експерт.
Крім того, найважливішим, на думку Батлера, є те, що Shell очевидно байдуже до російської думки, в той час як Росія вважає Україну частиною своєї сфери впливу.
«З московської точки зору Україна все ще перебуває у сфері впливу Росії. Сама Україна розділена з цього питання. Східна частина країни повернута в бік Москви, у той час як Західна Україна з надією дивиться у напрямку Брюсселю і ЄС. Ця угода є стимулом для західної точки зору, навіть якщо ЄС наразі занадто зайнятий для того, щоб вітати нових країн-членів», – переконаний аналітик.
«Розвиток видобутку сланцевого газу в Україні буде ще більше підривати ринкову позицію Газпрому. Україна наразі є найбільшим клієнтом Газпрому на міжнародному ринку. Як тільки розвиток буде запущено, що реально за п'ять років, велика частина цієї торгівлі припиниться. І як тільки надлишковий газ почнуть експортувати до Західної Європи, більшість торгівлі Газпрому потрапить в небезпеку.
Можна стверджувати, що це просто нормальний бізнес за якого одна технологія випереджає іншу. Це – здорова конкуренція.
Але я не певний, що Росія загалом і Владімір Путін зокрема, так спокійно до цього поставляться. Відносини між Росією та «ближнім зарубіжжям» (назва, яку застосовують до держав, яким вдалося вислизнути з-під формального контролю Москви після розпаду Радянського Союзу) ніколи не були хорошими. Їх відносини більше ніж економічні, і проста економічна проблема така як зміна газового ринку, може викликати різке погіршення відносин. Газпром є ключовою частиною Російської держави, і Путін може бути невблаганним, коли під загрозою знаходяться інтереси держави.
Хід Shell зміщує владу з Москви до Києва таким чином лише демонструючи слабкість Росії, котра, прагнучи залишитись наддержавою, все ще надзвичайно залежить від освоєння природних ресурсів. Зараз Росія більше залежить від продажу нафти і газу, ніж це було, коли Путін прийшов до влади. Вона також неприємно вразлива до будь-якого падіння цін на енергоносії і до втрати частки на ринку», – пише Батлер.
Експерт з міжнародних відносин, керівник представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні Кирило Савін вважає, що у разі вирішення газової суперечки між Україною та Росією в Стокгольмьскому суді, Нафтогаз сподіватиметься повторити успіх німецької компанії RWE.
«Минулого року німецька RWE виграла процес, довівши, що ринкові спотові ціни на газ є набагато нижчими за ціни, які виставляє Газпром своїм клієнтам», – відмітив Савін.
Він додав, що Україна ймовірно сподівається повторити такий успіх у Стокгольмському арбітражі.
Між тим, на думку експерта по Україні Віденського інституту міжнародних економічних досліджень Василя Астрова, у своїх зусиллях зменшити енергетичну залежність від Росії Україна нараз не повинна надто покладатися на сланцевий газ.
«Проблема зі сланцевим газом полягає у тому, що навіть незважаючи на спірний вплив його видобутку на довкілля, видобувати його почнуть не раніше 2017 року, а до того часу в політичному житті може відбутись багато суперечок», – відмічає експерт.
Між тим старший координатор з питань України в Економічному форумі, польський експерт Владислав Соколовський вважає, що Росія знайшла новий інструмент тиску на Україну, що сприятиме її втягуванню в Митний союз – це нові правила прикордонного руху з Росією.
«У послані до Думи від 12.12.2012 президент Росії Владімар Путін критикував міграцію і рух людей в межах СНД, що полягає у в’їзді в країну на підставі внутрішніх паспортів країн-сусідів. Що на думку президента унеможливлює «ефективне управління та контроль за міграцією». Запропоновано, щоб не пізніше 2015 року в'їзд на територію Росії відбувався тільки на підставі закордонних паспортів. Водночас, гарантується, що для членів Митного Союзу умови залишаться незмінними.
Таким чином виникає припущення, що пропозиція Путіна має на меті, не лише запобігання криміналізації трудової міграції, а створення додаткових труднощів для гостей з України, які пересікають кордон з Росією в туристичних, бізнес та родинних цілях. Фактично такий крок є ще одним елементом тиску Росії на Україну, яка ще досі вагається між « європейським» та «євразійським вибором».
Ймовірно саме так перед офіційним Брюсселем Київ буде інтерпретувати послання Росії. Адже, саме Брюссель постійно закликає Москву врегулювати ситуацію на кордонах», – пише Соколовський.
Експерт з кредитування підрозділу Barclays Plc в Лондоні Андреаса Колбе в коментарі Bloomberg попереджає, що продаж єврооблігацій замість укладення угоди з МВФ може стати для України «палицею на два кінці».
«Доступність фінансування може зменшити бажання уряду здійснювати непопулярні реформи для того, щоб укласти угоду. Ми все ще скептично ставимось до перспектив укладення угоди з МВФ цього року», – відмітив Колбе.
У свою чергу як зазначає Ендрю Метені з Goldman Sachs в Москві, хоча Україна тиснучи на ринок облігацій і намагається відкласти переговори з МВФ на якомога довший термін, в кінцевому рахунку їй таки доведеться укладати угоду з кредитором.
«Використовуючи таку стратегію, уряд лише нарощує більше боргів за вищою ціною і в іноземній валюті. Для забезпечення зовнішньої і фіскальної стійкості потрібна добре фінансована програма МВФ», – зазначив він в коментарі виданню.
Читайте також: Подайте на проїдання! Часу на торги з МВФ не залишилося
У своєму новому дослідженні експерти Центру антикорупційних досліджень Transparency International відмітили, що Україна має недосконале законодавство та вживає недостаньо заходів для боротьби з корупцією в оборонній сфері.
«З погляду політичних ризиків, в той час як існують положення, які закріплюють законодавчий контроль і парламентський нагляд над політикою у сфері оборони та безпеки, вони мають сумнівну якість.
Існує значна прозорість оборонного бюджету і його витрат, але джерела доходів з-поза меж центрального державного бюджету є невизначеними. Тому парламентський контроль та громадський нагляд над спецслужбами також нечіткий.
Що стосується фінансових ризиків, звіти перевірок активів не відкриті для широкої громадськості. Недостатньо також і інформації по секретних статтях бюджету….
Що стосується ризику корупції з боку посадовців, визначено заходи для їх покарання за хабарництво чи інші корупційні дії, але їх ефективність непевна.
В той час як існує система призначень і просування на службі, неясною залишається її надійність. Все ще трапляється хабарництво пов’язане з набором на службу, хоча менше, ніж в минулому. Є докази існування солдатів-привидів і зв'язок між системою оплати і вертикаллю управління. Мало фактів вказують на те, що Україна бореться з корупцією, вважаючи цю проблему оперативною», – йдеться у звіті.
Автори звіту також не знайшли доказів адекватного контролю та прозорості у процесі закупівлі в оборонному секторі.
«Чинне законодавство та контроль закупівлі в сфері безпеки і оборони є вразливими до корупції, а від компаній, які беруть участь в тендерах, не вимагають жодних бізнес-планів», – відмічають аналітики організації.