1 липня для Польщі день символічний, оскільки, попри обмежені можливості, головування в Раді Євросоюзу є найважливішим викликом для країни від часу вступу до ЄС 2004 року. Польські політики та чиновники мають сприяти вирішенню надскладних завдань. Євроспільнота перебуває в глибокій кризі. Вперше від виникнення Шенгенської зони з’явилася думка (і вже знайшла підтримку) повернути тимчасовий контроль на внутрішніх кордонах Євросоюзу. Події в державах арабського Магрибу змусили спільно діяти майже всіх членів ЄС. Чи зможе Польща знову зацікавити союзників східною політикою?
УКРАЇНА ПОЗА ФОКУСОМ
Справа досить складна. Сьогодні ЄС зосереджується на власних проблемах, бо ж їх занедбання, ймовірно, вже найближчим часом призведе до розпаду єврозони. Спричинити це може банкрутство Греції або ж Іспанії, яка перебуває в ненабагато кращій ситуації. Очільник Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу вже заявив: «Ми прагнемо інвестувати в регіони Європи задля збереження принципу солідарності з біднішими, щоб знівелювати відмінності, а також перетворити ті регіони на осередки (економічного) зростання та збільшення кількості робочих місць».
Нерівномірний розвиток, який особливо виявився під час та після кризи, так чи інакше наштовхує європейців на думку, що спільний проект для всієї Європи неможливий. Зміцнює такі настрої наростання націоналістичних та популістських тенденцій. Це спостерігається, зокрема, в Угорщині, де опозиція заявляє про згортання свободи слова, чи Франції, звідки депортують румунських циган. Логічним продовженням «закривання Європи» (та її окремих членів) стали вимоги про обмеження вільного пересування людей у Шенгенській зоні через побоювання масового припливу мігрантів із Північної Африки.
У 2004 році, коли відбулася Помаранчева революція, Україна була в центрі уваги всього світу, у тому числі й провідних політиків Євросоюзу, котрі підтримали зміни та мирну боротьбу з режимом. Сьогодні ж подібна ситуація спостерігається і щодо арабської «Весни народів». У такому міжнародному контексті в Польщі мало шансів запропонувати й реалізувати якийсь особливий зовнішньополітичний проект. Під час головування вона не провадитиме самостійної політики, а тільки будуватиме її на базі спільного консенсусу разом із високим представником Євросоюзу Кетрін Ештон, яка де-факто керує зовнішньою політикою ЄС. Зрештою, нинішній польський уряд дивиться на Україну зовсім під іншим кутом, ніж було за Квасневського, а в Києві біля керма вже нова влада, пріоритети якої кардинально відрізняються від тих, які мали її попередники. Тому стосовно українського питання не варто сподіватися на щось більше, ніж завершення переговорів щодо угоди про асоціацію України з ЄС, підписання якої технічно можливе не раніше ніж у другій половині 2012 року. Крім того, фактично документ втратив своє значення, оскільки в ньому навіть не буде зазначено про можливість членства в Євросоюзі, що означає перспективу відсування цієї ідеї у нескінченність.
Під великим знаком питання й результативність перемовин щодо безвізового режиму України з ЄС. Щоразу більші побоювання європейських політиків навали «чужого» населення вказують на те, що скасування віз у найближчій перспективі, про яке невпинного говорить президент Янукович, неможливе апріорі. Про це свідчить навіть блокування Євросоюзом вільного пересування Шенгеном під час Євро-2012.
В ОЧІКУВАННІ ЧЕСНОЇ ГРИ
Отже, за нинішньої ситуації головування в Раді ЄС не є місцем для форсування чиїхось інтересів, але, поза сумнівом, варто звернути увагу на питання, важливі для кожної конкретної держави. Представники польського політичного бомонду постійно наголошують, що їхня країна має зробити все можливе, щоби перетворитися на справжнього лідера в регіоні. За цим стоїть, зокрема, завдання розповісти іншим членам Євросоюзу про те, які насправді проблеми мають держави Східної Європи, чого вони очікують і потребують. Утім, щоб це таки сталося, польська влада повинна перестати прибріхувати, прикрашаючи ситуацію. Не може бути так, що президент Броніслав Коморовський в унісон Кремлю говорить під час міжнародної зустрічі, на противагу думці компетентних правозахисних організацій, мовляв, в Україні після приходу нової влади з демократією все краще й краще.
Також в інтересах Польщі, щоб діалог Євросоюзу з Україною був чесний: якщо всі усвідомлюватимуть, що в угоді про асоціацію не прописана перспектива членства, то чому про це ніхто не скаже відкрито? Крім того, її керівництво досить довго брало участь у цій виставі. Тільки в останні місяці перемовин міністр закордонних справ Радослав Сікорський визнав, що згаданого пункту не буде. Якщо такою є «чесна» європейська розмова, то немає чому дивуватися, що результатом подібних «демократизацій» є пацифікація опозиції в Білорусі.
Не можна забувати, що відповідальність за ці переговори передусім лежить на українських можновладцях на чолі з Віктором Януковичем. Особливо в першій половині 2010 року Київ вдавав, ніби йому байдужа справжня інтеграція з Євросоюзом. Нині, попри певне коригування курсу закордонної політики, ми і далі спостерігаємо вибірковий підхід до стандартів ЄС. Зрештою, й самі представники Партії регіонів кажуть, що їх цікавить передовсім економічна співпраця, але ніхто з них не визнає погіршення ситуації з демократичними свободами в Україні. Із таким підходом нічого й говорити про повну інтеграцію з Євросоюзом.
Одні із засновників «Солідарності» та Комітету оборони робітників Ян Літинський та Генрик Вуєц (останній є також головою Польсько-українського форуму) написали 1 липня в Gazeta Wyborcza: «У політиці нерідко варто зосередитися на завданнях тривалої перспективи, без виконання яких не вдасться вирішити й поточні справи. Тому наперекір багатьом першорядним викликам треба від них відірватися й поглянути в майбутнє під іншим кутом». Якщо під час головування Польща зуміє вийти поза «поточні справи», відповідно більше буде зроблено й для України. Проте це надто сумнівно, оскільки саме внутрішні для Євросоюзу питання домінуватимуть. Крім того, вони застануть правлячу в Польщі партію «Громадянська платформа» під час парламентської кампанії, для якої ГП потребуватиме яскравих успіхів. Нині настав час укладання бюджету ЄС на 2014–2020 роки, порятунку зони євро та пошуку шляхів, як допомогти Північній Африці. Це означає, що на Схід Європи може забракнути сил і можливостей. Він – і передусім Україна – може звернути на себе увагу лише сам.
Пріоритети польського головування в ЄС
• Європейська інтеграція як джерело зростання (розвиток єдиного ринку, поліпшення умов діяльності малих та середніх підприємств, новий бюджет ЄС).
• Безпечна Європа (посилення зовнішнього виміру енергетичної політики ЄС; зміцнення військової та цивільної спроможності Союзу, а також безпеки його кордонів).
• Європа, яка має переваги відкритості (підписання договору про вступ Хорватії до ЄС; поступ у переговорах про вступ з Ісландією та Туреччиною; підтримка демократичної трансформації в країнах південного сусідства та посилення співпраці зі східними сусідами).
За визначенням МЗС Польщі