Цей скромний лемківський маляр-самоук іще на початку творчого шляху здобув прихильність мистецької еліти Парижа: у 1932 році львівський художник Роман Турин відвіз його картини до галереї Leon Marseille. Відтоді Никифора зарахували до переліку найвидатніших «наївних» художників світу.
Точний обсяг доробку майстра невідомий. Він писав день і ніч, не займаючись нічим, окрім малювання, і створив, як сам підрахував наприкінці життя, близько 30 тис. полотен. В Україні Никифорових картин небагато: дещо зберігається в Національному музеї у Львові, дещо є в приватних колекціях. Усе життя художник мешкав у польському курортному містечку Криниця, у якому після його смерті було створено Музей Никифора, де зберігається найбільша у світі колекція його творів (вона й стала джерелом для київської експозиції).
Єпіфаній Дровняк рано осиротів. Він був малописьменним, але наполегливо розвивав те, до чого мав здібності, – живопис аквареллю та олівцеву графіку. Мешканці Криниці вважали його не більш як вуличним диваком, і в той час як у Парижі з успіхом відбувалися його персональні виставки, провінціали, з якими маляр розплачувався роботами за їжу, просто палили картини у грубках.
І нехай сучасний пересічний глядач також вдасться до зручного стереотипу «я теж так умію», мистецтвознавці зауважують високий художній рівень і новаторство робіт, написаних найдешевшими фарбами (інших жебрак не міг собі дозволити) на макулатурі. На думку директора Музею Никифора у Криниці та дослідника життя майстра Збіґнєва Воланіна, немає людини, яка знала би про творчість Никифора все, тому при кожному погляді у ній розкривається щось нове. Змісти і символіка цих картин досі не розгадані. Никифор вважав творчість (зокрема, і свою) сакральною місією: в нього художник стає богообраним персонажем, іноді дорівнюючись навіть до апостолів. Саме ім’я Єпіфаній із грецької перекладається як «об’явлений», і картини Дровняка є радше виявом чогось трансцендентного – трансляцією, а не висловлюванням. Релігійні конотації в поєднанні з художньою технікою, зі своєрідним «наївним реалізмом» дають присмак юродства, екзистенційного гротеску. Він ніби бачив більше, ніж хотів казати. Стиль, започаткований Никифором, у більш поверховій формі продовжували польські авангардисти другої половини ХХ століття, розглядаючи кумедні й водночас одухотворені фігурки священників, художників та вояків. Проте Никифор досі потребує розгадки, і це справа майбутнього.
Виставка триватиме до 30 червня.