Президент США вніс на розгляд конгресу проект бюджету на 2014 р. Ситуацію в США і сам документ найбільш вдало характеризує гасло «Скорочувати, де тільки можна!» Не треба бути економічним аналітиком аби припустити, які бюджетні статті можуть піти під ніж першими. Фінансова допомога іншим країнам є як раз тим, на чому можна було б зекономити. Але судячи з усього, США не планують цього робити, що може свідчити, по-перше, про те, що не все насправді так погано, як видається на фоні суперечок демократів та республіканців, а по-друге, про далекоглядність американської політики. Так, список пріоритетних країн-отримувачів буде переглядатися. Однак, схоже, що Україні вдасться зберегти за собою один із «найширших» каналів допомоги.
Американська політика допомоги розвитку розглядається самими США як довготривала інвестиція в американське лідерство. Умовно її можна розділити на три напрямки. В їх основі – або реалізація національних інтересів США, або пошук економічних вигод, або гуманітарні міркування, які майже завжди пов’язані з першими двома.
Безпековий інтерес полягає передовсім в тому, що як зазначав міністр оборони США Роберт Гейтс, сприяння «розвитку обходиться дешевше ніж ведення бойових дій» потім. Після терористичних нападів 9/11 надання допомоги стає однією з трьох основних засад американської політики національної безпеки поряд із «обороною» і «дипломатією».
Надання допомоги супроводжується створенням сприятливих умов для бізнесу американських компаній. Наприклад, такі традиційні отримувачі американської допомоги як Індія, Індонезія, Польща та Південна Корея сьогодні є найбільш динамічними ринками розвитку експорту США.
Нарешті, «месіанський» характер США як нації – уявлення про себе як про країну, яка несе світу свободу і демократію – також відображається істотними витратними статтями бюджету на допомогу іншим країнам.
У відсотках весь зовнішньополітичний бюджет США (а це, окрім допомоги, дипломатичні витрати Держдепартаменту США, витрати на підтримання дипломатичних й культурних відносин, витрати на захист інтересів американського бізнесу і громадян закордоном, внески до міжнародних організацій, миротворчі операції тощо) складає 1% федерального бюджету США. У грошовому вимірі загальна сума у 2014 р. складе 47, 8 мільярди дол. США., що на 6 % менше за попередній рік.
Як і багато чого іншого, міжнародна допомога США «народилися» в епоху холодної війни, в момент найгострішого протистояння СРСР і США. Дотепер США надають допомогу іншим державам на основі Акту про іноземну допомогу від 1961 р. Основним розпорядчим органом формально продовжує залишатися Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Однак починаючи з 2000-х рр. монополія агенції зникла. У 2004 р. було створено «Корпорацію виклик тисячоліття» (Millenium Challenge Corporation), запроваджено окремий план Президента у боротьбі зі СНІДом (PERFAR), до програм допомоги почали активно підключатись міністерство оборони США, міністерство енергетики та інші урядові інститути. Залучення багатьох відомств до програм допомоги створює не абияку плутанину із кінцевим підбиттям коштів, які були виділені певній країні.
Так, дані про те, що Україна у 2014 р. може отримати $ 54 млн від держдепартаменту та USAID відображає ситуацію лише частково, оскільки йдеться тільки про програму Фонду економічної підтримки. Тут не враховується частка військових та медичних програм, та й сума, на яку робиться запит, може значно перевищувати ту, яку буде затверджено в кінцевому рахунку. В будь-якому випадку, серед країн своєї регіональної групи Україна безперечний лідер за акумулюванням американської допомоги.
Наведені дані підривають позицію скептиків, які стверджують, що політика «перезавантаження» у відносинах США і Росії знизила американський інтерес до України. Однак у середньостроковій перспективі, скорочення допомоги Україні виглядає дуже ймовірним. Окрім переорієнтації ресурсів на інші регіони, причина полягає у завершенні дії значних за сумою виділених коштів цільових програм допомоги, як то: програми Виклик тисячоліття, програми роззброєння і відмови від високозбагаченого урану.
Кілька років тому в США вирішили скоротити програми допомоги для країн колишнього СРСР та Центральної Європи і перенацілити кошти, на інші, більш пріоритетні напрямки. Паралельно відбулося загальне зниження інтересу США до даного регіону, що знайшло відображення й у низці доктринальних документів, зокрема «Стратегії національної безпеки США» 2010 р., де країнам регіону (окрім Росії) відводиться досить непомітне місце.
Натомість, очевидним є посилення уваги США до Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Вашингтон має наміри проводити там дипломатію «передового базування» через зміцнення альянсів, започаткування нових стратегічних діалогів та економічних ініціатив за своєю участю. Цій меті має також слугувати налагодження відносин навіть із традиційним «аутсайдером» американського партнерства – М’янмою, яка перетворюється на значного отримувача американської фінансової допомоги. На регіон планується виділити 1,2 млрд. дол., що на 7 % більше від попереднього року.
З 2011 р. левова частка коштів направлялася в країни, де США ведуть війни проти тероризму – Ірак, Афганістан і Пакистан. По мірі завершення бойових дій, в цих країнах планується зменшувати програми допомоги. Водночас держдепартамент планує збільшувати Фонд стимулювання Близького Сходу та Північної Африки, завданням якого має стати підтримка країн, які «демонструють значну прихильність демократичним перетворенням». Надаючи значну допомогу арабським країнам, США одночасно посилюють свої позиції в стратегічному регіоні і стверджують важливість ціннісних орієнтирів для розвитку співробітництва.
Говорячи про фактори, які сприяють або заважають виділенню допомоги, варто відзначити принцип «політичної лояльності» країни, яка розраховує на допомогу, до США. Так, від Пакистану в США очікують співпраці у контртерористичній діяльності, що є основою продовження надання фінансової допомоги країні. Аналогічним чином, Єгипет отримує щорічну військову допомогу в 1,3 мільярди дол. США та 250 млн. дол. економічної допомоги за умови дотримання ним Кемп-Девідських домовленостей з Ізраїлем й подальшого переходу від військової до цивільної влади.
Використання інструменту фінансової допомоги в якості важеля зовнішньополітичного впливу демонструє також приклад Північної Кореї, допомогу якій було зупинено з огляду на продовження ракетних випробувань. Або інший інцидент – з ЮНЕСКО, яка недоотримала 80 млн. дол. щорічного внеску від США у 2011 році (що складає 22 % її річного бюджету) через визнання нею Палестинської Автономії.
Науковці зробили певні узагальнення на основі надання допомоги США 151 країні в період 1977-2004 рр. Так, чим більш демократичним є режим в країні, тим більшою ймовірність отримання нею економічної допомоги від США, а рівень економічного розвитку має негативну залежність – чим він нижчий, тим більше ймовірність отримання допомоги. Рівень двосторонньої торгівлі із США не має значного впливу, в той час як істотно впливає рівень дотримання прав людини. Відповідно до існуючої поправки до Акту про міжнародну допомогу (1961 р.) економічна допомога країнам, в яких відбувається грубе порушення прав людини, забороняється окрім випадків, коли допомога буде надаватися напряму найбільш нужденним верствам населення.
Хоча загальна практика надання допомоги зазвичай тісно пов’язана зі станом демократії і громадянських свобод приклад України поки що не підтримує цю тенденцію. Попри критику внутрішньої політики з боку США суми допомоги не були скорочені. Це свідчить, що Україна залишається важливою для США країною у непріоритетному регіоні. Однак й американському терпінню може настати край. Заклики, подібні до того, який зробив колишній посол США в Україні Стівен Пайфер щодо перегляду підтримки України в міжнародних фінансових інститутах, можуть бути підхоплені спеціалізованими комітетами Конгресу США, які зацікавлені в економізації коштів федерального бюджету.