Юстейн Ґордер стверджує, що багатство принесло норвежцям нові проблеми і їм варто було б жити скромніше. Сучасний капіталізм, як і комунізм радянського зразка, він вважає прогнилим і вірить у світле майбутнє скандинавської соціал-демократії. Тиждень знайомить своїх читачів із норвезьким письменником та філософом, який має власний, унікальний погляд на світ і життя.
У. Т.: Глобальна фінансово-економічна криза поставила під питання життєздатність капіталістичної економіки і змусила людство замислитися над шляхами виходу з цивілізаційної кризи. Як ви гадаєте, куди котиться наш світ?
– Я думаю, ми живемо у дуже важливий історичний час. Ми зіткнулися з дуже складними викликами, що стосуються всієї людської цивілізації. І людська цивілізація – це лише один з аспектів. Ми говоримо про фундаментальні підвалини природних умов життя на Землі. Нині глобальне потепління клімату є насправді величезним викликом для людства.
Якщо ж говорити про економіку, то той тип планової економіки – комунізм, за яким ми спостерігали у цій частині світу, виявився нефункціональним та ще й шкідливим для довкілля. Коли Горбачов проголосив перебудову, це було добре. Але на неї не відреагували на Заході! Американці не сказали, що їм теж потрібна перебудова. Лише Барак Обама зараз сказав: «Так, ми можемо!» Тобто він побачив, що західний капіталізм також потребує перебудови.
Я зовсім не вірю у старомодний комунізм. Але думаю, що нам потрібно реформувати і західну економіку – те, що я називаю турбокапіталізмом. Криза, надмірні кредити та банкрутство банків в Америці й деінде – усе це показало, що капіталізм так само вразливий. Можу сказати, що комунізм брежнєвського чи сталінського штибу був прогнилим, але й екстремальний турбокапіталізм теж виявився гнилим.
Та я оптиміст! Тому що бути песимістом – це бути ледачим. Такі люди кажуть: «Це неможливо…», «Я не вірю…» Вони навіть не намагаються щось зробити! Це дуже пасивний спосіб буття.
У. Т.:Чи варто нам відійти від матеріалістичних цінностей капіталізму до чогось іншого?
– Чи потребуємо ми нових цінностей? Так. Знаєте, у моїй країні завдяки тому, що наша валюта така сильна, ви можете полетіти до будь-якого міста в Європі за ціною, що відповідає одній годині роботи. Коли я був дитиною, ми теж могли будь-куди полетіти, але тоді треба було працювати щонайменше місяць, щоб заплатити за авіаквиток! Тепер це надто дешево. При цьому я не можу сказати, що так дешево скрізь. Індієць, наприклад, не може собі дозволити літати. Але ми – нафтова країна Норвегія – просто надмірно багаті.
У. Т.: У колишньому СРСР були дуже високої думки про соціальну економіку, яку збудували у себе скандинавські країни. Як гадаєте, чи переживе цю кризу «скандинавський соціалізм»?
– Якщо ліворуч – комунізм, а праворуч – чистий капіталізм, то у Скандинавії ми маємо соціальну демократію. І я в неї вірю. Зараз, наприклад, у Росії є нові олігархи…
У. Т.: В Україні вони є теж…
– А ми не маємо олігархів! Звісно, в нас є мільйонери, люди, які мають багато грошей. Усе-таки наша економіка капіталістична. Але при цьому прогресивне оподаткування. Тобто якщо ви багато заробляєте, то платите більше податків. І розрив між багатими та бідними набагато менший, ніж у США та Росії. Не знаю, як щодо України… У Бразилії та Індії цей розрив надзвичайно великий! У моїй же країні немає справді бідних людей. Зовсім немає. Я думаю, це добре.
У. Т.: Це дуже добре! У книжці «Помаранчева дівчинка» ви розглядаєте таку складну тему, як смерть. Фрідріх Ніцше оголосив смерть Бога, Ролан Барт – смерть автора. Зараз багато дискутують про смерть політики. Чому для європейців такий важливий дискурс смерті, кінця?
– Можливо, тому, що вся наша орієнтація є лінійною. Ми більше не маємо циклічної орієнтації, як на Сході або як у старій дохристиянській норвезькій традиції. У християнстві закладена ця ідея кінця, Судного дня. В «Одкровенні Іоанна Богослова» йдеться про те, що будуть нові Небеса і нова Земля. Це жахлива концепція, я не вірю в це. Можливо, цей світ є нашим єдиним світом?
У Сполучених Штатах і Норвегії є дуже радикальні християни-фундаменталісти, які зовсім не переймаються проблемами довкілля. Адже настане Судний день, прийде Ісус, і будуть нові Небеса та нова Земля. Тож цю концепцію смерті, кінця нашої цивілізації можна знайти навіть у нашій релігії.
У. Т.: Чи можемо ми говорити про кінець ідеології?
– Але ж споживацтво (консюмеризм) теж є ідеологією! Утім, дозвольте дещо зауважити. Рівень життя в Україні останнім часом значно поліпшився. Водночас я вважаю, що він має знизитися в моїй країні. Йдеться про міжнародну солідарність. У Норвегії після Другої світової війни сталося економічне диво, і в 1970-х роках ми дуже добре попрацювали. Але після того ми стали надто багатими, і це принесло чимало нових проблем: наркотики, самогубства тощо.[1515]
БІОГРАФІЧНА НОТА
Юстейн Ґордер народився 1952 року в Осло. Його батько був директором школи, мати – вчителькою й дитячою письменницею. Закінчив місцевий університет, де вивчав скандинавську літературу, теологію, філософію. Згодом викладав релігію та філософію у школі. У 1986-му було опубліковано його першу книжку «Діагноз та інші оповідання». Світовий успіх письменникові принесла повість «Світ Софії» (1991), яку було перекладено у 45 країнах, а її загальний наклад перевищив 30 млн. З 1992 року займається суто письменницькою справою. У 1997-му разом із дружиною заснував щорічну «Премію Софії», яку вручають за видатні успіхи в захисті довкілля та розвитку. Українською вийшли п’ять книжок Ґордера: «Світ Софії», «Помаранчева дівчинка», «Замок у Піренеях», «У дзеркалі, у загадці», «Vita Brevis».