«Книжковий Арсенал» – доволі дивний ярмарок. З одного боку, він начебто націлений на просування вітчизняного книжкового ринку, а з іншого, встановлює чималі внески для учасників, відшкодування яких доведеться вже підраховувати після завершення цього малолюдного заходу.
Що вдається успішно пропагувати музею, то це спектр різних брендів, які інколи зовсім не дискретно демонструються по всьому ярмарку. В контексті цих фінансових маневрів, а також підвищеної уваги до сучасного мистецтва в рамках «Книжкового Арсеналу» було презентовано бестселер німецької арт-критикеси та економістки Пірошки Доссі «Продано! Мистецтво і гроші». В чому особливість відносин мистецтва і ринку Пірошка Доссі намагалася пояснити своєю багатосторінковою книжкою та деякими відповідями на такі запитання.
У. Т.: Ви вже ознайомились із простором «Мистецького Арсеналу».Наскільки успішним, на вашу думку, є один із перших українських досвідів ревіталізації колишнього стратегічного об'єкта та його переформатування у художній простір?
– Арсенал у Венеції – це приклад успішного перетворення історичної промислової будівлі на сучасне місце для проведення культурних заходів, таких, як, зокрема, цей міжнародний книжковий ярмарок.
У. Т.: Що ви думаєте про наявність комерційних брендів у стінах державного музею? Чи виправдана така форма співпраці за браку державної підтримки?
– Якщо заклад культури потребує грошей і державної підтримки замало, то слід шукати фінансування з інших джерел.Спонсорство – це угода, де обидві сторони прагнуть отримати прибуток. В ідеальній ситуації спонсор та його продукція має бути сумісною з тим, що представляє музей.
У. Т.: Як ви вважаєте, це вдалий компроміс із спонсором, коли у стінах Державного музею виставлені автомобілі марки Peugeot?
– Авто рідко є твором мистецтва. І те, що автівки представлені вмузеї, можна розглядати як символічне вторгнення комерції до установи, яка служить місцем для облагородження мистецьких творів та їх обліку в колективній пам'яті суспільства.У Західній Європі терпимість до таких вторгнень нижча, ніж, наприклад, у США.
У. Т.:Ви хочете сказати, що США більш комерційно орієнтовані?
– У США самооцінка художника і роль мистецтва в суспільстві історично більш тісно пов'язані з комерційним успіхом. Відповідно сфера мистецтва охоплює ринок, що втілено у відомій фразі Енді Ворхола: «Хороший бізнес – це найкраще мистецтво». Тим не менш, дія цього принципу обмежена: коли Томас Кренц організував шоу мотоциклів у музеї Ґуґґенгайма, який підтримувала марка BMW, мистецький світ Нью-Йорка запротестував.
У. Т.:Сьюзен Зонтаг у «Тезі про красу» пише про занепад давніх критеріїв оцінювання мистецтва, такі як «краса», пов’язане із ним поняття «хорошого смаку», та навіть кантівську універсальну здатність до судження. Нині замість «красивого» кажуть «цікавий», що може апелювати і до творів мистецтва, які мають справу із потворним. Чи можуть бути розроблені нові критерії оцінювання мистецтва?
– Це стосується питання, що таке мистецтво, і особливо, що таке хороше мистецтво.Те, що вважається хорошим мистецтвом, нині є результатом колективного оцінювання в рамках художньої системи, яка, як ми спостерігали протягом останніх десятиліть, дедалі більше залежить від ринку. З епохи Відродження постать художника перебуває в центрі уваги як уособлення творчої особистості, яка створює світ, і котра вже не розглядається як така, що залежить від волі Бога. Результатом стало збільшення свободи вираження думок і пошук інновацій, що відсунув будь-які інші критерії, за якими мистецтво оцінювалося раніше.
У. Т.: Чиінтелектуальна глибина може стати критерієм сучасного мистецтва?
Для мене таке поняття, як «глибина», є критерієм.Дивлячись на витвір мистецтва знову і знову, ви маєте виявляти різні пласти сенсу. Це відбувається завдяки здатності художника сприймати світ глибиною інтуїтивного розуміння і перетворювати його на витвір мистецтва, що передає цю глибину глядачу.Вміння сприймати цю глибину вимагає відповідної чутливості, яка є частиною навчального процесу. Я бачу те, що я знаю, і те, щодо чого я маю досвід.
У. Т.:В оповіданні Марка Твена «Живий чи мертвий» художники вирішили швидко розбагатіти, продавши картини колеги. Щоби підвищити ціну на його роботи, вони влаштували фіктивний похорон. Чи впливає факт смерті художника на вартість його полотен у сфері сучасного мистецтва?
– Смерть художника – це природний кінець його творчого «виробництва», безповоротне обмеження пропозиції та створення дефіциту, що впливає на ціни.Гравці арт-ринку безперервно бавляться цими двома змінними: вони створюють попит і контролюють пропозицію з метою стабілізації та підвищення цін.Якщо галерист розпоряджається майном художника, як, приміром, Іван Вірт із Hauser & Wirth, який представляє маєтки Єви Гессе, Алана Капроу, Лі Лозано, Джейсона Роудса, Дітера Рота, Андре Томкінса і колекцію родини Генрі Мура – це значить, що він монополіст. І в такій ситуації він може контролювати ринок.
У.Т.:Чи є модель «здорових» відносин між мистецтвом і економікою?
– Цей зв'язок був, є і буде. Історики описали перехід від патронажу до ринку як звільнення, яке здобуло мистецтво від феодального панування.Але ринок генерує нові обмеження.Коли художник хоче жити зі свого мистецтва, він має запропонувати роботи, які будуть сприйняті принаймні частиною аудиторії.Оскільки є ринок мистецтва, є і боротьба художників щодо творчої незалежності.Виникненню цього конфлікту сприяв такий новий соціокультурний феномен мистецтва, як інвестиції.Це відкрило арт-ринку шлях до спекуляцій. Суспільство має вирішувати, чи мистецтво має розглядатися як економічний актив для отримання прибутку або перш за все має бути культурним джерелом розуміння, просвітлення і творення ідентичності.
У. Т.:Уявіть утопічну ситуацію, в якій мистецтво позбавлене арт-ринку.Якою може бути його альтернатива?Чи здатна його замінити якась система державної підтримки чи профспілок?
– Професійні спілки борються за інтереси своїх членів, які не мають змоги чинити необхідний вплив на власну ситуацію.Але будь-яка система, яка оцінює позиції мистецтва в культурному контексті суспільства і дозволяє художникам жити з власної творчості, неминуче встановлює свої правила і критерії. Крім того, вона відряджає так званих воротарів, які контролюють, щоб мистецтво їх дотримувалося.Отже, будь-яка система створює свій конформізм. Перевага ринку в тому, що він відкритий для інновацій і різноманітності.Це те, що керує ним. Але з часом ринки, що розвиваються у таких галузях, як спорт, розваги й арт, виробляють доктрину «переможець отримує все», що зосереджує дохід у руках невеликої кількості осіб, зумовлюючи зростання нерівності та обмежуючи початкову вільну конкуренцію.Ця тенденція посилилася у зв'язку з глобалізацією. Ринок потребує продукції товарного вигляду.Але в основі багатьох творчих проектів лежить ідея некомерційності. Тому творчий процес повинен мати простір, вільний від економічних міркувань.Ось чому я вірю в ідею балансу двох систем: ринку та інституційної підтримки.
У. Т.:Чи є моделі активації арт-ринку?Як інтегруватися в міжнародний мистецький маркетинг?
– Якщо ви хочете експортувати, у вас має бути продукт.Якщо країна хоче стати гравцем у міжнародному світі мистецтва, вона мусить розвивати таланти.Це означає, що необхідно створити індивідуальний простір і зацікавити молодих митців, мають здійснюватися інвестиції в сталий розвиток місцевої творчої сцени, яка є живим культурним надбанням суспільства.
У. Т.:Як ринок інкорпорує деякі галузі мистецтва, які, здавалося б, апріорі є незалежними, зокрема, критичне мистецтво чи перфоманс? Наприклад, перфомансистка з Гватемали – Хосе Марія Галіндо – не бачить суперечності між суттю перфомансу як антикомерційного жанру із тим, що її гостро соціальні творчі акти продаються за кілька десятків тисяч доларів. Чи можете ви назвати кілька прикладів таких фінансово успішних апропріацій?
– Це характерно для мистецтва авангарду ХХ століття, що було спрямовано проти наявних стандартів і тому спочатку було відкинуто. Що цікаво, саме ринок забезпечив успіх ранніх художників авангарду, а не мистецька система, в якій переважав академізм. Це сила капіталістичної ринкової системи, що здатна включати в себе ідеї і рухи, які спочатку навіть перебувають в опозиції до ринку. Це складова його динамізму.Але вирішальним є те, що ринок насправді може поширювати і капіталізувати ці художні інновації, але не може їх розвинути всередині себе. Лише за допомогою таланту, інтелектуальної свободи і стійкого прагнення творити деякі люди можуть розвинути автономію за можливості знайти простір, звільнений від економічного тиску.