Варто зазначити – організатором визвольного концерту стала така собі проросійська громадська організація «День хрещення Русі», створена 2006 року, до якої входять різноманітні діячі культури, зокрема рок-музиканти. На підтримку туру виступив і «Украінскій вибор», очолюваний Віктором Медведчуком. Щоправда, за словами лідера гурту «Брати Карамазови» Олега, організація просто намагалася попіаритися на їхній ініціативі. Тарас Тополя, вокаліст гурту «Антитіла», який мав виступати на Майдані, навів у своєму живому журналі частину розмови з музикантом: «Тарас, тут ці _____ з «Українського вибору» полізли з політикою, примазалися і піаряться, стирчать з прапорами під сценою, ми сьогодні перед Херсоном дали конф (прес-конференцію – Ред.), в ній все детально розповіли, подаємо до суду на них … Тарас, я тобі слово даю – ніякої політики не тільки в Києві, а й скрізь у турі!» – пояснював Карамазов. Втім, попри ці доводи «Антитіла» відмовилися.
Чи то позначилася робоча субота, чи то вже відсвятковане трьома днями раніше визволення української столиці, однак за годину до концерту в центрі Києва було не надто людно. Музиканти проводили «саунд-чек», час від часу на фоні екранів з’являлися силуети то «Разних людєй», то Кубанського казачого хору. Під сценою яскраво миготів напис «Мы едины! Присоединяйся!»
Організатори розпочали концерт досить шаблонно, очікувано і прогнозовано – з колонок на присутніх обрушилися пісні «Вставай, страна огромная», «День Победы» тощо. На великих екранах демонстрували обличчя «народу-переможця», себто глядачів. Останні, правда, не надто віддавалися спогадам про дідів, які штурмували Київ та «йшли на подвиг». Люд весело розмахував руками, намагаючись потрапити у «великий телевізор». Деякі винахідники навіть вираховували траекторію руху операторів і прямо-таки лізли в об’єктиви телекамер.
Через кілька хвилин після початку на сцену вийшов ведучий концерту – український артист Валерій Чигляєв.
«Можна было бы обратиться к вам «дамы и господа». Но сегодня я сделаю иначе: здравствуйте, братишки и сестренки», – почав розмову він.
«Ага, браті-і-іш», – чулося збоку від гурту чи то від підстаркуватих школярів, чи то від юних студентів, які раптом згадали відомий в інтернеті серіал про «наркомана Павліка».
Чигляєв же згадував про єдність слов’янських народів, про братерство Росії-України-Білорусі, про «дєдушєк і бабушєк», які здобували перемогу. Дісталося й тим, хто через свої переконання називає «Велику вітчизняну війну» Другою світовою. Не обійшлося без традиційного для «вєлікоотєчєствєнних» свят скандування «спасібо дєду за побєду». Натовп кволо підтримував ведучого, в очікуванні поглядаючи на сцену. Чигляєв, певно згадавши про «Укракнській вибор», раптом вирішив наголосити – жодної партійної символіки на концерті не буде.
«Це концерт без політики. І я сподіваюся, що жодних прапорів політсил сьогодні не буде. Не влаштовуйте, будь-ласка, провокацій», – звернувся він до натовпу і віддав сцену до рук Кубанського казачого хору. До народу вийшли «нащадки казаков» і впродовж години розважали присутніх українсько-російськими піснями, серед яких були і «Розпрягайте хлопці коней» і «Горькая моя родіна».
Частина молоді затуляла вуха навушниками із власною музикою, хтось намагався перекричати народних артистів, розмовляючи по мобільному.
«Ти, танкіст! Я тобі кажу, стою біля сцени, коло паркану! З правої сторони!» – затято кричав якийсь підліток у телефон.
«А за скільки ти ці «вуха» брав? Та ні, просто цікаво, хороші навушники, варті своїх грошей», – розмовляв поряд зі своїм приятелем хлопець студентського віку.
Після людей у папахах, знову з’явився Чигляєв. Цього разу він вирішив із присутніми згадати молодь на війні.
«Є сімнадцятирічні тут? От уявіть, при середній кількості у 10 хлопців на клас, з фронту повернулися лише двоє, – лякав присутніх статистикою артист, – А героїчні люди, ваші діди, перемогли найсильнішого ворога, найстрашнішу ідеологію – нацистів і нацизм».
На сцені з’явився гурт «Разниє люді». Соліст і гітарист гурту, Олександр Чернецький, у яскраво-червоній футболці із написом «СССР» одразу взяв бика за роги, продовжуючи справу ведучого – розповідав про звитяги дідів. У перервах між піснями він вітав вдячну аудиторію і з визволенням Києва, і з визволенням України, і з Днем Перемоги. Серед натовпу, тим часом, з’явилися перші любителі алкоголю. Молодь тихцем цмулила вітчизняне пиво, помахуючи залізними банками у такт музиці.
«Давай, дядько, зажигай!» – кричали школярі, знімаючи танці одного чолов’яги на мобільні телефони. Танцюрист робив усе для вдячної публіки, виробляючи складні рухи руками і ногами, чим перетягнув на себе увагу частини глядачів. Щойно він почав роздягатися – аудиторія втратила інтерес.
«Скажіть, ви не в курсі, коли СКАЙ виступатиме?» – питаємо у підлітків, які тихо сумували збоку від натовпу.
«А хто його знає. Це краще спитати в організаторів. Але, судячи з усього, всі лише на них і чекають», – оглядаючи людей розмірковував хлопець років вісімнадцяти.
На сцені ж, тим часом, діставалося воякам УПА і пам’ятникам Шухевича з Бандерою.
«Ті, хто встановлює пам’ятники тим, хто стріляв дідам у спини, буде горіти у пеклі!» – натякаючи на націоналістів кричав Чернецький.
Під кінець виступу гурту від Жовтневого палацу потягнулися десятки, якщо не сотні прапороносців із стягами України, Росії і Білорусі. Десь серед цьгого різномаїття загубилися прапори із символікою ну дуже схожою на символіку Митного союзу. Концертна масовка тяглася нескінченним потоком, перекривши рух транспорту на вулиці Інститутській.
«І що вам обіцяли за це?» –питали перехожі із сарказмом у голосі.
Анонімні прапороносці мовчали.
Згодом вони вишикувалися перед сценою, захопивши весь вільний простір. Такий сюжетний поворот, судячи з усього, виявився неочікуваним і для ведучого концерту.
«Ми дуже поважаємо прапори держав, Україну, Росію, Білорусь, але ж у нас трансляція, людям сцену не видно. Вони концерт не побачать, і будуть говорити погані слова на прапори. Станьте, будь-ласка, десь скраю», – намагався навести лад Чигляєв.
Прапори і справді викликали обурення. Стяги перекривали сцену і серед майоріння кольорів годі було роздивитися музикантів. Хтось із надто обурених глядачів вирішив допомогти собі самотужки і почав стягувати прапори з вудок.
«Чесно – ми самі не знаємо, хто ці прапори організував», – розповідали кореспонденту Тиждень.ua хлопці-студенти.
«Ми знайшли оголошення в інтернеті. Казали, що буде потрібна масовка на концерт «Інтера». Організатори сказали – потрібно просто постояти. А коли прийшли – виявилося, що треба махати прапорами. Нам сказали – побачите, що камера знімає вас – махайте. Якщо цього робити не будете – грошей не отримаєте. А обіцяли нам по 50 гривень», – додали вони. Щоправда, власні імена не називали.
«Скажіть, а звідки прапори?», – питаємо у школярів, які стояли неподалік.
«Це організатори. Якщо ви такий хочете отримати, то вже не вийде. Там списки були», – нервово відповіли вони і похапцем зникли серед натовпу.
Продовжували виступи й інші гурти – СКАЙ, Чайф, Брати Карамазови, The No Smoking Orchestra сербського режисера Еміра Кустуріци. Більшість, власне, говорила про звільнення Києва, звитяги людей, які «перемогли фашизм». Втім, натовпу було байдуже. Молодь танцювала на граніті під СКАЙ, хтось запалював під Кустуріцу, застряглі десь у часах перебудови особи відтягувалися під «Людей». З магазинів у підземних переходах десятками виносили пивні пляшки. На асфальт, уже традиційно, полився алкоголь, над натовпом, то тут, то там, зависав дух братнього перегару. Єднання «народів, що перемогли нацизм», відбулося.