Інтелектуальний спротив

Історія
15 Жовтня 2012, 11:21

Хоча в багатьох публікаціях бачимо усталену думку, що основною для «лісової армії» була саме бойова діяльність, це не зовсім так. Значну увагу приділяли виховній роботі з населенням, зокрема молоддю, підготовці та формуванню нового покоління українських борців за незалежність, що мало продовжувати визвольну боротьбу в нових умовах. Саме тому значна частина членів ОУН і УПА були легалізовані, вели не бойову, а приховану пропагандистську діяльність (інтелектуальний спротив) проти радянської влади, на кшталт тієї, яка мала місце в Польщі, Чехословаччині та інших країнах соцтабору в повоєнний період.

Долаючи блокаду

У другій половині 1940-х років як інформатори ОУН, так і оперативники МГБ УРСР фіксували посилене зацікавлення українських мас таємно друкованими виданнями та листівками. В одному з повстанських звітів читаємо: «….наша підпільна література користується значним попитом у населення, на неї є навіть свого роду голод, особливо серед молоді, студентів, інтелігенції. Всі вони дивуються, як у важких підпільних умовах можна забезпечувати такий високий рівень публіцистики, різноманітних за змістом журналів, і навіть статей на складні, суто наукові теми».

Читайте також: Нескорені. Чому українські повстанці не стали нацистськими та совєтськими колаборантами

Видавничій роботі підпілля приділяло неабияку увагу й досягнуло в цьому напрямку знач-них успіхів, особливо коли врахувати, що працю вели в умовах тотального контролю над інформаційним простором в СРСР. Альтернативи комуністичній писанині в Країні Рад просто не існувало. Підпільники по крихтах збирали шрифти, друкарські машинки, ризографи, обладнували спеціальні підземні типографії, де тиражували власні видання. За даними чекістів, у 1944–1955 роках вони вилучили щонайменше 88 підпільних друкарень, понад 1 тис. машинок і кілька тонн шрифту. У звіті керівника крайового проводу ОУН на Волині Василя Галаси (Орлана) читаємо, що впродовж 1948–1953 років у місцевому підпіллі було виготовлено понад 300 тис. найменувань різних книжок, брошур, звернень, листівок та іншої підпільної паперової продукції – навіть зараз не кожна типографія може похвалитись такою активністю.

Нічого дивного в такому бурхливому розвитку видавничої і творчої роботи в підпіллі не було. Річ у тому, що в українському повстанстві опинилося чимало високоосвічених людей:  науковців, художників, письменників, публіцистів, які інтелектуально збагачували роботу резистансу. Всіх їх у легальних умовах заарештували б радянські спецслужби. Тому вони переходили на нелегальне становище і всі свої сили віддавали боротьбі за українську незалежність: хтось працював пером, хтось пензлем, хтось різцем і долотом.

В умовах збройної боротьби в середовищі підпілля ОУН та УПА сформувалося кілька творчих центрів і навіть шкіл.

Кузня пропаганди

У Головному осередку пропаганди при проводі ОУН на українських землях трудилися, мабуть, найздібніші підпільні автори. Серед них варто виокремити керівників Петра Дужого (Аркадія) та Петра Федуна (Петра Полтаву). Вони написали кількадесят змістовних публіцистичних статей, редагували офіційний журнал ОУН «Ідея і Чин», а також задавали тон таким виданням, як «За українську державу», «Повстанець» та ін.

Найактивнішу участь у підготовці підпільних пропагандистських інструкцій, книжок, брошур, журналів, листівок брали також Ярослав Старух (Синій), Микола Дужий (Вировий; редактор журналу «Повстанець»), Богдана Світлик (Марія Дмитренко; авторка оповідань для молоді), Катерина Зарицька (Уляна Кужіль; писала на актуальні філософські й політичні теми), Яків Бусел (Київський), Осип Дяків (Горновий; створив десятки різнопланових статей) та ін. Про експлуататорську сутність колгоспної системи в СРСР підготували праці члени Проводу ОУН Василь Кук (Леміш) і Василь Бей (Улас), які взагалі-то більше були зайняті суто організаційною роботою. Кілька оповідань для молоді вийшло і з-під пера дружини Василя Кука Уляни Крюченко (творчий псевдонім Уляна Дніпропетровська). Значний доробок (понад 25 статей) залишив по собі керівник проводу ОУН на Волині Василь Галаса (Орлан).

Читайте також: Герут-партизани

У всіх регіонах України, де активно діяло підпілля ОУН та УПА, у референтурах пропаганди працювали здібні художники, літератори й публіцисти. На жаль, чимало з цих людей виявилися забутими, а живу пам’ять про їхню творчість затерла радянська влада, і тому вони досі маловідомі в Україні.

Дереворитна майстерня

Найбільш знаним художником у повстанському русі був Ніл Хасевич (1905–1952). Ще в юності він став інвалідом – під час аварії на залізничному переїзді його мати загинула, а сам хлопець утратив ногу. З дитинства проявивши надзвичайний художній талант, по закінченні школи самотужки зібрав необхідну суму грошей для навчання у Варшавській академії мистецтв. Там він студіював у найкращих польських майстрів, став членом мистецького гуртка «Спокій». У 1930-х роках його роботи не раз виставляли на внутрішніх і міжнародних виставках, вони діставали схвальні відгуки європейських експертів.

Наприкінці 1930-х років Хасевич повернувся на Волинь, де працював як графік для українських газет, створював ілюстрації та обкладинки для журналів і книжок.

Підпільна творчість художника розпочалася 1943 року, коли вступив до лав УПА. Тут він очолив політико-пропагандистську ланку при командуванні групи УПА-Північ, діставши псевдо Зот. Працюючи у важких підпільних умовах – бункерах і криївках, без належних технічних засобів та відповідних матеріалів, створив понад 240 графічних робіт. Найвідоміша з них серія дереворитів «Волинь у боротьбі». Окрім того, митець оформлював пропагандистські листівки, афіші, летючки, бофони (квитки на бойовий фонд), видання УПА, виконував ілюстрації та логотипи, рисував карикатури, робив меморіальні портрети загиблих командирів і провідників, а також печатки й штампи, виготовляв кліше.

За дорученням керівництва українського визвольного руху Ніл Хасевич розробив проекти нагород УПА – Хрестів заслуги, медалі «За боротьбу в особливо важких умовах» та ін. Згодом ці проекти потрапили за кордон, і відповідні нагороди виготовляли в українській діаспорі.

Що важливо, він навчав малювати й виготовляти дереворити інших – переважно молодих підпільників, які не мали спеціальної освіти, але були наділені художнім хистом. Фактично Хасевич створив власну художню школу, а його послідовники після навчання працювали в різних ланках підпілля, зокрема в таємних типографіях. Саме їхня графіка і прикрашає значну частину повстанських видань кінця 1940-х – початку 1950-х років. Дійшло до того, що роботи школи Нила Хасевича були передані підпільним каналом за кордон і їх розповсюджували серед західних дипломатів, зокрема у Нью-Йорку серед членів делегацій Генеральної Асамблеї ООН. Про це стало відомо радянському керівництву, яке дало вказівку чекістам посилити розшук майстра.

Життя самого Зота обірвалося 4 березня 1952 року в підземному бункері в одному із сіл Рівненщини. Схрон був оточений чекістами, які запропонували підпільникам здаватися. Вони відмовилися. Тоді в криївку було кинуто гранату. Разом із Нилом Хасевичем загинули його два останні учні.

Карпатські публіцисти

Один із найпотужніших творчих осередків підпілля, який також можна вважати свого роду літературно-публіцистичною школою, зібравсь у референтурі пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН. До нього входили повстанський поет Михайло Дяченко (Марко Боєслав), публіцист Ярослав Богдан (Всеволод Рамзенко), пропагандисти Омелян Кочій (Левко), Степан Слободян (Клим) та деякі невідомі підпільники.

Упродовж 1944–1952 років цей осередок випустив цілу серію номерів журналів «Чорний ліс», «Український робітник», «Шлях перемоги», «Пропагандист», молодіжне видання «На зміну» та ін., годі й казати про власні численні твори цих підпільників. Зокрема, Ярослав Богдан був автором понад 40 публіцистичних статей, Михайло Дяченко – приблизно такої самої кількості дописів на різні теми, а також кільканадцяти поетичних збірок.

Усі ці талановиті публіцисти згодом загинули в боях із НКВД. Але їхні твори, видані великими накладами, дійшли до нас. Життєвий шлях і діяльність цих людей лише зараз беруться досліджувати краєзнавці й науковці.

Позначки: