1 лютого 2011 року, коли Україна офіційно приєдналася до Договору про заснування Енергетичного cпівтовариства (ДЕС), урядові чиновники раділи й підносили цю подію як виняткове досягнення. «Ми стали повноправним членом Енергетичного співтовариства – своєрідного «європейського союзу» в енергетиці. Ми «рівні серед рівних», маємо аналогічні права, як, скажімо, Німеччина, і нас сприйматимуть зовсім інакше, ніж ставилися до України та її енергетичних проблем протягом останніх п’яти років», – зазначив тоді профільний міністр Юрій Бойко.
І справді, Енергетичне співтовариство як спільнота 39 країн (27 членів ЄС та 12 держав поза ним) із більш ніж півмільярдним населенням відкриває значні перспективи. Суть об’єднання полягає у створенні спільного європейського енергоринку через упровадження в національне законодавство єдиних «правил гри» – директив та регламентів ЄС.
Читайте також: LNG-термінал – питання національної безпеки України
Завдяки імплементації європейських норм Україна могла б значно зміцнити власну енергетичну безпеку, запровадити вищі технічні стандарти й правила, посилити конкуренцію на внутрішньому ринку, привабити серйозних інвесторів, збільшити капіталізацію вітчизняних активів у паливно-енергетичній галузі, покращити стан довкілля. Громадяни могли б вільно отримувати детальну інформацію про тарифи, методику їх нарахування та структуру. Особливо уразливі категорії споживачів мали б гарантії захисту від відключень електроенергії та газопостачання.
ДІАЛОГ РІЗНИМИ МОВАМИ
Проте дива не сталося. Не минуло й року, як тон вітчизняних високопосадовців змінився на прямо протилежний. Під час підсумкової прес-конференції у грудні президент України Віктор Янукович розкритикував європейців: «Поки що ми не побачили ніяких позитивних результатів. Ми бачимо, що Україну ігнорують наші колеги в Енергетичному співтоваристві… Якщо буде зберігатися така динаміка, для чого це нам? Для галочки чи це данина моді?»
Чіткіше висловився Юрій Бойко. Виступаючи на конференції в січні цього року, міністр заявив, що членство у ДЕС було можливістю одержати від ЄС дві речі: кошти на модернізацію ГТС та підтримку в протистоянні російському «Південному потокові». А Україна, мовляв, «не отримала чіткого сигналу» з жодного питання.
На такі закиди голова Секретаріату Енергетичного співтовариства Славчо Нейков у інтерв’ю «Українській енергетиці» відповів: «…ми «Південним потоком» не займаємось […] позиція Енергетичного співтовариства така, що ми не надаємо пріоритет тому чи іншому проекту. Це суверенне право кожної держави і компанії». Водночас він висловив незадоволення браком інформації від Києва про виконання зобов’язань і вже в березні планує відрядити до України групу експертів для оцінки прогресу.
Європейська сторона вказує на необхідність виконання Україною зобов’язань, узятих під час вступу в ДЕС. У телефонній розмові з Бойком 13 січня комісар ЄС із питань енергетики Ґюнтер Еттінґер нагадав, що на них базовано відповідний розділ Угоди про асоціацію і будь-яка нова угода з Росією має їх враховувати. У тому ж таки контексті слід розглядати й нещодавню заяву Еттінґера про готовність Єврокомісії стати третьою стороною в газових переговорах України та Росії.
Читайте також: «Газової війни» не сталося. Але маневри тривають
Така неузгодженість взаємних очікувань і відсутність належної комунікації призвели до того, що Україні особливо нічим і звітуватися. Президент і уряд настільки захопилися політичними іграми навколо «потоків» та ціни на газ, що втратили контроль над процесом імплементації енергетичного законодавства ЄС. Кабмін затвердив План заходів щодо виконання зобов’язань у межах ДЕС лише через шість місяців після приєднання – 3 серпня 2011 року.
Уже нині Україна не вклалася в терміни впровадження низки acquis communautaire (угод ЄС, на яких базуються Копенгагенські критерії) у сфері газу, електроенергетики та відновлюваних джерел, що чітко зазначені у Протоколі про приєднання до ДЕС. Понад те, як свідчить дослідження аналітичного центру «Діксі Груп», проведене за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», повністю не виконано жодного із зобов’язань, що мали бути реалізовані до 2012 року.
ДОБРЕ СТОЇМО
У паливній сфері вдосконалення та якісного виконання потребує Закон «Про засади функціонування ринку природного газу», прийнятий 2010 року. Для повної відповідності Директиві 2003/55/EC необхідні підзаконні акти, частину з яких уже ухвалила Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ). Однак газовий ринок не стане вільним, допоки не буде вільних споживачів. Постанова про визначення ступеня їх кваліфікації перебуває у стадії ухваленого, але незатвердженого проекту.
Не додає динаміки відкладена в часі реструктуризація НАК «Нафтогаз України». Сумнозвісний законопроект № 9429, який передбачає надання Кабміну виняткового права реорганізації компанії, не має нічого спільного з європейськими нормами. Не затверджено Порядку доступу до Єдиної газотранспортної системи України, розробленого НКРЕ для імплементації європейського Регламенту 1775/2005 ще в березні 2011 року. Ще одним політичним ускладненням є невизначений формат управління ГТС, зокрема чутки про створення «міжнародного консорціуму» й фактичну передачу труби під контроль Росії.
Не було прийнято документів, які безпосередньо стосуються Директиви 2004/67/EC про заходи задля безпеки постачання природного газу. Розроблені окремі підзаконні акти, проте навіть за умови їх схвалення зміни будуть фрагментарними.
Читайте також: Агресивність Газпрому свідчить про проблеми енергетичної імперії
Практично немає зрушень в електроенергетичному компоненті. Зобов’язання перед ДЕС накладаються на непростий перехід до моделі ринку двосторонніх договорів, а також неоднозначні приватизаційні процеси в країні. Директива 2003/54/EC вимагає прийняття нового Закону «Про засади функціонування ринку електричної енергії в Україні». Відомо, що проект документа доопрацьовують, проте його розгляд у парламенті залишається невизначеним. У публічному просторі відсутня інформація про заходи Міненерговугілля щодо Директиви 2005/89/EC, яка стосується безпеки інвестування в системи електропостачання та інфраструктури.
Не було внесено змін до Закону «Про електроенергетику» для впровадження Регламенту 1228/2003 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії. Практика також залишається дискримінаційною: фактично всі лоти аукціонів із доступу до експортного перетину кордону викуповують компанія Рината Ахметова ДТЕК або афільовані структури.
В умовах дедалі більшої зацікавленості інвесторів та справжнього буму на ринку відновлюваної енергетики Україна й у цьому секторі не поспішає переходити на європейські норми. Кабмін мав до 1 липня 2011 року схвалити плани імплементації Директив 2001/77/EC (сприяння використанню електроенергії з відновлюваних джерел) та 2003/30/EC (сприяння використанню біопального). Відповідальне відомство – Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження – підготувало проекти документів іще на початку 2011 року, однак їх затвердження й оприлюднення досі не відбулося.
Чотири директиви у сфері охорони довкілля мають різні терміни імплементації, проте виконуються досить слабко. Поки що Мінекології сконцентроване на виконанні Директиви 2001/80/EC щодо граничних рівнів викидів у тепловій енергетиці. Майже немає даних про роботу над упровадженням Директиви 1999/32/EC щодо зменшення вмісту сірки в певних видах рідкого палива. У сфері дії Директиви 85/337/EEC Україна, навпаки, віддалилася від запровадження європейських стандартів через прийняття Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», яким скасовано інститут екологічної експертизи.
Україні далеко й до стандартів ЄС щодо наявності незалежного регуляторного органу. Проект закону про регулятора в енергетиці безуспішно розглядає Верховна Рада ще від 2007 року. А прийняте торік законодавство з питань регулювання природних монополій підпорядковує нацкомісії безпосередньо президенту, чим посилює їхню політичну залежність.
Складається враження, що й на Банковій, і в урядових кабінетах забули не лише про суть Енергетичного співтовариства, а й про ціну питання – енергетичну безпеку держави.
Читайте також: Українська влада втрачає останніх союзників у Європі