Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Просто зробіть це!

Чи зможе влада довести до завершення перший реальний проект з диверсифікації джерел енергопостачання і таким чином зменшити залежність від Росії
Матеріал друкованого видання
№ 35 (200)
від 25 серпня, 2011

В умовах газового протистояння з Росією країна знову активно обговорює проекти диверсифікації постачання блакитного палива, і серед пріоритетів – «національний проект» з будівництва термінала на Чорноморському узбережжі. Під час виступу на червневому Світовому економічному форумі у Відні Микола Азаров пообіцяв старт проекту «LNG-термінала з регазифікації 10 млрд м3 скрапленого газу», який оцінюється в $2,5 млрд, ще до кінця поточного року. Днями ж заступник голови Держагентства з інвестицій та управління національними проектами Віталій Дем’янюк заявив, що за три-чотири тижні завершиться перший етап відбору розробника ТЕО LNG-термінала. Для участі в конкурсі начебто подали заявки дев’ять компаній. Є п’ять потенційних місць його розташування: наземний LNG-термі­­нал – майданчик біля Одеського припортового заводу в районі порту «Південний» (Одеська обл.); наземний LNG-термінал – майданчик біля нафтового термінала ВАТ «Укртранснафта» в районі порту «Південний»; наземний LNG-термінал у районі м. Очакова (Миколаївська обл.); наземний LNG-термінал у береговій зоні Березанського лиману (Миколаївська обл.); офшорний LNG-термінал у районі м. Одеси (у відкритому морі).

У пошуку альтернативних і дешевих джерел енергопостачання чимало країн зробили ставку саме на скраплений газ (див. стор. 26). Україна, схоже, також має намір піти цим шляхом.

Світове споживання СПГ зростає найшвидшими темпами порівняно з іншими видами енергоносіїв. У Європі є вже 10 діючих терміналів із його регазифікації, частка СПГ у загальному обсязі продажу газу збільшилася до 18%. У деяких країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону, які стрімко розвиваються, за рахунок його постачання через LNG-термінали задовольняється до 100% потреб у природному газі. Для багатьох країн переваги СПГ перед трубопровідним газом очевидні. У США, наприклад, ціна першого становить $150 за тис. м3, а в Україні вартість другого вже перевалила за $300.

Щоправда, про будівництво свого LNG-термінала наша країна задумалася останньою з-поміж усіх держав регіону, які мають вихід до моря, – лише після того, як стало зрозуміло, що Газпром не знизить ціни на газ тільки за Харківські угоди. Відтак не виключено, що цей надзвичайно важливий з погляду енергетичної безпеки проект десь на півдороги під тиском того самого Газпрому буде заморожено.

В історії України схоже траплялося часто. Так було з нафтогоном «Одеса – Броди», який блокували доти, доки не було введено альтернативний йому проект «Баку – Джейхан». Перспективний для України проект «Білий потік» «заговорили», тільки-но Росія почала реалізувати «Південний потік». Так було і з будівництвом у нас сучасного нафтопереробного комплексу, орієнтованого на якісну каспійську нафту та високу глибину її переробки. Низка «бензинових криз», які час від часу вражали Україну після 2005 року, коли була висунута ідея спорудження цього НПЗ, наочно продемонстрували, яку ціну платить країна за нездатність довести до логічного завершення ініціативи, спрямовані на демонополізацію та диверсифікацію паливно-енергетичного сектору.

Читайте також: Українська компенсація для Газпрому

«НЕДОСЯЖНІ» БАГАТСТВА КАСПІЮ

Ще наприкінці квітня 2011 року делегація українського Міненерго провела переговори з азербайджанською стороною про наповнення запроектованого LNG-термінала п’ятьма мільярдами каспійського газу.

За прогнозами нафтогазової компанії SOCAR, 2011-го в Азербайджані буде видобуто 28 млрд м3 газу (2010-го – 26,2), а спожито не більше ніж 11 млрд м3. За наявних тенденцій і планів до 2015 року видобуток Азербайджану сягне 35–40 млрд м3, а до 2020-го – 55 млрд м3, що навіть за умови подвоєння внутрішнього споживання дасть змогу експортувати щонайменше 35 млрд м3. Плани цілком реалістичні, зважаючи на розвідані запаси газу в країні та активне освоєння нових родовищ.

Хоча Газпром постійно виявляє готовність викупити чи не весь обсяг газу з нових родовищ, але Азербайджан завбачливо відмовляється та віддає перевагу диверсифікації експортних маршрутів.

За наявності можливостей транспортування та ринків збуту (особливо в державах Чорноморського регіону) постачання каспійського газу може бути різко збільшене за рахунок країн Середньої Азії, які зараз перебувають у тотальній транзитній залежності від Росії. Так, у 2010 році видобуток газу в Туркменистані зріс із 64,4 до 75,1 млрд м3, а в Казахстані – з 32 до 37 млрд м3.

ЧИ ПЕРЕТВОРИТЬСЯ AGRI НА AGURI?

Під час квітневих перемовин у Баку азербайджанській стороні було запропоновано послуги України з добудови навантажувального термінала в чорноморському грузинському порту Кулеві. Цей термінал споруджується в межах проекту AGRI (Azerbaijan – Georgia – Romania Interconnection), який може бути як конкурентним, так і попутним для нашої країни.

На рівні намірів і консультацій AGRI почав «народжуватися» ще в першій половині 2009-го. І лише через рік після початку консультацій 13 квітня 2010-го було підписано першу багатосторонню угоду – Меморандум між Азербайджаном, Румунією та Грузією «Про спів­працю в сфері постачання газу». Останній передбачав створення СП для будівництва під проект об’єктів, а Румунія взяла на себе зобов’язання домогтися підтримки AGRI на рівні ЄС як одного з маршрутів диверсифікації енергопостачання Європи.

Коло учасників проекту AGRI розширюється, причому за рахунок як потенційних споживачів газу, так і його постачальників. У вересні 2010 року до проекту приєдналася Угорщина (офіційно компанія MVM увійшла до СП в березні 2011-го), а сам він був оголошений важливою складовою ініціатив «Східне партнерство». На початку листопада того самого року прем’єр-міністр Болгарії заявив про намір приєднатися до проекту та закуповувати до 2 млрд м3 азербайджанського газу. На початку травня 2011-го бажання долучитися до нього висловив президент Туркменистану Гурбангули Бердимухамедов, який повідомив, що в разі наявності достатньої експортної інфраструктури та попиту його країна ладна збільшити експорт газу до 125 млрд м3 уже найближчим часом (для порівняння: весь експорт Газпрому до країн ЄС незначно перевищує цей показник).

Читайте також: Труби кличуть

На сьогодні AGRI передбачає будівництво: газопроводу пропускною спроможністю не менше ніж 20 млрд м3 від Сангачальського термінала на Каспійському узбережжі Азербайджану до вже згаданого порту Кулеві на Чорноморському узбережжі Грузії; охолоджувального термінала в Кулеві (його завершення очікується 2013 року); приймального LNG-термінала в румунському порту Констанца потужністю до 8 млрд м3 газу; системи з’єднувальних газогонів для постачання азербайджанського блакитного палива в глиб Румунії (до 2 млрд м3) та ГТС Угорщини (відрізок Арад – Сегед) і потенційно інших країн ЄС. Учасниками створеного для реалізації проекту СП (зареєстроване в Бухаресті) з часткою по 25% на сьогодні є ROMGAZ (Румунія), GOGC (Грузія), SOCAR (Азербайджан) і MVM (Угорщина).

У випадку успішної реалізації згаданого проекту Росія може втратити монопольні позиції на енергетичному ринку Центральної та Південно-Східної Європи.

Формально Україна досі не стала учасником AGRI. Однак зі своїм проектом будівництва LNG-термінала вона є цікавим партнером для нього. Участь Києва в AGRI, розширення транспортно-енергетичних проектів за активнішої позиції України в ГУАМ/«Східному партнерстві» із залученням учасників AGRI – членів ЄС (Болгарія, Румунія, Угорщина) і традиційна підтримка дружньо налаштованих до нашої держави країн Євросоюзу в перспективі можуть надати нового дихання в регіональні й навіть європейські перспективи України. Звісно, якщо цього захоче офіційний Київ.

14 червня головний «національний проектувальник» Владислав Каськів заявив, що будівництво термінала для прийому скрапленого газу «зараз, коли Росія без підстав відмовилася знизити ціну на газ, – це питання національної безпеки». Ось у цьому й криється небезпека, адже актуальність LNG-термінала справді є питанням «національної безпеки», якої ніколи не буде, якщо такі об’єкти не реалізуються. Він може бути використаний українською стороною для отримання певних важелів впливу в переговірному процесі з Росією щодо умов поставок газу. І фатальна помилка буде зроблена, якщо в обмін на тимчасове цінове порозуміння з Газпромом наша влада вкотре відмовиться від стратегічно важливого для країни проекту.

Читайте також: Енергетична (не)безпека України

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.