Хоч би хто правив у столиці й хоч би що собі ставив за мету, із Закарпаттям у нього мала б бути особлива розмова з огляду на місцевий колорит і в жодному разі не на підвищених тонах. Принаймні донедавна. До липня 2015 року, коли в Мукачевому раптом сталося те, що перевернуло все сторчголів і внаслідок дрібних міжусобиць світ відкрив для себе унікальне модерне феодальне утворення, вибудуване дбайливими руками закарпатської еліти. Саме тоді про регіон знову згадали й заговорили, а шок від одкровення генерував, здавалось би, невідворотні процеси змін. Влада в Києві відреагувала як ніколи суворо, полетіли ключові фігури, область отримала нового-старого очільника Геннадія Москаля з неймовірними повноваженнями, але вже за п’ять місяців виявилося, що всього цього замало.
Понад 15 років із невеликими перервами Закарпаття було вотчиною команди Віктора Балоги. Вона розставляла тут кадри й була основним гравцем, із яким мусили домовлятись усі, хто мав у регіоні якісь справи. Утім, на нещодавньому засіданні обласної ради сталося щось украй несподіване й по позиціях Балоги було завдано важкого удару. Голові ОДА Москалю вдалося перетягти до свого табору на базі БПП «Солідарність» Партію угорців і за допомогою цієї «золотої акції» обрати головою облради колишнього заступника керівника облдержадміністрації, члена «Солідарності» Михайла Рівіса. Схожа історія трапилась і в деяких районах області. Зокрема, у Берегівському та Виноградівському, де позиції Балоги похитнулися. Утім, як стверджують знавці місцевої політичної кухні, святкувати перемогу Геннадієві Геннадійовичу ще явно зарано.
Читайте також: Край нашого світу
Команда Балоги оформлена в партію «Єдиний центр» — класичний клуб, основу якого становлять три рідні брати Балоги: Віктор, Павло та Іван, а також їхній двоюрідний — Василь Петьовка й до якого входять і численні родичі та партнери. Клуб невеликий. Окрім братів на рівні області є лише з десяток розкручених гравців і ще зо 20 районного масштабу.
ЄЦ — команда, що працює злагоджено й діє як бізнес-структура, кажуть місцеві. Навіть брати один з одним поводяться як класичні бізнесмени. Область між ними чітко поділена, і в ділових колах їх дуже поважають. «Ці хлопці, навіть знаючи, що йдуть із тобою на дно, не кидають». Правда чи ні, але й у непрості часи з команди Балоги, як стверджують, рідко йдуть її адепти. Причина проста — вже не раз, мовляв, була нагода переконатися: хоч би що сталося, Балога залишається, тож який сенс перебігати? За регіоналів із шісти нардепів від Закарпаття троє були членами клубу. Сьогодні до нього належать чотири. У Тячівському й Рахівському районах, які досі під ЄЦ, за розповідями місцевих активістів, навіть муха не літає без відома Петьовки. При тому що з’являється він тут рідко, працює дуже системно, як, зрештою, і всі брати Балоги.
«Скоро буде Новий рік, і, хоча вибори минули, а наступні далеко, багато людей отримають подарунки». Розуміють брати й важливість співпраці з церквою, яка в краї відіграє ключову роль. Щотижня відправляють автобуси прочан у святі місця, постійно допомагають громадам і храмам, не зважаючи на конфесії. А тому їм не треба пояснювати, хто вони такі й що робили попередні роки. Усі знають, що в Бога є свої помічники. Врешті, й підтримку Порошенкові на виборах президента організували ці хлопці, а потім цілою родиною примкнули до БПП.
Утім, події в Мукачевому все змінили. Київ, який завжди намагався підкорити область і мати тут сильну руку, вирішив скористатися несподіваною нагодою, тож Москаль отримав не лише карт-бланш на наведення порядку, а й особливе завдання посунути Балог із постаменту. Віктор Іванович і К°, звісно, образились, але в паніку не впали. На це також є свої причини, і одна з них — провальна ситуація з партійним будівництвом в області, зокрема в стані партії влади. БПП, за свідченням очевидців, — мізерна структура, яка ні на що не впливає. Діставши з приходом Москаля чудову нагоду розбудуватися, поставити скрізь своїх людей, вона успішно її провалила й нині дожилася до розколу. Тепер у закарпатської партії влади вимальовується щонайменше дві голови, і це якщо не враховувати власне Москаля, котрий намагається якось дати тому раду як арбітр від президента.
Читайте також: Чи буде третій Майдан?
Загалом політсили на Закарпатті, як і по всій Україні, більше декоративні, ніж справжні, проявляються в момент виборів, а потім розповзаються під конкретні постаті. І БПП тут не виняток. Не краща ситуація й у «Батьківщини»: вона теж нагадує своєрідний клуб імені голови місцевого осередку Олександра Каменяша, який 2010 року так підчистив усіх інакодумців, особливо в Ужгороді, що сьогодні може спокійно на свій розсуд узгоджувати партійні справи, наприклад, із Віктором Івановичем, котрий охоче підтримав його кандидатуру на голову обласної ради. Такі-от місцеві особливості. Після Майдану, щоправда, виникли кілька громадських структур із прицілом на політичну діяльність, але, бажаючи випробувати свою долю на виборах, вони змушені були влитись у списки БПП, і природно, що у зв’язку зі складною електоральною системою жодного мандата ніхто з них так і не отримав.
Окремої згадки потребують місцеві регіонали, які, за твердженням політологів, тут не такі, як усюди. Обласна парторганізація ПР сформувалась у 2000–2001 роках як альтернатива й опозиція до всевладдя в області СДПУ(о) Медведчука. Бізнесмени середнього й дрібного штибу, незадоволені ним, ішли в ПР із думкою, що Янукович їх прикриє. Потім із таким самим сподіванням туди подалися ті, хто опонував Балозі. Як наслідок — місцева ПР переважно наповнювалася незгодними, а тому конфігурації на Закарпатті дуже відмінні від тих, що існують на всеукраїнському рівні, і робити цим людям якісь серйозні закиди важко, бо вони, мовляв, були борцями з монополізмом. Нині ці борці зайшли в обласну раду під трьома брендами: «Відродження», Опоблок і, звісно, БПП «Солідарність».
Насправді останні перегони не вельми змінили політичні розстановки в області. Справжньою несподіванкою стала хіба що післявиборна ситуація, у якій ключову роль відіграли угорські партії, об’єднані в єдиний фронт. Саме вони сьогодні в деяких радах роблять фінальний штрих під час виборів голови. Так сталося, зокрема, в обласній раді. Але казати, що їхній союз із партією влади надовго, зарано. Угорців на Закарпатті близько 150 тис., понад 10% населення. Це доволі закрита община, яка довіряє лише своїм лідерам. Ці люди живуть націлені на Будапешт, і їх не хвилює українська політична кухня. Є села, які не знають, хто президент і кого вибирають, але з їхніми лідерами завжди можна домовитись, і політсили цим не раз користалися. У 2010-му максимальну підтримку Януковичу на Закарпатті дали саме угорські райони. Він приїхав сюди тільки раз і лише в Берегове, де виступив на великому мітингу. Сумнівно, що угорці тоді оцінили його ораторські здібності й підтримали саме тому. Ймовірніше, спрацював піар-хід, пов’язаний із певною лінгвістичною маніпуляцією, про який люблять розповідати на Закарпатті. У мадяр, мовляв, дуже популярні прізвище Ковач та ім’я Ян, а тому, голосуючи за Яна Ковача, вони голосували за свого. У 2012 році на виборах до ВР угорці також «зробили» регіоналам мажоритарника Івана Бушка в Берегівському районі, отримавши навзамін за їхнім списком у ВР свого Іштвана Гайдоша — міського голову Берегового.
Читайте також: Незакінчена українська революція
Часи змінюються, а «золота акція» залишається, і нині вона спрацювала на користь БПП. Чому? На це відповів сам Геннадій Москаль, розказавши, що їздив до Будапешта, де зустрічався із владними колами. А що закарпатські мадяри завжди оглядаються на столицю Угорщини, то цілком імовірно, що такий вибір їм порадили зробити саме звідти. Звісно, були ще серйозні переговори, обіцяні високі посади у виконавчій владі, можливо, навіть віце-губернатора, але це вже деталі.
Чи зуміє Москаль скористатися нинішньою маленькою перемогою, навіть якщо весь вплив Києва на область зосереджений саме на ньому, наразі не зрозуміло. Місцеві дуже позитивно сприйняли його призначення, пам’ятаючи як він хвацько колись керував міліцією, а потім і областю загалом. Сподівалися, що покладе край всесиллю Балог і приструнить регіоналів, набере нормальних людей і почне їх призначати на посади, будуть перенаправлені потоки і щось-таки піде на користь людей, але всього цього не сталося. Жодної конкретики в справах, контрабанда не зникла, ліс далі вивозять, і навіть розкуркулити Балогу в Москаля не вийшло. Тому переважна частина публіки розчарована, а вибори ще більше все зіпсували. Щоб хоч якось викрутитись і вийти на результат, Москалю, подейкують, довелося співпрацювати з ким завгодно. Партія пережила чимало скандалів, протягуючи за своїми списками регіоналів чи тих, хто їм симпатизував, і часто доходило до абсурду, як у Міжгір’ї, де голова селищної ради Щур із дуже неоднозначною репутацією мусив вести аж три штаби: «Нашого краю», РПЛ і БПП «Солідарність», аби лишень не пройшли в районі люди Балоги.
Реально в президента на Закарпатті на сьогодні немає сильної руки, окрім Москаля, і відповідно іншого варіанта, як тримати його тут іще дуже довго. Утім, самого Геннадія Геннадійовича, на думку місцевих активістів, сприймають в області вже радше як політичного інтригана. У нього, на жаль, не відбулося вживання в образ закарпатського керівника, він не відчуває регіону й перебуває під впливом стереотипів, якими почав мислити, працюючи на Сході. Гадає, що, як і на Луганщині, тут можна криком і хохмами щось вирішити. Гра на публіку зі звільненням також не додала йому балів, бо всі розуміли, що йдеться про піар для посилення авторитету. Може, він і зіграв блискучу роль у «договорняках» та дещо посунув Балогу, але не більше. Тепер питання, звісно, вирішуватимуться не на користь останнього, тільки все ще може змінитися. У цьому й полягає політика регіону. Тут дружать із тим, «у кого ковбаска жирніша».
А переломити закарпатський модерний феодалізм можна лише з появою реальної політичної альтернативи, якої наразі бракує. Те, що можливість є, показують результати виборів, особливо парламентських. В округах, де вигравали брати Балоги, дуже низька явка й високі результати. Приходить тільки їхній виборець, а той, хто проти, ігнорує.