Серед європейців поширені три не так хибні, як абсурдні переконання про «українських націоналістів». Про це пише у своєму матеріалі для «Тижня» французький філософ і публіцист Філіпп де Лара.
За його словами, це наступні переконання: радикальні націоналісти в Україні — це праворадикальні активісти, ба навіть фашисти, а подекуди й неонацисти; вони становлять небезпеку для української демократії, загрожуючи обраній владі й створюючи обстановку громадянської війни; українська влада й активісти Майдану припускаються помилки, співпрацюючи з цими угрупованнями та залучаючи їх до війни на Донбасі або будь-якої іншої політики.
- Читайте також: Філіпп де Лара: Путінський режим зумів цілком приховати перед усім світом свої колоніальні практики в Україні
«Перше переконання випливає з хибної паралелі з праворадикалами Європи. Друге — у кращому (або в гіршому) разі самонавіяне й далеке від реальності припущення: навіть у випадку невдоволення та нетерпимості народу до діяльності його влади й маніпуляцій цими настроями про розкол у суспільстві (на Захід — Схід, російськомовних — україномовних, католиків — православних, націоналістів — демократів тощо) не йдеться. Зазвичай такі настрої сигналізують напруженість серед простого населення, коли громадяни й активісти сумніваються, чи заслуговує політична еліта на їхню довіру. Будучи іноземним другом українців, я іноді розумію їх, але вважаю, що їм не варто бути такими нетерплячими чи недооцінювати досягнуті результати», – пише де Лара.
Третє переконання, за його словами, взагалі сміховинне з огляду на кількість голосів, набраних «Свободою» і «Правим сектором» на виборах та під час опитувань. Окрім того, попри вузький світогляд і нехтування ліберальними цінностями, ці партії — звичайні учасники демократичної гри, до того ж набагато краще інтегровані в неї, ніж, наприклад, «Шинн фейн» в Ірландії або релігійні праві в Ізраїлі.
«Чому ж абсурдні уявлення про «українських націоналістів» такі живучі й потребують постійного спростовування? Проблема в тому, що ці міфи не лише щедро підживлюються кремлівською пропагандою, а й вписуються у глибоко вкорінені уявлення старих демократій», – пояснює де Лара.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень».