Старший науковий співробітник Центру зовнішньополітичних досліджень при The Heritage Foundation Аріель Коен у своєму дослідженні на сайті центру пише, що інтеграція України в зону впливу Кремля уможливить відтворення географії Радянського Союзу та Російської імперії, зміцнюючи та заохочуючи Москву як глобального геополітичного гравця. І саме в національних інтересах США перешкодити цьому, тому Америка має допомогти Україні на шляху до ЄС
«Україна демократично орієнтованіша, аніж Росія. Історично вона має більш тісні зв’язки з Європою, а геополітично може забезпечити необхідну перевірку імперських амбіцій Росії», – пише експерт.
На його думку, є три сценарії розвитку України і найкращий з них – якщо Україна стане гордим членом ЄС. «Середній» випадок – якщо незалежна Україна стане буфером між авторитарною, антизахідною Росією та зоною НАТО/ЄС, тимчасом як у найгіршому разі Україна знову може втратити свою незалежність і повністю потрапити до російської орбіти.
«Таким чином, американським політикам важливо розуміти російські неоімперські плани щодо України та протидіяти їм», – наголошує експерт. Зокрема, на його думку, США мають оголосити громадську та дипломатичну підтримку укладенню угод про асоціацію та зону вільної торгівлі України з ЄС у Вашингтоні, Європі та Києві; надіслати високопоставлених чиновників до України, а в разі потреби надати технічну допомогу для підвищення слабкої економічної ситуації в країні та заохотити Європу знизити свої торговельні тарифи для Києва.
Оскільки підписання угод про асоціацію та зону вільної торгівлі України з ЄС також в інтересах США, адміністрація Обами, на думку експерта, має заохотити українське керівництво підписати ці документи на саміті у Вільнюсі. «Білий дім має повторно підтвердити гарантії українського суверенітету та незалежності, які США надало 1994 року, що включають також захист від економічного тиску. США повинні також сприяти звільненню екс-прем’єра Юлії Тимошенко з в’язниці», – пише Коен.
На думку експерта, США мають розгорнути деяку технічну допомогу Україні, як, наприклад, допомогти підготувати претензії до СОТ. Крім того, «США може знизити тарифи на імпорт з України, щоб частково компенсувати запровадження Росією тарифів на українські товари», – вважає експерт.
«США разом з європейськими столицями повинні підвищити громадську та дипломатичну підтримку угод про асоціацію та зону вільної торгівлі України з ЄС, сигналізуючи про увагу США на високому рівні до цього питання». Для цього Україну мають відвідати високопоставлені американські чиновники, щоб висловити підтримку через переговори з українським керівництвом і громадськістю. Адміністрація Обами мусить публічно засудити незаконний економічний тиск Москви.
Читайте також: Ледве встигли
У своїй статті для The Moscow Times російський політолог Ґеорґій Бовт пише, що українці сприймають російські заяви про те, що «Росія не Європа» і що вона має свій «особливий шлях», як виправдання нездатності забезпечити роботу демократичної держави, і це ще більше схиляє їх до інтеграції із Заходом
«Україна прагне до довгострокової інтеграції з ЄС, що в кінцевому підсумку призведе до членства. Київ не бачить жодних переваг у приєднанні до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Київ навіть не спокусився на 50% знижки на імпорт газу та пільгові тарифні ставки на експорт машин та обладнання в Росію в обмін на приєднання до Митного союзу. Ці дві торгові преференції зекономили б Україні $10 млрд на рік», – пише Бовт.
На думку політолога, існує багато причин, чому Росія втратила Україну. Одна з них – це те, що російська правляча еліта за 22 роки після розпаду СРСР досі не «може змиритися з тим, що Україна є окремою і незалежною державою, чиї інтереси відрізняються від російських». Росія ще мусить привести «свій соціальний та економічний будинок» у порядок, щоб бути спроможною конкурувати з ЄС навіть з його нинішніми проблемами. Крім того, «Москва була неспроможна або, очевидно, не хотіла чинити тиск на Януковича щодо звільнення Тимошенко». Таке безсилля або байдужість, на думку Бовта, могло стати ще однією причиною зміщення української громадської думки від Росії до ЄС.
«Коли російські політики з гордістю заявляють, що «Росія не Європа» і що вона має свій особливий шлях, багато українців сприймають це як виправдання відсутності захисту для цивільних і майнових прав та демократії європейського стилю в Росії, а також нездатність Росії забезпечити верховенство закону. Навіть $10 млрд торгових пільг не можуть змусити Україну йти услід за Росією цим «особливим шляхом», – наголосив політолог.
Читайте також: Поєдинок Росія-ЄС. Чим відповість Брюссель на тиск Росії на західних сусідів
У своїй статті на блозі The Financial Times beyondbrics Роман Олеарчик пише, що Україна споживає в кілька разів більше палива щодо ВВП, аніж сусідні країни ЄС. Зменшивши рівень споживання, Україна зможе також зменшити свою газову залежність від Росії
За його словами, заохочення кількамільярдних інвестицій провідних енергетичних компаній світу (Royal Dutch Shell, Chevron, ExxonMobil, Eni і EDF) для розробки потенційно величезних запасів вуглеводню є рішенням проблеми «газової залежності» України від Росії, проте така ідея довгострокова. Куди простіше та швидше використовувати паливо більш ефективно.
«Україна споживає у кілька разів більше палива щодо ВВП, аніж сусідні Польща та інші країни ЄС. І підприємства, і побутові споживачі могли б стати більш ефективними», – стверджує Олеарчик.
Поки що у збільшенні ефективності використання газу «лідирують величезні індустріальні гіганти країни, зокрема металургійні заводи, які скоротили річне споживання газу з 9,6 млрд кубометрів 2005 року до 4,8 млрд кубометрів минулого року», – пише він.
«Тепер увага переходить на підвищення енергоефективності в одному з найбільш марнотратних секторів економіки – побутовому опаленні та системі гарячого водопостачання, спроектованих і збудованих за радянських часів», – вважає Олеарчик.
Міністерство енергетики та вугільної промисловості України виявило, що споживання газу знизилося на 7,7% до 32 млрд кубометрів газу впродовж перших восьми місяців цього року. Імпорт, який іде в основному з Росії, також знизився на 29,7% за цей період і становить 15 млрд кубометрів. Проте, як зазначає Олеарчик, очікується, що імпорт може зрости з наближенням зими.
«Україна має один з найбільших житлових фондів у Європі (більш як 10 млн будівель), і це вкрай марнотратно. Незадовільний стан житлового фонду означає, що змарнована комунальними підприємствами енергія та урядові субсидії, які виплачують їм і побутовим споживачам, разом коштують 12 млрд гривень ($1,5 млрд), або близько 1% ВВП», – зауважує Роман Олеарчик із посиланням на дані Міжнародного банку реконструкції та розвитку.
Читайте також: Опалення не буде
Екперти аналітичного онлайн-видання Oilprice.com у своїй статті на сайті The Belfast Telegraph вважають, що угода про транспортування скрапленого газу через Босфор в Україну стане не лише великим успіхом для енергетичної безпеки Європи, а й надасть обом країнам статусу стратегічних гравців світового рівня
«В останні п’ять років спостерігається суттєве зростання потужностей для імпорту скрапленого газу (СПГ) до Європи», – пише видання. Це могло б стати вирішенням проблеми газової залежності України від Росії. Проте поки що досі зберігаються високі ціни на цей вид палива, зумовлені великим попитом Японії та високими цінами на СПГ в Азії, відволікаючи більшу частину поставок з європейського ринку.
«Угода між Україною та Туреччиною щодо транзиту скрапленого газу через Босфор стала б великим успіхом для європейської енергетичної безпеки», – вважають аналітики Oilprice.com. Це знизило б поточні ціни на СПГ і забезпечило б Європу дешевим газом через ефективний альтернативний ринок.
Як пише видання, цю ідею розробив керуючий директор Pelicourt Limited і старший радник компанії Cub Energy Inc, яка працює в Україні та Туреччині, Роберт Бенш. Він також є радником з питань енергетики українського віце-прем’єра Юрія Бойка.
Без угоди між Туреччиною та Україною щодо експорту скрапленого природного газу через Босфор цей потенційно дуже важливий крок не відбудеться, «і Росія й далі буде забезпечувати не менше 30% природного газу до Європи до 2023 року», – вважають аналітики Oilprice.com.
«Для України та Туреччини така угода була б також величезним політичним та економічним успіхом», – вважає Бенш, на якого посилаються аналітики Oilprice.com.
«Для України скраплений газ є ключем до енергетичної незалежності. Для Туреччини він необхідний, щоб стати одним з найважливіших енергетичних вузлів між Близьким Сходом і Європою. Разом із Трансанатолійським газопроводом (TANAP), який транспортуватиме азербайджанський газ з родовища Шах-Деніз через територію Туреччини на ринки Європи, завдяки контролю сегменту скрапленого газу, що проходить через Чорне море, Туреччина стане впливовішою за будь-якого іншого гравця в Європі. Для України та Туреччини це означатиме ширший доступ до економічних вигод Європейського Союзу, контроль над європейським ринком СПГ і рівнем політичних важелів впливу на континенті, який надасть обом статусу стратегічних гравців світового рівня», – наголошують аналітики Oilprice.com.
Читайте також: Третя газова революція
Поети в Україні мають дуже різне становище у суспільстві порівняно із західними країнами, але їх вважають інтелектуальним голосом суспільства, – каже оглядачка Deutsche Welle Бірґіт Ґерц
Поезію в основному розглядають як щось для поціновувачів літератури. Проте у Східній Європі все по-іншому. Там люди сприймають своїх поетів як поп-зірок, – пише Deutsche Welle.
Незважаючи на вік, «усі українські любителі поезії знають імена найвідоміших поетів країни, таких як Юрій Андрухович і Сергій Жадан, або майбутніх поетів, таких як Андрій Любка»,– пише видання.
«Якщо я кажу, що роблю щось із [Андрієм] Любкою, то навіть люди, які не пов’язані з літературою, кажуть: «Ого, Андрій Любка – це чудово!». Цього ніколи не станеться в Німеччині»,– зауважив в інтерв’ю Deutsche Welle німецький поет Макс Чоллек.
На думку данського поета Нільсена, існує кілька різних видів оцінки для поетів в Україні. «Поетам тут як і раніше поклоняються. У Німеччині це може трапитися з Гельдерліном або Целаном, але ще живі поети є лише невеликою частиною літературного натовпу», – вважає він.
«Поети в Україні мають дуже різне становище у суспільстві порівняно із західними країнами. Їх вважають інтелектуальним голосом суспільства. Навіть при тому, що аудиторія та сприйняття відрізняються зі Сходу на Захід, теми залишаються тими ж, – від особистих проблем, таких як любов і ненависть, до політики, відчуження та насильства. Відрізняється лише підхід поетів до цих тем», – пише Deutsche Welle.
Читайте також: Українізація через «ВКонтакте»: окозачення Голлівуду назло російським тролям