У Польщі знову прийшла до влади права партія «Право і справедливість» (ПіС), цього разу з абсолютною перевагою у всіх демографічних групах та всіх воєводствах. Популярність також здобув контроверсійний кандидат у президенти роковий співак Павел Кукіз, який представляє своєрідний конгломерат партій та груп, зокрема Народний рух (політична партія, яка об’єднує кілька націоналістичних правих організацій, зокрема «Всепольську молодь» та «Народно-радикальний табір», заснована 2014 року). Його сила «Кукіз’15» здобула 8,81% на парламентських виборах. Це здивувало багатьох, особливо конкурента «Громадянську платформу» (ГП), позаяк упродовж останніх років вона була партією молодих і прогресивних людей, а ПіС — ретроградів. Понад те, серед виборців ГП цього разу було багато тих, хто голосував не так за неї, як радше проти ПіС.
У той час як для українців цінності Європейського Союзу були пріоритетом, серед поляків запанував євроскептицизм. Причиною є економічна криза, недостатні можливості в Польщі та послаблення привабливості світської, політкоректної Європи з її надмірною бюрократизацією та гендерною політикою. Також підросло покоління виборців, які не пам’ятали того часу, коли ПіС уже була при владі. Тож в очах молоді ліберальний капіталізм і сама держава стали бачитися як певне ярмо. Тому набула популярності ПіС, критично налаштована до ЄС, а також контроверсійний політик Януш Корвін-Мікке з програмою розвалу європейської системи.
Проти лемінгів і толерантності
Одним із переломних моментів, які сколихнули суспільну думку, було встановлення у Варшаві «Веселки» (міжнародний символ ЛГБТ-спільнот) на площі Збавічеля чи, як її називають, площі Хіпстера. Це одне з наймодніших місць столиці зі стильними кафе та клубами. Спочатку «Веселку» хтось напідпитку підпалив. Естафету підхопили польські майданівці, себто антиурядово налаштована молодь на чолі з відомим молодим католицьким публіцистом Давідом Вільдштайном із середовища «правих хіпстерів» (неформальної анархізуючої групи з консервативними поглядами, зосередженої довкола католицького квартальника «Фронда»), що прославився, зокрема, завдяки репортажам із Євромайдану. Вони, звичайно, прямо не закликали палити, але надали цим витівкам естетики своєрідного гепенінгу. Таким чином народився цілий загальнопольський антиурядовий фольклор, одним із елементів якого й було підпалення «педальської веселки». Ролики з YouTube та фото палаючої «Веселки» миттєво поширювалися на форумах соціальних мереж. Пізніше вже традиційно підпалювання відбувалося після маршу на День незалежності 11 листопада, який організовує Народний рух і в якому щороку бере участь кілька тисяч людей. Зазвичай невід’ємним елементом маршу були зіткнення футбольних фанів і хуліганів із поліцією. Зрозуміло, що цього року, після перемоги правих, марш пройшов спокійно. Але врешті «Веселку» спалили повністю. Закінчилося тим, що поліція взяла об’єкт під постійний контроль. Зараз його вже демонтували.
В антиурядовій фольклорній творчості з’явилося поняття лемінга. Перша категорія лемінгів — це вихідці з провінції, що знають іноземні мови, влаштувалися в хорошу фірму у Варшаві, вкорінилися та дивляться на Польщу з перспективи столиці, себто набагато вищої заробітної плати, ніж у провінції. Тож їм здається, ніби країна досягла неабиякого успіху. Натомість багато молоді працює на «сміттєвих», себто тимчасових, договорах чи договорах підряду. На популярному каналі YouTube Abstra-chuje TV створили цілий гумористичний серіал про лемінгів під назвою «Як місто змінює певних людей». Друга категорія лемінгів — це зазвичай підстаркуваті читачі Gazeta Wyborcza, які пам’ятають, що за комуни в магазинах був тільки оцет, а зараз є безліч торговельних центрів, де можна купити практично все. І їх теж розпирає від щастя.
Молодих поляків почала також втомлювати так звана педагогіка сорому, себто постійне нагадування, що поляки колись громили євреїв, виселяли німців, чи вибачання перед українцями. Інакше кажучи, брак рівноваги між слушним визнанням своїх провин і почуттям гордості за батьківщину та успіхи.
Звичайно, так склалося, що впродовж останніх років той, хто читав книжки, читав Gazeta Wyborcza, а покійний філософ Юзеф Тішнер та публіцист Адам Міхник були беззаперечними представниками еліти. Однак еліта затрималась у часі й не зауважила, що молодь уже ані Gazeta Wyborcza не читає, ані сам її головний редактор Міхник уже не є для неї авторитетом, а навіть дратує як неформальний деміург чи інтелектуальний король ІІІ Республіки Польща з «лівацького Салону». Молоді почали довідуватися про історію зовсім з інших джерел. У шкільному курсі історії більше уваги приділяється Месопотамії чи Стародавньому Риму, а не історії Центральної та Східної Європи. Тож ці прогалини успішно заповнюють поп-музика, сторінки в інтернеті та соціальних мережах. Насправді патріотична поп-музика — це дуже вагоме слово антиурядового фольклору народників. Причому її слухає молодь й із кіл інтелігенції, а школярі часто лише з неї вивчають сторінки недавньої польської історії.
Модний патріотизм
«Польща, ми з тобою, ми народились тут, виховані тут, ми любимо наш дім, дякуємо за незалежність та відкидаємо чужу владу, — слова з пісні Басті «11 листопада» з диска «Мова ненависті», яка виконувалася під час маршу на День незалежності. — 11 листопада покажемо, що ми господарі, хто за героїв, за любов, за боротьбу, за мужність, за Польщу, за віру. Ми станемо плече в плече, аби піднятися проти тиранії, яку готує для нас упродовж років псевдопольська влада. Покажуть по телебаченню, що тотожність — це проблема. Роблять із нас фашистів на сторінках Gazeta Wyborcza. Наша історія — це народна гордість. Хотіли нас придушити, але ми дедалі міцніші. Це наш прапор і герб — ми поляки й маємо нашу гордість. Ми боротимемося до останньої краплі крові, краще бути мертвим, ніж без гордості, без прикиду, бо ще гірше продати своє. І ще тисячу приводів, аби 11 листопада рушити з дому».
Читайте також: Канікули на вулиці
Нескладно зауважити серед патріотичних закликів прямий протест проти ГП.
Басті піснею «Дякуємо, пане Дональде» виражає фрустрацію безробітних: «Дякуємо за Ірландію, нам у Польщі вже вистачає на рахунки». Тлом летить напис «Вітаємо в країні чудес» і логотип ГП. «Дякуємо, пане Дональде, що борешся проти футбольних фанів. Адже вони йдуть із тими шаликами, мабуть, когось вбити. Адже на них польський прапор, треба їх ув’язнити, бо вони патріоти. Дякуємо за заробітки, такі високі аж середня заробітна. Прикидаються, що не знають, чому в нас стільки злості, а немає свободи. А передусім дякуємо за смоленське розслідування».
Антиурядові пісні перейшли у фазу історично-патріотичної тематики. Сплеск патріотичної поп-культури в Польщі сягає 2004 року — ювілейної річниці Варшавського повстання та відкриття музею, присвяченого йому. У піснях народовців разом із протестами проти влади червоною ниткою проходять підозра, прагнення розкрити правду прихованих, нез’ясованих сторінок історії та нещодавніх подій, які впливають на неадекватне сприйняття сьогодення країни.
«Прокляті солдати», себто партизани, які боролися з Червоною армією та комуністичним урядом ПНР, Волинська трагедія та розслідування авіакатастрофи під Смоленськом стали провідними темами патріотичних поп-співаків. Особлива увага приділяється обставинам трагічної смерті президента Леха Качинського з усім екіпажем під Смоленськом у річницю Катині 2010-го, а також її розслідуванню. Саме тому Ярослав Качинський поставив завдання «бути Польщі, за яку боровся Лех Качинський», та офіційно звітував загиблому братові про виконання цього завдання на сторінках листопадового видання журналу W Sieci.
Пісня Басті «Революція» порушує тему комуністичного минулого: «Треба почати революцію, за Польщу слід змагатися — змова з «комухами» надалі актуальна. Немає нормальної партії, пробудись, людино, слід змагатися. Зробити з нас терористів та вмовити поляків, що патріотизм є реліктом». У композиції «Маю вже досить» він закликає: «Досить вдавати, що ми вже вільні, маю вже досить хворої посткомуністичної Польщі». А твір Птаку «Згорять тачки ТВНу» патетично проголошує вирок: «Брешуть, і спалить їх істина, спалить, бо називають тебе фашист, увесь наш хуліганський труд тобі, кохана Вітчизно! Кажуть про європейськість та що слід зректися польськості».
Поле битви: Facebook
Популярний репмен Тадек також «з’їхав» зі співання про хуліганів і зосередився на історичній тематиці. У його пісні «Прокляті солдати» представлений традиційний поляк-католик: «Бути католиком означає прийняти волю Божу і реалізувати її як свою. Про цінність людини свідчить її характер, хоч гине, та перемагає в цій боротьбі. Хоч владу вкрали комуністи, та незалежність не змогли знищити […] у катівнях та у в’язницях героїв смерті пишеться історія, її сила на ангелів перетворить». А пісня «Честь і батьківщина» з циклу «Незручна правда ІІ — Буря 2014» звучить майже як маніфест народників: «Країною мають керувати патріоти, а не світовий бізнес, у ваших серцях лівизна, а не честь та батьківщина. Зараз молоде покоління, зараз наша черга, не хочемо жити в тіні пам’ятників Червоної армії, розпач у серці народної гордості палає, тож як почуєш мої слова, відчуй гордість свого роду».
Найбільші битви за електорат між ПіС та ГП відбувались у соціальних мережах, зокрема у Facebook. Водночас поміж самих правих також точилася війна, адже польські праві не є однорідною силою. Подеколи на зібраннях прихильників Корвіна та народників лунали гасла, що ПіС і ГП — це однакове зло. І в ході дискусій ожив передвоєнний поділ на народовців — прихильників ідеолога націоналістів Романа Дмовського та симпатиків Юзефа Пілсудського. Причому обидва вони є
героями для всіх народовців.
Дивіться також: У Варшаві пройшла багатотисячна акція проти дій влади
Переломним моментом для народовців стали події Євромайдану в Україні. 2013-го відзначали 70-ту річницю Волинської трагедії, а за кілька місяців «воскресли» бандерівці на Майдані в Києві. Тож ставлення до України серед народовців неоднозначне. ПіС у 2013-му виступала в Сеймі за визнання Волинської різанини геноцидом, а ГП була тоді проти. На форумах можна було, зокрема, читати: «Ти, рашівський агенте, зелена людинко, скільки отримуєш рублів?», а у відповідь: «Хіба ти не шануєш замордованих на Волині?!» або «Чи ти більше ненавидиш Росію, ніж кохаєш її? Тому слід не перейматись Україною й грати у свою гру на власну користь, себто інколи можна угоди укладати й із Росією чи Америкою. Адже ми передусім відповідальні за нашу Польщу».
Співаки Басті й Тадек у своїй творчості порушують теми Волинської трагедії та діяльності УПА, зображуючи українців вкрай негативно як «кровожерних», котрі ніколи не стануть братами для поляків. Вони дорікають тодішній владі ГП за «братання» з українцями. Утім, і праві політики були на Майдані — як Ярослав Качинський, так і Павел Кукіз. Останній потім після надання Степану Бандері титулу Героя України висловлював своє розчарування націоналістами, хоч раніше їхня присутність з чорно-червоними прапорами йому там зовсім не перешкоджала. Він навіть заспівав на сцені Майдану гімн України в оригінальній, гарній інтерпретації. Проте на такій непослідовності кумирів правих не наголошували в передвиборчій кампанії.
Зауважимо, що все-таки український націоналізм надто розпіарений у Польщі. Натомість є нагальніші питання, які порушують менше. Зокрема, дискримінація поляків у Литві та пошук рішення, аби литовці трактували поляків так, як литовська меншість трактується в Польщі. Тим часом литовська політика виштовхує частину польської діаспори в російські лапи, оскільки вони поляки й почуваються покинутими Польщею, тому створюють коаліцію з іншою меншістю — російською.
Однак суперечки в таборі правих згасило їхнє єднання в голосуванні проти Броніслава Коморовського, що став справжнім героєм іронічних мемів. Він, по суті, разом із ГП програв битву в інтернеті. Наголошували на його зв’язку з військовими інформаційними службами, тренованими Головним управлінням розвідки. Вийшла книжка «Небезпечні зв’язки», яку якщо не читали, то принаймні чули про неї. То було військове розслідування, яке описувало цю організацію як розвідницьку структуру Росії в Польщі чи польську мафію. Коморовському дорікали, що він свого часу голосував проти скасування цієї служби.
Утім, часто ЄС стає своєрідним цапом-відбувайлом. Адже польські бюрократи не вміють добре використати євросоюзні кошти, фінансуючи нонсенсові проекти, нерідко щоб збільшити свій рейтинг перед виборами.
Читайте також: У Польщі місцеві жителі напали на українців, влаштувавши бійку з погромом
Євромайдан, який прагнув змінити ситуацію в країні й «вигнав злодіїв», надихав молодих поляків, невдоволених економічною ситуацією в Польщі. Безперечно, з’являються нові робочі місця, але заробітки невеликі. Проте ті, хто виїхав далі на Захід і заробив там, уже не хочуть жити по-старому на батьківщині й бути периферією Заходу. Позитивним прикладом став угорський президент Віктор Орбан, який «насолив» міжнародним корпораціям. Події Майдану з подальшою окупацією Криму й початком війни на Донбасі також змінили в молоді ставлення до політики ЄС як до неефективної, хоча є згода щодо користі бути у складі НАТО, бо Росія напала на Грузію та Україну, а не на Польщу чи країни Балтії. Зросла також зацікавленість парамілітарними організаціями. Стрілецька спілка, що обстоює парамілітарні традиції організацій, заснованих перед Першою світовою війною Пілсудським, наприклад, організувала допомогу для українських добровольчих загонів на Донбасі.
Дедалі більшої популярності в Польщі набуває партія «Сучасна» (Nowoczesna). Одні вбачають у ній «нову й кращу ГП», інші називають штучною партією банкірів. Її рейтинг зростає завдяки внутрішній боротьбі в ГП та контроверсіям довкола Конституційного трибуналу. Розвивається також соціалістична партія «Разом», яка, однак, відмежовується від посткомуністичних груп.
Проте ідея правих творити самодостатні народні держави — це утопія, зрештою, як і поширене переконання в Україні, що ЄС творитиме чудеса. Адже найшляхетніші пориви людей, кров мучеників та кіборгів ніколи не замінять кропітку працю з побудови ефективної держави, капіталізації та зміни ментальності. ПіС не є антиєвросоюзною політсилою, але вважає, що ЄС має трансформуватися. Пріоритетні завдання цієї партії — налагодження добросусідської співпраці в Східній Європі та ідея Міжмор’я. Тому перші візити нового президента Анджея Дуди — до Румунії та Естонії, а не до Берліна.
Зрештою, праві та радикальні праві є в кожній країні. У Польщі вони набули популярності завдяки тому, що виступали проти поділу на слухняний народ та еліту з «лівацького Салону». Парадоксально, що рух народовців виник саме через недалекоглядну політику ГП й еліту, яка не зауважила змін у суспільстві. Просто перевернулася ціла схема й праві стали цікавими, не такими ретроградами, як колись, але здатними висловлювати свою позицію різнорідними й сучасними способами. Тож вибір ПіС — це контрреволюція молодих.