Ізоляція — страшна річ, що руйнує нашу ідентичність, те, ким ми є. Але нині в умовах пандемії ми вимушені до неї вдатися. Про це Тижню розповів професор британського Університету Дарема Пітер Філліпс.
«Коли соціальних істот ізолюють, то це для них дуже руйнівна річ. Проте все одно ми маємо хоч таку-сяку альтернативу. Люди знову почали дзвонити одне одному, щоб поговорити. Цілком природно, що людина хоче відкинути або принаймні трансформувати свою ізоляцію, щоб знову потрапити до громади. Стан вимушеної ізоляції, якому немає альтернативи, — це своєрідне тюремне ув’язнення. Людським же імперативом є перебування в контакті, у спільності з іншими людьми», — пояснив він.
За словами Філліпса, хоч би що зараз робили — від трансляції церковних відправ онлайн до спілкування в соціальних мережах, — це дії, що походять з духу згаданого імперативу про те, що бути людиною — значить бути в соціумі. Якщо говорити про індивідуалізм, то йому є місце. Кожний з нас володіє правом на самість, унікальність. Проте справжніми собою ми стаємо лише тоді, коли перебуваємо в соціальних зв’язках з іншими. Людина, повністю відрізана від інших, найімовірніше, збожеволіє.
«Хай там як, кожному з нас потрібна соціальна креативність. Багато хто сьогодні каже, що комунікування завдяки цифровим технологіям — це і є реальне творення спільноти, залучення без кордонів, без похибки на обмежені можливості, катастрофи й так далі. Цифрові технології допомагають зберігати людську спільноту навіть тоді, коли ми не можемо зустрітися фізично», — додав професор.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»