Нещодавно вітчизняний інформаційний простір сколихнула не те щоби неочікувана, але приголомшлива новина: за кілька годин Україна може опинитись у стані технічного дефолту. Тиждень не раз звертав увагу на численні ризики, пов’язані з тим, що приріст держборгу в останні роки неприпустимо перевищує темпи збільшення ВВП. Однак при цьому увага акцентувалася переважно на зовнішніх зобов’язаннях уряду, Нацбанку та держустанов України, себто на боргах, номінованих у вільноконвертованих валютах. І так чи інакше автори робили висновок, що дестабілізації ситуації на внутрішньому ринку навряд чи можна уникнути з огляду на параметри державного та сукупного боргів, однак час «дефолту» не уточнювався. Здавалося, що нестабільне становище в Україні напередодні проведення фінальної частини Євро-2012 економічно невигідне нікому, зокрема й зовнішнім позичальникам. І тут… виступив Всеукраїнський центр сприяння підприємницькій діяльності: «Починаючи з п’ятниці, 23 вересня, Державне казначейство зупинило рух коштів на всіх казначейських рахунках на центральному та місцевому рівнях». І далі висновки: «…така ситуація вказує на спробу закумулювати кошти, необхідні для погашення до 28 вересня двох серій облігацій внутрішньої держаної позики на загальну суму понад 5,3 млрд грн». Справи ніби серйозні!.. Підприємцям не потрібно пояснювати, що можуть означати такі відомості, сприйняті за чисту монету. Теоретичний діапазон наслідків такого сприймання – від паніки на валютному ринку до блокування платежів у реальному секторі. Якщо уряд не виконує зобов’язань, чого виконувати іншим? У житті нічого жахливого не сталося. Мінфін оприлюднив, а українські банки підтвердили інформацію: держава здійснила виплату за внутрішніми бондами в розмірі 3,5 млрд грн. Схоже, що наприкінці вересня хтось змусив-таки уряд розрахуватися, зокрема й за допомогою тиску через ЗМІ. Але ж проблема нарощення держборгу залишається невирішеною, понад те, вона поглиблюється. Як пожартував один експерт: «У Києві спокійніше, ніж у Багдаді…»
МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ БЕКГРАУНД
Українці й далі несуть гроші в банки, хоча й незначно меншими темпами, ніж три-чотири роки тому. За даними НБУ, за шість місяців 2011-го депозитний портфель фізичних осіб зріс майже на 10%: із 275 млрд до 302 млрд грн. Співвітчизників не лякають ані повідомлення про другу хвилю кризи, ані низькі відсоткові ставки: на сьогодні фінустанови пропонують у середньому 12% річних, хоча ще на початку року можна було продати гроші їм на 5–6% дорожче. Найпопулярніші вклади: терміном рік-два, власне, такі депозити і є найдорожчими.
Банкам, як і в попередні роки, важко скидати ліквідність у складних умовах економічної невизначеності – активне кредитування реального сектору, як і раніше, здебільшого лише обіцяють. За останніми даними НБУ, обсяг кредитів, наданих нефінансовим корпораціям, виріс у 2009–2011 роках від 462 млрд до 558 млрд грн. Для порівняння – 2008-го (до девальвації гривні) відповідний показник дорівнював 443 млрд грн. Себто з початком кризи банки вилучили з реального сектору все, що змогли, й ризикувати коштами не поспішають З позичених 558 млрд грн сума кредитів терміном погашення понад п’ять років становить лише близько 80 млрд грн (на серпень 2011-го).
Але мертвим вантажем кошти вкладників не лежать. За підсумками першого півріччя 2011-го, збитки вітчизняної банківської системи зменшилися в 7,5 раза. Нещодавно НБУ констатував, що з 176 фінустанов 145 закінчили січень – липень із прибутком. Причому в цей період обсяги операцій банків на фондовому ринку зросли до 97 млрд грн – на 16,8% порівняно з аналогічним періодом 2010-го. Вони купували корпоративні цінні папери вітчизняних емітентів, однак більша частина інвестицій припала на держоблігації. Якщо станом на 4 січня 2011-го у власності фінустанов було ОВДП на суму 54 млрд грн, то вже на початку вересня – майже на 65 млрд грн. Приріст значний – 20%, однак менший, ніж за підсумками 2010 року, коли обсяг держоблігацій у банківському портфелі збільшився у 2,5 раза – з 20 млрд до 54 млрд грн. У 2011-му Мінфін постійно знижував ставки за державними цінними паперами (до 4,5–5% річних!), але навіть з урахуванням цього НБУ констатував, що операції на валютному ринку та інвестиції в цінні папери були для банків найприбутковішими… Отже, нібито все зрозуміло: гроші роблять гроші. Однак, по-перше, цей бізнес слабо корелює з діяльністю реального економічного сектору. По-друге, є всі підстави замислитися над його природою… Абстрагуючись від безлічі параметрів, у тому числі й дуже важливих, можна звернути увагу на головне: джерело погашення ОВДП – кошти, вилучені державою, зокрема, у громадян; а кошти, довірені останніми банкам, поміж іншого, є джерелом купівлі тих самих облігацій. Причому під «вилучені державою» можна розуміти не лише буквальне відрахування грошей до бюджету у вигляді податків і зборів, а й традиційне несвоєчасне повернення ПДВ, і символічне знецінення гривні (зокрема, монетарне – внаслідок надмірної емісії), і багато інших засобів.
Так чи інакше, а спостерігається статистичний парадокс: українці й далі довіряють кошти банкам, які в певних обсягах передовіряють ресурси державі, що посилює тиск на реальний сектор, аби повертати вже позичене… Чи має така модель перспективу? У цьому контексті неминуче постає й інше питання: чи є українські ОВДП цінними взагалі? Або – ще глибше – з чим співвідноситься і на чому базується цінність цих облігацій? Останню проблему неможливо вирвати із загальносвітового контексту, оскільки вона пов’язана з низкою інших: стабільністю вільноконвертованих валют, платоспроможністю держав, які їх емітують, глобальним товарообігом тощо. Але життя в борг наразі не є прийнятним ні на макроекономічному, ні на мікроекономічному рівні… Це, здається, якщо не розуміє, то відчуває прем’єр Микола Азаров, який відмовляється від збільшення зовнішнього боргу, від позики МВФ. І це правильно. Але ж прикро, що іншої стратегії в України немає. Понад те, доведеться повертати вже отримані позики…
РІК «Ч»
Не випадково наступного року, попри можливі економічні негаразди на міжнародному ринку, держава розраховує (проект держбюжету-2012) на ще більшу віддачу з реального сектору, ніж цього:
– податок на доходи фізичних осіб – плюс 0,63 млрд грн порівняно з планом на 2011-й;
– податок на прибуток підприємств – плюс 6,51 млрд грн;
– ПДВ – плюс 21,04 млрд;
– акцизи на товари made in Ukraine – плюс 5,36 млрд грн;
– акцизи на імпортовані товари – плюс 1,41 млрд грн;
– ввізне мито – плюс 1,35 млрд грн;
– вивізне мито – мінус (!) 1,77 млрд грн тощо.
Інтерпретувати ці плани нескладно: розрекламована «грошова дамба» триматиметься за рахунок ще більшого фіскального навантаження на фізичних та юридичних осіб, причому деякі з експортерів дихатимуть дещо вільніше за інших. Вічна для України тема, але нею плани держави, на жаль, не обмежуються. На 31 грудня 2012-го уряд пропонує встановити граничний обсяг держборгу на рівні 415,6 млрд грн (на кінець 2011-го – 375,6 млрд грн), тобто хоче і далі жити в борг. Причому цей принцип продовжують поширювати і на державні підприємства: зокрема, Кабмін бажає залишити за собою право емітувати облігації внутрішньої держпозики на 12 млрд грн для купівлі додатково випущених акцій НАК «Нафтогаз України», на 1 млрд грн – для придбання акцій ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго» та ПАТ «Укргідроенерго» тощо. Вимальовується цікавий розклад: уряд винен банкам, які викуповують ОВДП, МВФ та іншим зовнішнім позичальникам (від імені громадян), банки – громадянам, держпідприємства (суто формально – власність громадян) віддають акції уряду. Схоже, що в 2012-му, поки українці дивитимуться футбол, у країні на тлі глобального знецінення грошей набиратиме обертів приватизація. Надходженнями від неї, власне, як і в попередні роки, частково фінансуватимуть перевищення видатків над доходами – 24 млрд грн. А які плани, цікаво, на 2013–2015 роки в межах означеної і, як доводить досвід останніх років п’яти, незмінної стратегії? До речі, саме з 2013-го, на думку багатьох експертів, питання повернення державних боргів постане руба. Акцій держпідприємств не вистачить на всіх. Якою буде цінність ОВДП України через кілька років?
Читайте також: Українська економіка приречена на кризи
ПОТОЧНА ЦІННІСТЬ
В умовах глобальної макроекономічної невизначеності держоблігації цікавлять багатьох, зокрема, своєю відносною надійністю. Органи влади США і Євросоюзу цим користуються – вирішують питання фінансування бюджетних дефіцитів та інші завдання (див. Тиждень, № 38/2011). Суверенні боргові папери України вважають ризикованішими, але це не заважає
керівництву використовувати ОВДП як заманеться. Латання бюджетних дірок – лише одна з цілей. Так, за рахунок емісії цих облігацій проводили націоналізацію проблемних фінустанов у 2009 році (Укргазбанку, банку «Київ» і Родовід Банку). 2010-го уряд за допомогою боргових паперів розв’язував проблему повернення ПДВ. Щоправда, більшість експортерів нововведенню не зраділи. (Дехто зацікавився борговими паперами: на урядовому рівні розглядали варіант розрахунку ПДВ-облігаціями за газ НАК «Нафтогаз України».) Але загалом цей механізм означав цілковиту або часткову втрату живих коштів. Охочі відразу продати папери втрачали 20–25% (таким був дисконт на вторинному ринку), інші чекають виплат до середини 2015-го (по суті, ПДВ-облігації є амортизаційними: раз на півроку держава погашає 10% основного боргу).
Так чи інакше, а ключова причина емісії ОВДП – необхідність повернення наявних боргів. Років 10 тому на рівні Верховної Ради цей підхід вважали неприпустимим. Колишній міністр фінансів Ігор Мітюков, наприклад, свого часу натерпівся від народних депутатів, які заважали погашенню зобов’язань збанкрутілого АКБ «Україна» за рахунок ОВДП. Зовсім недавно, на початку 2007 року, обсяг випущених облігацій не перевищував 7,5 млрд грн, на початку 2008-го – 9,1 млрд грн, а в 2009–2011-му процес поставили на промислову основу: на початок періодів в обігу перебувало ОВДП відповідно на 30 млрд і на понад 130 млрд грн. Зараз із емітованих держоблігацій складається величезна піраміда. До речі, не лише в Україні.
Уже цього року Мінфін зіткнувся із проблемою: запропонована дохідність ОВДП не цікавила потенційних покупців. З аукціонів, проведених улітку, тільки 5 виявилися результативними. У вересні тренд майже не змінився – ажіотажу навколо облігацій немає. Наприклад, у першій декаді Мінфін провів черговий безрезультатний аукціон. Учасники подали тільки дві заявки на купівлю ОВДП терміном погашення через рік на сукупну суму 31 млн грн, очікувана дохідність – від 11% річних. «Ставка відсікання була на рівні 7,95%, – розповідає деякі подробиці Олександр Печерицин, начальник відділу фінансових ринків одного з банків. – Тому Мінфін залишив заявки без задоволення, хоча й планував розмістити два короткострокових (терміни погашення 6 і 12 місяців) та два середньострокових випуски (відповідно 3 і 5 років)».
Малоцікаві українські ОВДП і нерезидентам – обсяги облігацій у портфелях зменшилися з початку року приблизно на 4 млрд грн – до 6,5 млрд. По суті, вони орієнтуються на співпрацю українського уряду з МВФ, тобто на можливості в глобальній борговій грі. Не випадково найближчим часом Мінфін має намір випустити ОВДП, номіновані у валюті. На думку голови НБУ Сергія Арбузова, новий інструмент зацікавить нерезидентів і банки з іноземним капіталом.
Вочевидь, зіскочити з «боргової голки» Україні не вдається… Чому б не емітувати ОВДП, забезпечені землею, і не запропонувати купити самим українцям?