Ще 2005 року після чергового замаху в інтерв’ю газеті «Коммерсант» Анкваб сказав, що «…люди, котрі прийшли керувати республікою, планують навести лад у країні, боротися зі злочинністю, з криміналом загалом, особливо з тим, котрий укорінився в економіці, контролює всі потоки. Ми там подекуди притисли… ось і реакція не забарилася». На запитання, чи перебувають ці люди у владних структурах, він відповів: «Скажу, що за часів попередньої влади вони працювали».
До речі, його по батькові доволі незвичне – Золотинскович. Коли в Абхазії будували першу залізницю, одним із керівників будівництва був російський інженер Золотинський. Його поважали та добре до нього ставилися у всій країні. Абхазці майже не розрізняють ім’я та прізвище. І тому давали ім’я хлопцям Золотинський. Тож по батькові Золотинскович, Золотинсковна є доволі поширеними.
У 1980-х роках працював у МВС Грузнської РСР, обіймаючи високі посади, що взагалі можна вважати цілком незвичайним фактом. Відтоді він має зв’язки у структурах Грузії. Автандил Іоселіані, голова Служби зовнішньої розвідки Грузії з приводу обміну військовополоненими якось зауважив: «Ми разом працювали, то чому я не можу з ним товаришувати? Завдяки Анквабові під час війни врятували багатьох абхазців та грузинів. Хіба про це можна забути? Він дуже порядна, чесна, мужня людина та суворий начальник. А цього бояться всі – всі погані. Добрі перед такими страху не мають». Для грузинського керівництва Анкваб є людиною, з якою можна укладати угоди, тому навряд чи у Тбілісі планували замах на нього.
Хоч би як там було, але цього разу абхазькі спецслужби за допомогою російських до справи взялися всерйоз. Було повідомлено, що 12 квітня у різних місцях Абхазії майже одночасно за підозрою в організації та участі у замахові на президента затримані шестеро осіб: відомий підприємець Анзор Бутба, три брати на прізвище Хутаба: Хашиг, Алхас і Тимур (за іншою інформацією, вони просто мають однакове прізвище), що мали в країні погану репутацію, крім того ,подейкували, що вони причетні до кіднепінгу. Внаслідок обшуків будинків затриманих був вилучений цілий арсенал зброї: автомати, кулемети, гранатомет, прилади нічного бачення, різні боєприпаси, а також наркотики. Експертиза виявила, що зброя та спецприлади використовувалися під час нападу на Анкваба. Четверо із заарештованих були залишені під вартою терміном на два місяці, а двох братів Хашигів звільнили. Варто наголосити і на незвичній для Абхазії таємності операції із затримання підозрюваних.
Головною постаттю місцева преса зробила бізнесмена Анзора Бутбу, в якого 2010 року спалахнула сутичка з чинним на той час президентом Олександром Анквабом з приводу ліцензії на розробку гірничорудного кар’єру неподалік Гудаути. Крім того, Анзор Бутба володіє в Абхазії торговими об’єктами та має чимало сільськогосподарських проектів, зокрема, займався переробкою лісу. Останнім часом його діяльність перебувала під пильним наглядом податківців.
Грузинські експерти не мають сумнівів у тому, що абхазькі спецслужби одразу взяли слід. Тбіліський конфліктолог Паата Закареішвілі повідомив газеті «Коммерсант», що, «за моїми даними, в Абхазії всім було відомо, що найближчим часом розпочнуться арешти учасників замаху. Анкваб одразу володів точною інформацією щодо того, хто організував та здійснив ці теракти, однак, напевно, чекав, допоки спецслужби знайдуть незаперечні докази».
Можна припустити, що така активність слідчих органів когось неабияк стривожила. Інакше неможливо пояснити доволі таємничі події, що розгорнулися після арештів колишнього міністра внутрішніх справ Алмасбея Кчача. Водночас почали ширитися чутки про те, що насправді арештованих у справі про замах на Анкваба значно більше: називали такого собі Карданова, за ґратами опинилися люди з передвиборчого штабу екс-прем’єра Сергія Шамби, що був суперником Анкваба на останніх президентських перегонах.
Алмасбей Кчач – кадровий працівник МВС. Розпочав кар’єру ще у радянські часи, наприкінці 1970-х років, а після грузинсько-абхазької війни за президентства Володислава Ардзинби, маючи звання генерал-майора, протягом майже 10 років очолював МВС. Відтак працював секретарем Ради національної безпеки та пішов із держслужби за попереднього глави держави Сергія Багапші. Брав участь у парламентських виборах у березні цього року, однак зазнав поразки. Будинок генерал-майора брали штурмом, але коли спецпризначенці, виламавши металеві двері, увійшли всередину, він уже був мертвий. За офіційною інформацією, «він був одягнений, у руці тримав пістолет системи Марголіна». Зауважимо, що пістолет цієї системи призначений для спортивної стрільби.
Наступного дня у камері сухумського слідчого ізолятора мертвим знайшли одного з чотирьох затриманих Тимура Хутабу. Як повідомляють слідчі органи Абхазії, Хутаба повісився, «ознак насильницької смерті на тілі виявлено не було», і припускають, що заарештований міг піти з життя з власної волі, дізнавшись про самогубство Кчача. Також з’явилися повідомлення, що в Гудауті під час затримання за підозрою у причетності до замаху на Анкваба намагався перерізати собі горлянку такий собі Мурман Саканія. Його вдалося врятувати, і він начебто перебуває у лікарні під охороною. Газета «Наша Абхазия» стверджує, що до кола підозрюваних потрапили родичі деяких відомих у республіці політиків, а також колишній голова МВС Леонід Дзяпшба, який втратив свою посаду невдовзі після того, як Анкваб очолив країну.
Цілком можливо, що останній замах на президента Абхазії пов’язаний з його спробами покласти край злочинності та корупції. Проблема полягає в тому, що власність в Абхазії, з одного боку, приваблює російський капітал, а з іншого – турецький. У республіці діє заборона на придбання власності іноземцями. Тож єдиним способом для росіян тут є оформлення на когось із місцевих. Сумнівність та нестійкість таких угод цілком очевидна. Тим не менш, усі спроби Москви врегулювати проблеми, наприклад, з колишніми санаторіями та будинками відпочинку радянських центральних відомств наражалися на рішучий спротив. І президент Анкваб щодо цього питання цілком непохитний.
Щодо турецького капіталу, то він представлений етнічними абхазцями, нащадками тих, хто емігрував до Туреччини після приєднання чорноморського узбережжя Кавказу до Росії. За тутешніми законами турецькі абхазці автоматично отримують громадянство республіки, тож із придбанням власності у них проблем не виникає. Все це неухильно призводить до накопичення протиріч між бізнес-групами. Тими, хто зорієнтований на російський капітал, і тими, чиї інтереси пов’язані з турецьким. А отже, відбувається розмежування й у владних кабінетах.
Абхазькій владі як повітря потрібний лад у країні. З двох причин. По-перше, попри очевидне неприйняття, досвід Грузії, котра доволі успішно подолала найодіозніші форми корупції, має свій вплив. Виникають цілком прогнозовані асоціації, не дуже приємні для абхазької влади.
По-друге, лише зниження рівня корупції може залучити іноземний капітал, котрого Абхазія неабияк потребує. До того ж відсутність корупції не приваблює кримінального російського капіталу, що стане додатковим чинником зменшення залежності від Москви.
Хоч би як завершилося розслідування замаху на президента Анкваба, зрозуміло одне – Абхазія у найближчій перспективі може лише марити спокоєм.