Знову митці проти Дани Шуц

Культура
28 Липня 2017, 17:03

Представники бостонської арт-спільноти написали відкритого листа на ім’я організаторів персональної виставки Дани Шуц (Dana Schutz) у бостонському ж Інституті сучасного мистецтва  (Institute of Contemporary Art, ICA) із закликом скасувати відкриття заходу. Свої мотиви автори листа пояснюють на 6 сторінках google-doc’у: на їхню думку, після резонансної березневої історії на Бієнале Вітні, будь-яка інституційна підтримка Шуц є певним внеском у виправдання страждань чорношкірого населення та вкотре зачіпає травму «чорного болю».

Незважаючи на відкритий лист, експозиція відрилася тоді, коли й планувалося,  тобто 26 липня. Попри це, історія дуже важлива,  принаймні, через прецедент сценарію, за яким вона розвивається.

Щоб краще зрозуміти це, зробимо крок назад: іще в березні мистецька спільнота активно зверталася до керівництва нью-йоркської Бієнале Вітні із тезою «смерть чорношкірої людини не є виставою» і закликом вилучити з експозиції картину Шуц «Відкрита труна» (Open Casket) через те, що остання зачепила тему вбивства у 1955 році чорношкірого підлітка Емета Тіла. Це вбивство вважається одним з ключових у процесі самоідентифікації афроамериканського руху за громадянські права, а картина Шуц, у свою чергу, стала ключовою ілюстрацією того, яких масштабів може набути мистецька небайдужість в Америці. Тоді теж були листи, підписи, публічні обговорення. Деякі художники навіть приходили до виставкового залу Вітні, ставали обличчям до картини Шуц (і спиною до глядачів) і таким чином намагалися створити перешкоду для перегляду «Відкритої труни».

Читайте також: Копірайт на біль

Картина молодої білошкірої художниці з Нью-Йорку Дани Шуц з усією очевидністю була антирасистською. Але одну з найболючіших травм Америки зачепив не зміст твору, а сам факт його наявності (аргумент: «чорна смерть» не може бути видовищем, «чорна» травма не може бути спектаклем). Крім того, під питання тоді поставили право білого автора говорити про «чорну» травму.

Але якщо навесні йшлося про дії, спровоковані експонуванням конкретної картини на конкретній виставці, сьогодні мова про дії попереджувальні й абстрактні: бостонські художники хотіли зашкодити відкриттю виставки, спілкувалися із кураторами та організаторами (зустріч тривала 3 години!). Зауважимо, що контроверсійна «Відкрита труна» не входила і не входить до експонованих картин: предметом розмови цього разу стала підтримка з боку бостонської інституції як така. Автори листа вважають кураторську увагу до творчості художниці, що вже побувала в центрі резонансного скандалу, ледь не злочином: це «капіталізація […] популярності Шуц».

Насправді хронологію контактів між художницею та бостонським Інститутом сучасного мистецтва цей останній закид спростовує: домовленість про виставку обраних робіт художниці під мінімалістичною назвою Dana Schutz була досягнута ще два роки тому, до скандалу. Разом з тим, кураторка виставки Єва Респіні (запрошена з американської Фундації Барбари Лі/Barbara Lee Fundation) була свідома того, що виставка, присвячена останнім роботам Шуц, не може факт скандалу оминути.

Що робить музейна команда? Вона заздалегідь проводить серію внутрішньо-фахових дискусій, зустрічей, під час яких обговорює складну ситуацію: «ми неодноразово говорили з колегами, – розказує в інтерв’ю Респіні, – з членами нашої спільноти, з художниками». Врешті проблему спробували вирішити наступним чином: резонансну картину до виставки не долучати, натомість розмістити на одному з порожніх стендів дуже лаконічну текстову інформацію про ситуацію з на Бієнале.

Тим не менш, в липні на сторінці ICA у Facebook почали з’являтися стривожені коментарі. Акцентуємо знов увагу на діях музею. У той самий день (!) куратори за власної ініціативи контактують з авторами коментарів та домовляються з ними про зустріч. Зустріч відбулася 20 липня і тривала 3 години. З боку музею на ній були присутні Єва Респіні та ще кілька представників команди, з іншого – дев’ятеро невдоволених, які закликали ICA подумати над відповідальністю за той вплив, який може справити виставка за бостонську чорношкіру спільноту. Врешті ICA вирішив дотримуватися попередніх планів – експозиція «Дана Шуц» відкрилася 26 липня, без картини, з текстовою ремаркою. Представники спільноти залишили зустріч з «багатьма питаннями, що залишилися без відповідей», і 25 липня опублікували відкритий лист як продовження діалогу.

Читайте також: Авангард-мігрант

За бажанням із повним текстом листа можна ознайомитися за лінком. Текст, я вже було сказано, дуже довгий, ключова теза: «Скасуйте виставку. Йдеться не про цензуру». Далі так чи інакше автори аргументують свою позицію, згідно з якою будь-яка інституційна підтримка творчості Шуц є PR–бонусом для інституції та для самої художниці, своєрідною злочинною винагородою за розбурхування чужої травми. Ось кілька яскравих цитат:

  • «Ми ставимо під сумнів те, що ця виставка – прийнятна або відповідальна, адже йдеться про контекст жертви чорного тіла, яка досі втілюється у містах та передмістях по всій країні. Ми не думаємо, що ICA приймає відповідальне рішення як мистецька та культурна інституція. […] Людяність не може бути предметом для дебатів».
  • «Йдеться не про цензуру, а про інституційну відповідальність: адже навіть сьогодні культурні інституції, що працюють із митцями, не визнають, що [американська] нація не є полем для рівноправної гри. У цьому насильницькому кліматі інституції мають бути абсолютно чесними, якщо хочуть продемонструвати справжню відповідальну поведінку».

Читайте також: Як культурні фонди у США змагаються за фінансування

Незважаючи на небажання відмовитися від виставки, бостонський музей запланував цілу низку дискусій та зустрічей, присвячених темі «чорної травми» та ситуації навколо робіт Дани Шуц. Це, по-перше, кураторська бесіда з поетесою Даніель Легро-Джордж (Danielle Legros-Georges) – вона є чорношкірою володаркою бостонського почесного звання «Поет-лауреат». По-друге, це форум, присвячений питанням презентації творів мистецтва та музейної відповідальності (пройде за участі наукового центру Гарвардського університету, що займається дослідженням питань Африки та афро-американців). По-третє, бесіда із художницею Джозефіною Хальворсон (Josephine Halvorson), професоркою Бостонського університету.

Проблема в тому, що перша з цих зустрічей відбудеться лише 14 вересня – на той час виставка працюватиме вже майже два місяці (закривається вона наприкінці листопада). Крім цього, на жодній з дискусій не буде присутня сама Дана Шуц, що дуже засмучує авторів протестного листа.

Так чи інак, історія триває, конфлікт не завершено. Питання «цензури» залишається відкритим: з огляду на сучаcну політичну ситуацію в США, свідоме фільтрування уваги з боку культурних інституцій видається доволі небезпечним. Втім, наразі останні тримають оборону