Якщо подивитися відеосюжети, зняті на початку минулого літа, після того як бойові дії на Донбасі ввійшли в гарячу фазу, та репортажі, що виходять у російських медіа тепер, зміна риторики впаде в око навіть далекому від інформаційних технологій пенсіонерові.
Надривний, істеричний тон зведень із лінії фронту, брехня про розіп’ятих хлопчиків та про знищене карателями мирне населення міста Щастя поступово змінилися відверто скептичними сюжетами, що буденно оповідають про розгул бандитизму й гризню за владу між польовими командирами «ополченців». Ба більше, ті самі спікери, які раніше закликали покарати у своїх виступах «фашистів», обіцяючи при цьому зовсім знищити Україну як державу, тепер заговорили геть інакше. Вони вже не вимагають відвоювати «Новоросію» до самого Придністров’я, а переконують власну аудиторію в тому, що Донбас буде краще передати Україні, про ширшу експансію не згадуючи взагалі. Життя реанімованого історичного міфу із красивою «монархічною» назвою виявилося напрочуд коротким.
Не так давно російський телеведучий Соловьйов зі сцени оголосив, що Донбас необхідно залишити у складі України як «антитіла проти фашизму». Тобто, коли перекласти мовою російської аудиторії, запропонував віддати регіон фашистам, щоб «знезаразити інфіковану коричневою чумою Україну».
Логіка російського пропагандиста вражає шизофренічністю. Адже якщо ми віримо, ніби в Україні й справді фашистський режим, то який вигляд має пропозиція Соловьйова? А віддаймо-но Гітлеру Смоленськ, Псков та Ленінград, там-бо чимало комуністів. Нехай вони будуть антитілами в Третьому Рейху…
Але російська аудиторія ковтала й не такі дурниці. У Соловьйова не полетіли помідори. Зала сприйняла пропозицію абсолютно прихильно, погодившись, отже, з тим, що 3 млн осіб необхідно призначити «антитілами» й фактично використовувати як інструмент у геополітичній грі.
Досить близьку за змістом заяву зробив інший відомий кремлівський спікер – засновник руху «Антимайдан» письменник Старіков: «ДНР та ЛНР задля інтересів «русского міра» повинні залишатися у складі України. Це гиря на нозі України».
Доволі жорстко висловлювався про сепаратистів Донбасу й Жиріновскій, який назвав «ДНР» і «ЛНР» «проектами, вигідними США». Хоча ще минулої весни російський політик, відомий своїми радикальними націоналістичними заявами, відправив на Донбас бойовикам броньовик «Тигр».
Читайте також: Гра на підвищення ставок
У ЗМІ РФ дедалі частіше з’являються матеріали із критикою «ополчення» самопроголошених «республік». Якщо раніше існувало фактичне табу на неї, то тепер пропагандисти ніби протерли очі й кинулися навперебій викривати своїх учорашніх кумирів. Кремлівський ресурс «Украина.ру» випускає матеріали, де польові командири терористів зображені бандитами, зрадниками та боягузами, які займалися тільки грабежами в тилу й не брали участі в боях з українською армією. Причому автором таких публікацій найчастіше є колишній наш земляк, журналіст Чаленко, що на початку АТО проклинав Україну як тільки міг. А видання «Газета.ру» взагалі випустило розгромний матеріал про «ополченців», змалювавши життя в «ЛНР» та «ДНР» у вкрай понурих барвах.
Що у блазнів на язиці, те у кремлівського господаря на думці – середньовічні принципи в сучасній Росії залишаються актуальними. Цілком очевидно, що завдання пропагандистів РФ сьогодні не нагнітати, а трохи пригасити ненависть до України. А заодно й розвіяти ореол героїзму навколо «народних республік», щоб якось обґрунтувати їх «здачу». Мовляв, не все там настільки гладко, території проблемні, влади немає, навкруги бандити й мародери. І під прикриттям виконання мінських домовленостей скинути весь тягар відповідальності на Україну.
Читайте також: Проблема «заморожування» конфліктів: причини, особливості, перспективи
У відкритих заявах Москви про те, що вона хоче просто використовувати Донбас як гирю для Києва, аби не пустити його до НАТО і ЄС, громадян Росії ніщо не дивує і не обурює. Багато хто напевне вважатиме це правильним і далекоглядним рішенням. Але ж наскільки прикро такі висновки звучать для поборників «русского міра» на Донбасі! Адже цілий регіон хочуть відверто призначити «баластом», «гальмом» для прогресу України на шляху інтеграції в ЄС. Здається, ніколи раніше шахтарському краю не випадала така ганебна місія. Навпаки, з часів Сталіна він мав статус особливого, його активно плекали більшовики, а згодом і Партія регіонів, представники якої, зрештою, і благословили сепаратистський заколот.
Як воно буде тим численним прихильникам дружби з Росією усвідомлювати, що їхня функція тепер – заважати, руйнувати, саботувати будь-який прогрес України, аби не допустити її зміцнення та економічної незалежності? Як їм почуватися, розуміючи, що Москва відмовилася від них і залишилася жити в Україні спеціально для того, щоб вони топили її, тонучи разом із нею? Невже славним шахтарям та металургам не огидно, що їм судилася роль «наркомана на підселенні» – такого собі асоціального елемента, котрого спеціально підсаджували господарям у квартиру шахраї в 1990-х, щоб змусити насамкінець продати їм житло?
На жаль, гнівних вигуків із Донецька не чути. Це означає, що Донбас або ще не зрозумів своєї сумної долі, або просто втомився від усього, що діється. Але якщо його, зрештою, ніхто й не питатиме, просто поставлять перед фактом, то решті України час задуматися.
Читайте також: Не останні гастролі
Чи варто беззастережно приймати до свого складу «ЛНР» і «ДНР», мета яких відверто пакостити й шкодити? Чи потрібно українцям добровільно заражати себе «антитілами» проти них самих? Це тільки на перший погляд риторика Москви здається більш мирною і нібито конструктивною. Рупором Кремля вкотре виступив і Віктор Янукович, який у своєму кумедному інтерв’ю ВВС виголосив, мовляв, він тільки «за», щоб увесь Донбас був у складі України. Втім, зі слів «легітимного» в державі кепкували не всі. Чимало його соратників цілком відкрито й легально працюють на наших теренах, готуються до місцевих виборів, «борються за мир». І для політичного «походу на Київ» потрібно не так уже й багато – підкріплення в Раді у вигляді ватажків бойовиків, які, годі сумніватися, претендуватимуть на неабияке представництво у владних органах. «Примус до миру» вже добре «відкатана» російська політтехнологія. Головне, щоб її сутність вчасно вловили нинішні українські лідери перед тим, як сідати за стіл переговорів із терористами.