За ним прийшли в неділю 26 грудня. «Брали» як небезпечного озброєного злочинця: із залученням бійців спецзагону СБУ «Альфа». Уже наступного дня суд дав згоду на його арешт. За те, що він надто повільно читає порушену проти нього кримінальну справу і роздає інтерв’ю. Юрій Луценко став першим в історії країни міністром внутрішніх справ (нехай і колишнім), який опинився за ґратами. Випередити його міг Юрій Кравченко (якого досі підозрюють у замовленні вбивства журналіста Георгія Гонгадзе), але генерал укоротив собі віку. Луценку інкримінують зловживання владою і службовим становищем, а також заволодіння державними коштами. Верхівка всіляко заперечує політичний підтекст справи проти екс-міністра, однак в арешті Луценка саме політичний аспект видно не-озброєним оком.
Він надто повільно читав
Юрія Луценка звинувачують у заволодінні, за попередньою змовою зі своїм водієм Леонідом Приступлюком, шляхом зловживання службовим становищем державними коштами на суму понад 238 тис. грн і в перевищенні службових повноважень, унаслідок чого державі нібито завдано матеріальних збитків, що перевищують 130 тис. грн. У рішенні суду про арешт Луценка стверджується, що «обвинувачений в порушенні вимог ст. 135 КПК України ухиляється від ознайомлення з матеріалами справи у призначений слідчим для ознайомлення час, про що надав розписку, 14, 16, 17 та 20 грудня 2010 року не з’явився, посилаючись на зайнятість його захисника в іншій кримінальній справі, під час ознайомлення з матеріалами справи свідомо затягує ознайомлення […], розголошує через засоби масової інформації дані досудового слідства у кримінальній справі».
Попри абсурдність, як може здатися, таких закидів, з погляду права це достатня аргументація, щоб узяти підслідного під варту. Адже таємниця слідства охороняється законом, ухиляння від слідства – злочин. Інше питання чи справді Луценко перешкоджав правосуддю. Але незрозуміло, яку саме таємницю слідства розголосив колишній міністр, коментуючи кримінальну справу в пресі. Навряд чи публікація фабули звинувачень чи особиста думка Юрія Віталійовича стосовно порушеної справи або людських якостей слідчого могли нашкодити правосуддю. Також невідомо, була в Луценка можливість ознайомлюватися з матеріалами справи із бажаною для прокуратури швидкістю чи ні.
Так чи інакше малоймовірно, що, запроторивши екс-міністра в сумнозвісне Лук’янівське СІЗО, прокуратура уникне перешкод слідству, які закидають обвинуваченому. Перебуваючи за ґратами, Луценко й далі може читати томи своєї справи по сторінці на день (хіба що слідчий читатиме йому вголос), а таємниці слідства, що містяться у ній, «зливатимуться» у ЗМІ з посиланням на анонімні джерела. Єдина раціональна причина, з якої варто було «закривати» Юрія Луценка – його можлива втеча з країни. Однак у рішенні суду про взяття під варту екс-міністра про це ані слова.
Соратники екс-головного міліціонера стверджують, що можливості для втечі в нього були. Колишній підлеглий Луценка – народний депутат Геннадій Москаль заявив, що одна з європейських країн була готова надати йому політичний притулок. Юрій Луценко від втечі відмовився. Не вірив, що влада кине його за ґрати, чи був морально готовий до ролі в’язня?
Тим часом він став фігурантом іще однієї кримінальної справи: Генпрокуратура закидає йому безпідставне продовження термінів стеження за одним із підозрюваних в отруєнні Віктора Ющенка (мова йде про водія колишнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка, на дачі якого, за однією з версій, тодішнього кандидата в президенти нагодували стравою з діоксином).
Юрій Луценко – сьомий член Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко, що опинився за ґратами. Показові арешти високопосадових представників виключно попередньої влади, підсилені висуненням обвинувачень екс-прем’єр-міністру Тимошенко (див. Тиждень №52/2010) наштовхують на думку про сплановану кампанію з ліквідації опозиції в нинішньому її вигляді. «Мені здається, що цей удар (кримінальні справи проти Тимошенко і її соратників. – Ред.) спрямований навіть не стільки проти самої Юлії Володимирівни, яка звикла вже до такого, скільки проти її середовища, – каже політолог Кость Бондаренко. – Цей «накат» має ще більше розпорошити лави бютівців. Адже в них уже й близько немає тієї монолітності, що була ще рік тому. Навіть на побутовому рівні точаться ревізіоністські розмови, в яких все більше невдоволення виголошується з приводу принципу єдиноначальства в партії».
Помста? Репресії?
Луценко, перебуваючи на посаді міністра внутрішніх справ, був безпосередньо причетний до того, що нинішні можновладці називали «помаранчевими репресіями». У рамках порушеної міліцією у 2005 році (й так і не доведеної до кінця) справи про здирництво кілька місяців провів у СІЗО нинішній віце-прем’єр Борис Колесніков; опинився за ґратами нині покійний екс-губернатор Харківщини Євген Кушнарьов; резиденцію мільярдера Ріната Ахметова в Донецьку штурмував спецзагін МВС на БТРі.
«Я впевнений, що головною причиною цього арешту є помста, – каже політичний експерт Володимир Фесенко. – Суб’єктивні чинники, такі як особисті конфлікти, зараз відіграють не меншу, а може, навіть і більшу роль у кроках влади, ніж якийсь чіткий розрахунок. Враховуючи гострий язик Луценка, є досить багато людей при владі, які бажали йому відплатити сповна. Окрім того, Луценко – це показовий приклад для інших. Навіть сам стиль арешту і його, і того ж таки, приміром, Корнійчука (екс-міністра юстиції), є дуже демонстративно-знущальним – його затримують прямо перед Новим Роком. Згадайте також, що карну справу стосовно Луценка порушили напередодні його дня народження».
Натомість директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко не вбачає в арешті Луценка чинник помсти головним. «Партія регіонів нині чітко налаштована на те, щоб розірвати всю помаранчеву політичну еліту, яка прийшла до влади в 2004 році, – зазначає він. – Тих, хто сильно пручатиметься, будуть саджати, інших змусять відмовитися від ідеалів Майдану і зроблять зрадниками. Для них це дуже важливо. Зараз усі чекають, як себе поведе Ющенко, враховуючи масові арешти «польових командирів» Майдану: поїде відпочивати в Куршавель чи виступить із якимось протестом. Партії регіонів вигідно показати, що Ющенко на її боці, і цим ще більше його дезавуювати».
Співрозмовники Тижня сумніваються, що арешт Луценка – спроба його усунення як небезпечного політичного опонента. «Адже популярність цього політика в минулому, – пояснює Володимир Фесенко. – А його ораторські вміння тут ні до чого, бо, щоб заводити натовп, потрібно, щоб він тобі довіряв. Щодо організаторських здібностей також багато міфів, бо після розриву з Давидом Жванією «Народна самооборона» цілком занепала як політична структура і фракція в парламенті».
Водночас деякі експерти звертають увагу, що розправа над Юрієм Луценком, хоч як цинічно це звучить, вигідна опозиції. Політолог Валерій Зайцев: соратники екс-міністра навмисне його підставляли, «буквально нацьковуючи на нього владу». «Можливо, дехто справедливо вирішив, що від Луценка, незважаючи на всю його активність, вже досить давно не було жодної реальної користі, у той час як його світлий образ мученика, який знемагає у в’язниці, являє собою більш «ігровий» об’єкт для агітаційних маніпуляцій, – розмірковує Зайцев. – Не кажучи вже про те, що «образ», на відміну від самого політика, значно менше плутається під ногами, претендуючи на долю впливу та фінансування».
Незважаючи на те що рейтинги уряду і ПР наразі не критичні для них, влада, на думку Володимира Фесенка, «на підсвідомому рівні, ірраціонально побоюється і Тимошенко, і Луценка, навіть попри відчутне зменшення їхньої популярності, так само як вона боїться нового Майдану».
«Головна мета Партії регіонів – побудувати ефективну репресивну машину, – підсумовує Віктор Небоженко. – Адже зараз усі «посадки» є хаотичними. [Владі] потрібні свої вишинські, берії, єжови, а їх поки що немає, не кожен погодиться на таку роль навіть у сучасній Україні».