За визначенням німецького соціолога та економіста Макса Вебера, бюрократія означає домінування завдяки знанню. Цей раціональний принцип добре зберігається, особливо в старих країнах – членах ЄС. Утім, коли йдеться про найвищі державні посади, як-от крісло в уряді, то критерій відданості та тривалості членства у керівній чи коаліційній партії стає в один ряд зі знанням. Це особливо добре видно в країнах, де керівні партії мають довгу історію, як, наприклад, у Німеччині.
Партійний орієнтир
Віце-канцлер і міністр економіки Німеччини Зіґмар Ґабріель співпрацює зі своєю партією – соціал-демократами – вже більше ніж чверть століття, спершу вступивши до молодіжного об’єднання при політсилі «Соціалістична молодь Німеччини – Соколи». Справжню політичну кар’єру він розпочинав із «маленьких справ» у рідному місті Гослар, займався спершу комунальною політикою. Приклад віце-канцлера типовий для німецьких політиків та урядовців. Якщо проаналізувати нинішній склад уряду Анґели Меркель, то кожен член має великий партійний стаж. Наприклад, так само довго співпрацює зі своєю політсилою – Християнсько-демократичним союзом – і міністр охорони здоров’я Герман Ґрее. Втім, на відміну від звичного нам лікаря за освітою на посаді міністра у цій сфері, він є фаховим юристом та адвокатом. Дещо менший партійний стаж, ніж Ґрее та Ґабріель, має міністр оборони Урсула фон дер Ляйєн. Вона вступила до ХДС вже у зрілому віці, а ще пізніше стала займатися політикою. Як і Ґабріель, свою політичну кар’єру розпочинала з міста, де проживали вона та її сім’я.
Читайте також: Ризькі реалії
Партійний стаж і членство важливі й для відносно нових членів ЄС, як-от Польща. Наприклад, тамтешній міністр оборони Томаш Семоняк спершу належав до «Унії Свободи», частина членів якої і створила 2001 року нинішню керівну партію – «Громадянську платформу». Він був одним із тих, хто приєднався до цієї політсили на початку. Так само одразу ж із «Унії Свободи» до «Громадянської платформи» перейшла й теперішня прем’єрка Ева Копач. Від початку заснування партії її членами є і міністр закордонних справ Ґжеґож Схетина, і міністр внутрішніх справ Тереза Пьотровська. Утім, таких «майже закономірностей», як у випадку з Німеччиною, із тривалим членством у партії в польських урядовців немає. На це багато причин, й одна з них та, що від перших напіввільних виборів після ери комунізму в цій країні минуло 25 років. Відновлений польський парламентаризм ще молодий, хоча бачиться набагато шляхетнішим, ніж український, де можна вступити до партії напередодні найближчої кампанії, а тоді потрапити до парламенту і, якщо пощастить, до уряду. Серед представників тамтешньої виконавчої влади невеликий стаж у партії має міністр охорони здоров’я Бартош Арлукович. Він розпочинав політичну кар’єру як безпартійний, далі був заангажований соціал-демократами й урешті, вже працюючи в канцелярії на той час міністра Дональда Туска, приєднався до своєї теперішньої партії «Громадянська платформа» лише три роки тому.
Бізнес чи політика
В Україні дві останні Адміністрації президента очолюють люди бізнесу з великими статками. Багато заможних чиновників є також у Кабінеті Міністрів. Це загалом не властиво країнам ЄС, де у виконавчій владі перебувають здебільшого професійні бюрократи чи політики, які розпочинали кар’єру найчастіше з дрібної бюрократичної роботи на місцевому рівні. Знову ж таки для парламентських держав із сильними партіями важливе довготривале членство. Наприклад, голова відомства федерального канцлера Петер Альтмайєр вступив до ХДС 1976 року, його попередник Рональд Пофалла – у 1975-му.
Утім, голова канцелярії Броніслава Коморовського Яцек Міхаловський не має партійного членства, хоча, як більшість активних поляків, брав участь у рухові «Солідарність» у 1980-х. Він закінчив факультет психології Варшавського університету, у посткомуністичній Польщі одразу ж потрапив до кола бюрократів, пішовши працювати в канцелярію Сенату. До призначення головою канцелярії президента Польщі був програмним директором Польсько-Американської фундації Свободи, заснованої для підтримки ринкової економіки в Польщі.
Більшість європейських бюрократів найвищого рангу не займалися бізнесом до політичної кар’єри. Дехто з політиків належить до багатих, знатних сімей, як, наприклад, Урсула фон дер Ляйєн чи Томас де Мезьєр. Перша є нащадком барона Кноопа, її чоловік Гейко фон дер Ляйєн – знатного роду фон дер Ляйєн. Другий є нащадком знатної родини французів-гугенотів, які втекли до Німеччини у XVII столітті через релігійні гоніння.
Читайте також: Вайра Віке-Фрейберґа: «Після розпаду СРСР Захід мав надто романтичний погляд на Росію»
Втім, закінчивши політичну кар’єру, а дехто ще й під час, європейські політики найвищого рангу «підробляють» лобізмом, перейшовши в приватні компанії. Так, Рональд Пофалла, припинивши очолювати відомство федерального канцлера, увійшов до ради директорів німецької Deutsche Bahn (перебуває частково у державній, частково у приватній власності), міністр із другого уряду Анґели Меркель Екарт фон Кледен зі ще теплого міністерського крісла перейшов до компанії Daimler. Найвідомішими бюрократами, які змінили свої урядові посади на посади в приватних компаніях, були екс-міністр закордонних справ Йошка Фішер та екс-канцлер Ґергард Шредер. Перший, утім, зробив це з перервою в чотири роки, ставши радником у проекті «Набукко», другий майже одразу перейшов у структури Газпрому. Нині німецькі активісти домагаються, щоб між державною службою та переходом у приватні компанії минав певний час.
Силовий блок без сили
Особливістю більшості європейських країн є те, що силовий блок очолюють не силовики. Наприклад, міністр оборони Польщі Томаш Семоняк працював менеджером на різних посадах переважно у сфері медіа, потім став займатися питаннями оборони. Його попередник Богдан Кліх за освітою лікар і певний час працював за фахом. Німецький міністр внутрішніх справ Томас де Мезьєр хоч і є сином одного з найвпливовіших військових діячів у Німеччині після закінчення Другої світової війни, проте також не є професійним військовим чи представником правоохоронних органів. Доктор права де Мезьєр розпочинав свою кар’єру в мерії Берліна, а в останніх трьох кабінетах Меркель був міністром внутрішніх справ та оборони. Перша жінка на посаді міністра оборони в Німеччині й мати семи дітей Урсула фон дер Лейєн має економічну та медичну освіту і працювала за фахом, доки не стала займатися політикою на місцевому рівні.
Міністр внутрішніх справ Польщі Тереза Пьотровська за освітою історик, розпочинала свою політичну кар’єру з міської ради Бидгоща. Її попередник Бартоломей Сенкевич за освітою також історик. Утім, багато займався безпековими питаннями. Нині міністром оборони Чехії є актор і режисер Мартін Стропницький. Міністр оборони Франції Жан-Ів Ле Дріан також не є кадровим військовим.
Якщо уважно придивитися до урядовців найвищого рівня бодай у двох найчастіше згадуваних вище країнах, то перше, що впадає в очі, – відданість одній політичній ідеї. Міністр насамперед є політиком, відданим філософії своєї партії, ефективним менеджером, освіченою людиною, а от уже фахівці відповідного напряму наповнюють його міністерство. Саме це і робить його діяльність ефективною. Майже кожен політик має досвід на місцевому рівні. Фактично політик чи бюрократ починає свій розвиток з рідного міста чи містечка, долучаючись до урядування ним, або просто не залишається байдужим до того, що відбувається там, де він живе.