Утім, попри недоліки вітчизняної судової системи, відомий юрист Валентина Теличенко, представник Мирослави Гонгадзе, потерпілої у справі, вважає: притягти основних із них до відповідальності можна.
У. Т.: Ви казали про намір оскаржити вирок Олексієві Пукачу. Які у вас будуть аргументи?
– Суд правильно встановив обставини злочинів, констатував умисний характер інкримінованих дій і правильно, як на мою думку, призначив покарання. Єдине, що я оскаржуватиму, – не повністю встановлений і доведений мотив убивства. Якщо йти за версією Генпрокуратури, викладеною в обвинувальному висновку, то Пукач убив Георгія Гонгадзе, «виконуючи вказівку тодішнього міністра внутрішніх справ та інших вищих посадових осіб». Однак державне обвинувачення не інкримінувало вбивства на замовлення. Я проситиму апеляційний суд поновити судове слідство, допитати свідків, на яких посилається Пукач: Володимира Литвина, Леоніда Кучму та кількох інших. Якщо суд це зробить, то надалі він повинен буде частину справи про вбивство Георгія Гонгадзе повернути на додаткове розслідування для цілковитого встановлення мотивів та правильної кваліфікації: убивство на замовлення. У цей час Пукач мусить залишатися під вартою, бо його покарання за інші злочини сумнівів не викликають.
У. Т.: Як ви оцінюєте шанси апеляції та перспективу відновлення справи проти замовників убивства Георгія Гонгадзе?
– Винесений вирок не створює жодних перепон для дальшого розслідування. На заваді – небажання Генпрокуратури встановлювати замовників убивства. Повноцінне розслідування можливе за двох умов: політичної волі, щоб це зробити, й професіоналізму слідчих. Сьогодні слідче управління ГПУ сформовано за принципом лояльності до влади. Ілюстрацією непрофесійності є, зокрема, обвинувальний висновок стосовно Пукача, як і ті, що мають місце у справах проти членів уряду Юлії Тимошенко, а також повідомлення про підозру в організації вбивства самій колишній очільниці Кабміну. Перелічувати можна довго.
– У. Т.: Ви казали про можливість поновити провадження проти померлого екс-міністра Кравченка. Чи реально до цього повернутись, що це дало б для встановлення замовників?
– Коли ГПУ передала до суду справу Пукача, то в слідчому управлінні залишилася справа про встановлення замовників убивства. На той час вона була фактова, тобто не стосувалася конкретних осіб, хоч імена високопосадовців, яких треба підозрювати, він назвав, останні навіть фігурували в обвинувальному висновку. Матеріали про причетність Юрія Кравченка до вбивства Гонгадзе та злочину проти Олексія Подольського ГПУ тоді передала до суду разом із матеріалами Пукача. Слідство щодо Юрія Кравченка не було проведене в повному обсязі, тож суд був змушений у вересні 2011 року повернути в Генпрокуратуру матеріали, які стосувалися екс-очільника МВС. Відтоді ГПУ навіть не визнала його захисників і не повідомила нас, чи вважає Мирославу Гонгадзе потерпілою. Що вже говорити про розслідування… Навряд чи слідчий навіть формально прийняв цю справу до провадження. На мої запити Генпрокуратура не відповідає. Але ми наполягатимемо на розслідуванні. Є рішення Європейського суду з прав людини у справі «[Мирослава] Гонгадзе проти України», яким державу зобов’язано провести розслідування. Якщо воно й надалі залишатиметься заблокованим, то Мирослава буде змушена знову звертатися до ЄСПЛ.
У. Т.: Наскільки на результатах процесу проти Пукача позначилося те, що він відбувся за зачиненими дверми?
– Звичайно, відмовити нашим клопотанням, які явно логічно було задовольнити, суду бачилося легше в закритому режимі. Але вирок нас в основному задовольняє. Закритість судового процесу проти Пукача – порушення Конвенції з прав людини, але в разі звернення до ЄСПЛ скарга Мирослави стосуватиметься не стільки саме цього провадження, скільки діяльності держави загалом – небажання встановлювати замовників убивства. Так би мовити, за сукупністю процесів. Я не раз підкреслювала, що справу проти Пукача не можна порівнювати із тими, що їх заведено проти Юрія Луценка та Юлії Тимошенко. У них не було складу злочину, переслідування мало надуманий характер. У випадку з Пукачем – і злочини реальні, й вина.
У. Т.: Чи реально чекати найближчим часом застосування терміна «політичний в’язень», що його торік остаточно визначила Парламентська асамблея Ради Європи, в міжнародних правничих документах? Хто підпадає, згідно з цією дефініцією, під категорію в’язнів сумління в Україні?
– Багато залежить від того, як розвиватимуться події в державах, де є загроза життю або факти переслідування в кримінальному порядку та ув’язнення політиків, – у Азербайджані, Україні, Російській Федерації, Грузії та ін. З огляду на велику тривалість процедур Європейського суду, ПАРЄ змушена створювати свої механізми впливу на держави-члени Ради Європи. Визначення терміна «політичний в’язень» – перший крок на цьому шляху. ПАРЄ сформулювала кілька критеріїв, за якими особу може бути ним визнано. Достатньо відповідати принаймні одному з них, щоб мати шанс бути зарахованим до цієї категорії. Перший – незаконне утримування політика під вартою. У справі Луценка ЄСПЛ визнав, і те, що заявника було незаконно заарештовано, і те, що мала місце політична мотивація арешту. Другий критерій – затримання виключно з політичних причин, тобто коли такі мотиви є офіційним формулюванням причин обмеження свободи. В Україні такого поки що немає. Третій критерій – поміщення особи в дискримінаційні умови порівняно з іншими ув’язненими. Наступний – затримання в результаті процесу, який був нечесним і бачиться політично вмотивованим. Такі обставини, на мою думку, мають місце в переслідуваннях Юлії Тимошенко. Цього року на зимовій сесії резолюцію про визнання політв’язнів Азербайджану не було проголосовано, але це зовсім не означає, що до наступної сесії в ПАРЄ не буде зареєстровано аналогічної ініціативи про політв’язнів у іншій державі.
У. Т.: Вирок ЄСПЛ у першій справі Луценка виголошено в липні, а Україна, згідно з цим вердиктом, досі не визнала незаконності арешту колишнього міністра. Новий український обмудсмен Валерія Лутковська якось зазначила, ніби для цього не склалися умови. Як ви це прокоментуєте?
– У справі «Луценко проти України» ЄСПЛ установив уже і незаконний характер затримання та арешту, і політичні мотиви. Якби держава хотіла продемонструвати свою відданість європейським цінностям, то мусила б негайно почати розслідування, щоб розібратися: хто ж до цього причетний? Адже йдеться не просто про неправильне судове рішення, а про рішення навмисне неправосудні, винесені на догоду комусь, та вплив на суддів. Крім того, варто було б негайно скасувати всі рішення щодо Луценка й повернути його справу принаймні на повторний розгляд, звільнивши його з-під варти. Але так учинили б у державі з дієвим правосуддям. Ми про нього лише мріємо. А доки мріємо, верхівка веде нас до реалій, де ПАРЄ визнає українських політв’язнів, де буде активізовано обговорення санкцій проти нашої держави.
У. Т.: Як оцінюєте перспективи нових судових проваджень проти Юлії Тимошенко? Офіційний Київ ладен аж настільки зіпсувати відносини з ЄС і поставити під загрозу угоду про асоціацію з Євросоюзом, лиш би не випускати її на волю. Чому?
– Замість того щоб визнати з гідністю неправоту й виправляти порушення, яких вона вже припустилася, Банкова тільки погіршує становище. Певно, сподівалися, що християнські цінності в українців візьмуть гору над аналітичними здібностями й виборці негативно зреагують на Тимошенко та її партію, почувши про причетність екс-прем’єра до вбивства. А виявилося навпаки. Настільки очевидною є безпідставність звинувачень у замовленні цього злочину, що виборець швидше поспівчуває Тимошенко, ніж повірить, ніби вона в ньому винна. Потенціал Тимошенко-політика, схоже, лякає Банкову більше, ніж проблеми з Європою. Чому так? Мабуть, це слід пояснити недалекістю тих, хто сьогодні біля керма.
У. Т.: Якими, на вашу думку, є перспективи справи Тимошенко в Європейському суді? Чи не пов’язуєте ви нові звинувачення проти неї саме з можливістю, що вона виграє процес у Страсбурзі?
– Із такою кількістю порушень у судових провадженнях проти неї Тимошенко виграє всі свої справи в ЄСПЛ. Але українська влада сьогодні, схоже, не хоче аналізувати негативних для держави наслідків від цих європейських рішень. Мені це нагадує поведінку страуса – поки хвіст не вискубли, голову він тримає в піску.