Це виглядає дивним, але Французька весна приходить щороку лише у дві країни світу. У Франції вона календарна й триває три місяці, в Україні вона мистецька й квітне лише один місяць – квітень. Вперше цей фестиваль відбувся вісім років тому як втілення одноразового заходу, що мав презентувати українцям здобутки культури сучасної Франції. Проте неочікуваний успіх місячного марафону настільки приголомшив усіх, що Посольство Франції, Французький інститут та мережа Альянс франсез вирішили зробити це свято щорічним та традиційним. Тож кожного квітня в Україні висаджується потужний десант французьких музикантів, акторів, діячів кіно та літераторів, аби разом з українськими колегами й глядачами вкотре відчути й пережити скажений і трагічний пульс життя нашої планети. В кінозалах та в студентських аудиторіях, на театральних підмостках та просто неба триває діалог, що збагачує усіх його учасників.
Відповідаючи на запитання Тижня: «Чому для Франції так важливо презентувати у світі своє мистецтво?», посол Французької республіки в Україні пан Жак Фор відповів: «Культурне співробітництво це невід’ємна складова закордонної політики Франції. Її завдання полягає не тільки в тому, аби представити наше сучасне мистецтво, але насамперед, щоб представити саму Францію, її думки, її розуміння світу, запросити українців до діалогу, і таким чином разом взяти участь у численних дебатах, суперечках, дискусіях, які відбуваються у всьому світі. Це по-перше. По-друге, ми намагаємося всіляко протистояти такому загрозливому глобальному явищу як уніфікація. Франція продовжує виступати за культурне та інтелектуальне розмаїття у світі, за свободу та безпеку його втілення. А третя причина полягає в тому, що французи – креативна нація, ми дуже багато творимо у різних галузях мистецтва будь то театр, література чи музика. Політики Франції сприяють цьому мистецькому творенню, і для нас дуже важливо показати результати цієї роботи. До того ж ми ніколи не забуваємо, що Франція пройшла своє становлення завдяки творчим внескам людей з інших країн, запозиченням з інших культур. Ці митці й філософи брали участь у розбудові самої Франції, а також французької думки, французької культури, і це вже триває впродовж кількох століть. Цей останній аспект – моя особиста думка, проте я вважаю його дуже важливим, бо сьогодні ми бачимо таку світову тенденцію, коли всі країни піклуються лише про себе, забуваючи про інших. З таким явищем треба боротися усіма засобами. Я вважаю його дуже небезпечним, і, на жаль, воно має підтримку навіть у французькому суспільстві. Якщо ми будемо піклуватися лише про себе, нас чекає регресія, і навпаки, якщо ми будемо взаємодіяти з іншими країнами в різних галузях, в тому числі і у галузі культури, не боятися запозичувати надбання інших народів, ми будемо розвиватися й прогресувати. За останні століття найяскравішими прикладами такого взаємозбагачення були Франсуа Рабле та Мішель де Монтень».
Від Ізабель Юппер до вогняних феєрверків під барабани
Родзинка цьогорічної Французької весни – довгоочікуваний (переноситься з 2004 року) «Концерт вогню» у виконанні колективу шалених музикантів та віртуозних піротехніків «Ударні десантники». Саме їм доручено почесну місію закриття фестивалю, що відбудеться 28 квітня у Києві на Співучому полі. А впродовж місяця українці матимуть нагоду відвідати вистави сучасного цирку та театру жесту, концерти класичної та джазової музики, витримати довгі ночі «короткого метру» та допрем’єрні покази шести художніх повнометражних картин, зустрітися з письменниками та журналістами, які представлять барвисту палітру французького слова, зануритися у ретроспективи стрічок «незручного» кінорежисера Амоса Гітая та всесвітньовідомої кінозірки Ізабель Юппер.
Саме проектом «Ізабель Юппер: найкращі фільми» та фотовиставкою «Ізабель Юппер: жінка в портретах» 2 квітня в Києві і стартувала Французька весна. В програмі кінопоказу драма «Особливі стосунки» (2010), комедія «Копакабана» (2010), мелодрама «Лулу» (1980) і дві стрічки одного з найяскравіших представників нової хвилі французького кіно славетного Клода Шаброля: кримінальна драма «Церемонія злочину» (1995) та драма «Мадам Боварі» (1991) за романом Гюстава Флобера. Ретроспектива й фотовиставка триватимуть в столичному кінотеатрі «Київ» до 6 квітня, а потім завітають до Донецька, Дніпропетровська та Харкова.
Ізабель Юппер вважають чи не найінтелектуальнішою акторкою Франції, і не лише через великий розголос, що спричинила свого часу її словесна дуель з Жаном Бодріяром. Філософом,який поєднував у своїй особі гуру постмодернізму з головним заперечувачем цього культурного феномену, тож левову частку спілкування вони присвятили саме філософській складовій постмодернізму. Прискіпливі критики й численні поціновувачі таланту актриси відзначають її рідкісне вміння, зовсім не співчуваючи своїм героїням, підносити їхні конкретні комплекси, фобії й падіння до загальнолюдського масштабу. У більшості своїх ролей в кіно та театрі – а їх вже понад сто – актриса не боїться препарувати такі морокові безодні та брутальні прірви людського духу, куди й філософська думка лише зрідка зазирає. Вона зухвало береться за невдячні образи жінок, які не можуть викликати нічого окрім жаху й відрази. Береться й перемагає. Підсумок цих перемог – 13 номінацій на національну нагороду Франції кінопремію Сезар, 16 фільмів з її участю, що було представлено в офіційній програмі Канського кінофестивалю, а сама Ізабель Юппер є однією з чотирьох актрис, що двічі отримали нагороди цього фестивалю.
Мабуть саме можливість непоєднуваного поєднання цнотливості й беззахисної розбещеності, легковажної жорстокості з безтурботним цинізмом і зробило Ізабель Юппер найбільш востребуваною акторкою Франції. Вона знімалася у фільмах найвидатніших французьких режисерів від Клода Шаброля та Жан-Люка Годара до Франсуа Озона й Крістофа Оноре. А найуславленіші фотомайстри світу, серед яких патріарх Анрі Картьє-Брессон, зірка новітньої формації Нан Голдін, а з ними Хіроші Сугімото, Роберт Франк, Філіп-Лорка Ді Корсіа, Роні Хорн, Юрген Теллер, Хельмут Ньютон, Роберт Уілсон та багато інших впродовж десятиліть залюбки фіксували незбагнену й магнетичну статику її обличчя. Таїну вроди Ізабель Юппер не псує навіть вік: просто вона переходить в інший вимір, жорсткішим стає овал, а дівочі веснянки, перетворюючись на пігментні цятки, засвідчують жіночу мудрість. Так склалася фотовиставка, яка включає в собі біля 100 знімків, і присвячена 30-річчю професійної кар’єри акторки. Починаючи з 2005 року ці світлини демонструвалися у Нью-Йорку, Парижі, Берліні, Мадриді, Токіо, Лондоні. Наразі невелику частину її можна побачити і в Україні.
На жаль, щільний графік кінозйомок не дозволив Ізабель Юппер приїхати до Києва. Тож ретроспективу її фільмів презентувала режисер та сценарист психологічної драми «Особливі стосунки» Жанна Лабрюн. Звертаючись до глядачів, що заповнили Червону залу кінотеатру «Київ», вона сказала: «Для мене велика честь, що моєю стрічкою відкривається Французька весна в Україні. Працювати з Ізабель Юппер завжди було моєю мрією, і коли вона, прочитавши мій сценарій, відразу погодилася на зйомки, я була неймовірно щаслива. Робота над картиною йшла легко. Ізабель не просто фантастично талановита й глибока актриса, вона дуже проста у спілкуванні й з великою увагою й зацікавленістю ставиться до всіх вимог і побажань режисера. Для мене вона є втіленням прихованої але водночас незалежної жіночності».
Ізабель Юппер: премії, нагороди.
1978 – Каннський МКФ– Приз за найкращу жіночу роль («Віолетта Ноз’єр»)
1978 – BAFTA – Найкращий дебют («Мереживниця»)
1988 – Венеційський МКФ– Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль («Жіноча справа»)
1991 – Німецька кінопремія «Malina», Московський МКФ – Найкраща акторка («Мадам Боварі»)
1995 – Венеційський МКФ– Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль разом із Сандрін Боннер («Церемонія»)
1996 – «Сезар», «Люм’єр» – Найкраща акторка («Церемонія»)
2001 – Каннський МКФ, Європейська кінопремія – Найкраща акторка («Піаністка»)
2002 – Берлінський МКФ, Європейська кінопремія – За визначні артистичні досягнення (у складі акторського ансамблю) («8 жінок»)
2005 – Спеціальний Лев (Венеційський МКФ)
2006 – «Люм’єр» – Найкраща акторка («Габріель»)
2008 – Московський МКФ – Приз імені Костянтина Станіславського «Я вірю» за визначну акторську майстерність