Українські блоги: якщо Європа зволікатиме, Маріуполь стане Гданськом XXI століття

26 Січня 2015, 17:35

Так, Сергій Фурса, спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital пише про "дефолт" України.

"Ця історія триває вже давно. Відтоді, як страшилки про дефолт України почали розповідати не тільки в барах лондонські аналітики, але й на українських кухнях. При цьому, на українських кухнях шепотілися і боялися набагато більше, згадуючи дефолт 1998 року. Коли все всім прощають, насамперед, боржники прощають свої борги кредиторам. І далі слідує обвал валюти, і падіння всієї банківської системи. Цього і страшаться українські обивателі. Дивно, що бояться, адже це вже фактично сталося. Але в голові виникають ще більш апокаліптичні картини", – пише Фурса.

Блогер зазначає, що під час економічного форуму в Давосі українці отримали два ключових послання.

"По-перше, виступив МВФ і фактично пообіцяв значне збільшення програми. Точні суми не називалися, але на київських кухнях заговорили про суму в $ 27 млрд. І це ще без підтримки з боку інших інститутів і країн. Таким чином, ми ще на крок наблизилися до підтримки, про яку давно говорили. При цьому надходження траншів фінансування буде прямо залежати від проведених реформ в Україні. А фінансова підтримка поки єдиний робочий механізм, що змушує українську владу проводити реформи", – пише він.

Друге ж послання, зазначає Фурса, озвучила міністр фінансів Наталія Яресько.

"Після довгого періоду невизначеності в долі зовнішнього боргу з'явилася ясність. Міністр фінансів оголосила, що після рішення МВФ будуть проведені консультації з власниками суверенного боргу. З усіма, без винятку. У тому числі з Росією. Не можна сказати, що це породило визначеність. Швидше, невизначеність іншого рівня. Тому як інвестори так і не зрозуміли, що сказала пані Яресько. І що вона мала на увазі. І що хоче жінка. Майбутні консультації всі сприйняли як однозначний сигнал, що український Мінфін дозрів для реструктуризації. Але якою саме буде ця реструктуризація, ніхто так і не зрозумів", – зауважує Фурса.

"Поки все виглядає так, що з більшою часткою ймовірності ми побачимо дружню реструктуризацію, про яку, цілком можливо вже домовилися з найбільшими утримувачами. Схема давно відпрацьована українськими корпоративними позичальниками. А саме, емітент пропонує обміняти старі папери на нові, використовуючи при цьому у вигляді пряника чи то підвищення ставки, чи то часткову виплату. У випадку з суверенними облігаціями, Україна, ймовірно, запропонує зрушити термін погашення всіх своїх паперів на 4 роки, якраз на термін дії програми МВФ. В крайньому випадку, можливо пропозицію про списання частини боргу, але цей варіант набагато складніше реалізувати. Та й немає в ньому реальної необхідності на сьогодні. Так що дефолту не буде", – наголошує він.

Журналіст Іван Яковина, колишній працівник ресурсу Лента.ру пише про те, що українське суспільство має бути готовим до того, що українські військові будуть відступати, аби зберегти сили.

"Наступ формувань ДНР / ЛНР на позиції української армії повільно, але неухильно розвивається. Першою їхньою метою передбачувано став донецький аеропорт, який тримав оборону більше двохсот днів. Незважаючи на те, що руїни легендарного аеропорту все-таки дісталися противнику, в цілому ніякої катастрофи не сталося. Відступ було проведено задовільно, обійшлося без "котлів" і загибелі сотень людей, як, наприклад, під Іловайськом торік. Суспільна реакція на відхід з аеропорту виявилася цілком адекватною: «Шкода, звичайно, але це війна, на якій всяке буває». Але що ще важливіше, кількамісячна оборона терміналів заслужила загальнонародну славу, ставши аж ніяк не ганебним, а цілком героїчним епізодом в історії української армії. І цей факт навіть відступ перетворює на перемогу", – пише Яковина.

Він наголошує – за мету терористи ставили собі підірвати довіру українців до армії.

"Оскільки сталося навпаки, завдання бойовиків виявилося невиконаним", – констатує журналіст.

Яковина додає, що у майбутньому українці мають готуватися до подібних ситуацій, зокрема у Дебальцевому.

"При простому погляді на карту зони АТО очевидним стає вразливе становище виступу в Дебальцеве, з трьох боків оточеного підконтрольної бойовиками територією. Тут ситуація дещо інша, справа не тільки в символізмі. Через місто проходить стратегічно важливе для ДНР / ЛНР шосе, що зв'язує Донецьк і Луганськ. Після стабілізації фронту у аеропорту напевно буде зроблена спроба оточити українську угрупування в Дебальцеве, щоб влаштувати ВСУ другий Іловайськ. Як показав приклад аеропорту, в принципі, бойовики можуть зібрати достатні сили для проведення великої наступальної операції, тому українські військові повинні бути готові до найгіршого розвитку подій. Звичайно, до цього справа може і не дійти, але у випадку, якщо постане вибір між збереженням невеликої ділянки території або боєздатних частин армії, по військовій науці, вибирати слід друге. Здавати свою землю, звичайно, вкрай гірко і неприємно, але оточення і розгром армійських частин істотно небезпечніше зі стратегічної точки зору", – зауважує він.

"Зараз дуже важливо тверезо оцінювати обстановку, розуміючи, що проти ВСУ сконцентровані величезні сили бойовиків і найманців із значним парком бойової техніки. Крім того, на допомогу їм у будь-який момент готові прийти не «батальйонні групи», а повнокровні кадрові частини Збройних сил РФ, зібрані зараз біля кордонів України. У цій ситуації поразки і відступ не є чимось сверхтрагічним або катастрофічним, війна не може складатися з одних лише перемог", – резюмує Яковина.

Депутат Мустафа Найєм у своєму блозі проводить паралелі між штурмом нацистами польського Гданська та атаками на Маріуполь.

"Схоже, настала епоха військово-політичних дежавю часів Другої світової війни. Судети і Мюнхенські угоди вже були, в березні минулого року після референдуму в Криму. Тепер підходимо впритул. Навесні 1939 року під французькій газеті в L'Œuvre з'явилася стаття відомого на той момент політика Марсель Деа – з заголовком "Навіщо помирати за Гданськ?" У цій статті Деа наполягав, що Фрнаціі немає необхідності і навіть шкідливо виступати на боці Польщі у військовому конфлікті з Німеччиною навколо Гданська. Короткозорі ідеї Деа підтримали практично всі еліти Франції, в тому числі, інтелігенція і праворадикали, які співчували Гітлеру", – пише Найєм.

"Що важливо, Деа не тільки закликав не заступати за Польщу, а й запевняв, що після приєднання Гданська, фашистська Німеччина стримає свої апетити, а невеликий шматок Польщі може зупинити експансію Гітлера. Сталося все навпаки", – нагадує депутат.

"Незважаючи на те, що історичне минуле Маріуполя та Гданська відрізняються, сьогодні паралелі між ними напрошуються самі собою. І Гданськ і Маріуполь – міста-порти. Обидва міста приблизно однакової площі з майже однаковим населенням (трохи менше півмільйона). Сьогоднішні події в Маріуполі віддалено нагадують Гданськ 1939 року. Війна вже на порозі Європи. Занадто багато втрат несуть сторони, занадто глибоко зайшли амбіції, занадто сильно бажання реваншу, помсти. Ми можемо це заперечувати, вдавати, що це приватний конфлікт, але це вже не так. Слідом за усміхненою забудькуватістю Росії про давні Будапештські домовленості прийшло цинічне і демонстративне ігнорування домовленостей уже вчорашнього дня", – пише Найєм.

Він зауважує, що розвиток ситуації залежить від усвідомленості і сил Європи "визнати реалії і перестати жити міфами".

"У європейському домі з'явилася рушниця, з якою ніхто не вміє поводитися і яка рано чи пізно вистрелить. Щоб завтра не довелося йти на неї з автоматом, можливо, сьогодні, досить буде цей автомат продемонструвати. Злочинне затягування і замовляння може призвести до того, що Маріуполь може стати Гданському XXI століття", – резюмує депутат.

Його колега, Ігор Луценко, пише про юридичний аспект російської агресії.

"Порошенко на днях у Давосі зазначив, що, за даними української розвідки, на території України знаходяться 9 тисяч російських солдатів, 500 танків, важка артилерія та БТРи. "Якщо це не агресія, то що агресія?" – питає президент. Насправді відповідь: формально – ще ні. За міжнародним правом це не є неспростовним доказом агресії. І доказом цей факт не може стати через позицію України", – пише Луценко.

"Сам факт наявності озброєних громадян РФ на території України не є доказом якихось протиправних дій країни під назвою Росія. Довести, що російські військові потрапили на територію України з певним злочинним умислом – дуже непросто це 450 км кордону в Донецькій та Луганській областях, котрі є абсолютно непідконтрольними Україні. Перетинати державний кордон там може будь-хто, кого впустять чи випустять бандити. Тому російській військові могли абсолютно безперешкодно заїхати на територію України "помилково", – зауважує депутат.

Він додає, що присутність російських військ – агресія, але "прикрита" з правового боку.

"Це той момент, коли здоровий глузд підказує одне, а норма права – інше. Тим не менш, логіка на стороні росіян. Хіба хтось попереджав їх, що тут починається українська територія?… Українська держава – учасник цього прикриття. Українське військове керівництво, МЗС, президент та інші високопосадовці постійно посилаються на так звані Мінські угоди. У цих угодах, зокрема, було зазначена принизлива для України, але в теорії хоч якось корисна норма про спільне патрулювання кордону", – пише Луценко.

"Це мало б означати, що частковий контроль – не силовий, але хоча б у режимі спостереження і фіксації – над східним кордоном буде повернуто Україні. Навряд чи нам дали б можливість зупиняти "гуманітарні конвої" і тим більше військові колони, що заходять з Росії. Але принаймні зафіксувати незаконний характер цих дій, отримати можливість апелювати до міжнародного правосуддя це б дало", – констатує депутат.

Та дипломат Богдан Яременко, колишній генконсул України у Стамбулі, пише про необхідність розірвати Мінські домовленості. Він зазначає, що Україна мала би виходити з розуміння, що пасивна позиція "звужує простір для маневру, як військового, так і дипломатичного".

"При цьому слід розуміти, що найближчим часом ні військовими засобами, ні через т.зв. "мирні переговори" Україна не зможе поновити контроль над окупованими територіями та над усією протяжністю українсько-російського кордону", – пише дипломат.

"Реалізація такого підходу зводиться до такого: заява про вихід з процесу Мінських домовленостей, прийняття рішення про надання низці районів Луганської і Донецької областей статусу територій, окупованих РФ, значне зміцнення оборони по лінії розмежування з окупованими територіями Донбасу та вздовж розмежувальної лінії з Кримом, створення високомобільних резервів з найбільш боєздатних частин, маневрування цими резервами, постійні вогневі ракетно-артилерійські удари на випередження по місцях дислокації та зосередження військ противника, рейди вглиб його території, активізація діяльності ДРГ (диверсійно-розвідувальних груп – ред.) з метою знищення лідерів ДНР і ЛНР та їх російських радників, стратегічної інфраструктури регіону, в разі можливості – обережне просування вглиб окупованих територій з використанням тактики "малих кроків" та без нанесення шкоди загальній системі оборони вздовж розмежувальної лінії. При цьому за рахунок мобілізації необхідно нарощувати оборону вздовж усього українсько-російського та українсько-білоруського кордонів до того рівня, який унеможливив би прориви ДРГ та різко зменшив би загрозу вторгнення РФ", – переконаний Яременко.

"При цьому зусилля української дипломатії та зовнішньої розвідки мають бути зосереджені на поновлені переговорів у складі РФ, США, ЄС та Україна з порядком денним "російська окупація Криму, Донбасу і Придністров’я", на отриманні військової допомоги та підписання контрактів на поставку (з наголосом на подальшому спільному виробництві) необхідних систем озброєння включно з протитанковим, протиповітряним та морським компонентами, а також на консолідації друзів та прихильників України в світі навколо ідеї протидії російській агресії", – додає він.

Яременко зазначає, що суттєвим доповненням до тактики активного спротиву і виснаження наступальних ресурсів РФ може бути також політика санкцій і блокади окупованих Криму та Донбасу.

"Дипломатичними та торговельно-економічними відносинами з РФ необхідно пожертвувати, оскільки вони створюють більше можливостей для Росії, ніж для України, а також з огляду на те, що Росія так чи інакше використовує їх як інструмент агресії проти України", – констатує дипломат.