Українська блогосфера: вулиця Гіркіна, безпрецедентне в історії голодування, закриті «приватизатори»

9 Березня 2015, 13:15

Журналіст Євгєній Кісєльов згадує Боріса Нємцова, зокрема його небажання приватизувати квартиру, надану як перщому віце-прем’єрові.

«Це справило на мене сильне враження – в ту пору всякий чиновник, отримавши казенне житло, першим ділом намагався його приватизувати за подібною ціною, благо для цього були усілякі лазівки. А Боріс принципово не бажав ними скористатися. Він був дуже порядна. Хто скаже – чистоплюй. А по мені – так дивно педантична людина», – наголошує Кісєльов.


Владімір Іларіонов, екс-заступник Владіміра Путіна, розповідає 20 фактів вбивства Нємцова.

«Увечері 1 березня Перший канал показує нову версію вбивства – т.зв. «Реконструкцію злочину» за участю кілера, нібито йде назустріч Нємцову з його супутницею, призахідного за них ззаду і потім стріляючого в спину Нємцова. Уважний перегляд наявного відео показує, що ніхто назустріч Нємцову з його супутницею не йшов. Друга версія влади – версія, показана по Першому каналу, також виявляється фальшивкою», – йдеться в останньому факті Іларіонова.


Історик Вахтанг Кіпіані пише про голодування військовополоненої і одночасно політичної ув'язненої Надії Савченко, що немає аналогів у світовій історії, триває більше 70 днів.

«Про це напишуть у книгах. Ніколи раніше жінка не голодувала так довго. Ніколи раніше президент Путін не був так демонстративно нелюдський. Він грає ва-банк. Зламати, принизити або вбити – це не мета, це інструмент підпорядкування світу своїй волі», – наголошує історик.

Кіпіані згадує й інших ув’язнених, які голодували. «Анатолій Марченко, російський дисидент з українським прізвищем, проголодував 117 днів. Справа була в 1986-му, на другому році перебудови. Коли Міхаїл Горбачов на різних світових форумах недорікувато розповідав про гласність та оновленні країни, в політичних тюрмах сиділи сотні людей. Чи не вбивць, які не корупціонерів, а просто чесних громадян, які називали речі своїми іменами. Марченко вимагав їх звільнити, в тому числі і наших – Миколу Горбаля, Івана Сокульського, Левка Лук'яненка, Василя Овсієнка, Михайла Гориня. Мети не досяг. На вимогу рідних і друзів припинив голодування. Але організм був настільки виснажений, що серце не витримало», – пише історик.


Волонтер Георгій Тука пише про відведення важкого озброєння і так зване перемир’я. «Світ по-Порошенківські! Або по-Муженковскі… Не знаю, як це назвати… Опитнее. Донецьк. Дзвінок від офіцера, якого знаю особисто! Від офіцера, який вийшов з Криму, зберігши вірність присязі і народові України!!! – Георгій! У нас якийсь черговий пипец відбувається… Перемир'я, бля. Відвели всю техніку. Відтягнули арту. Приїхав начштабу і особисто відібрав "заначку", яку ми приховали на всякий випадок.

Тепер на нас вийшли сєпарскі танки на відстань 300-400 метрів і херачать по наших позиціях! А нам-то відповісти нічим!!! Спочатку ми думали – задум такий: Сепар висуватимуться і наші їх накриють. Фіг там! Навіть, якщо хтось і спробує огризнутися, крики зі штабу: ви нам перемир'я зриваєте!!! Нам просто нічим оборонятися!», – наголошує Тука.


Володимир В’ятрович зазначає, що в Києві потрібно змінювати назви вулиць радянських діячів. За його словами, у Києві може зявитися вулиця Гіркіна за аналогією до вулиці Артема.

«Він народився на сто років раніше сумнозвісного "міністра оборони" ДНР, але вікова прірва між цими "героями" не здатна розірвати разючу схожість між ними. Обидва, Сєргєєв і Гіркін, народилися в Росії, але найважливіші сторінки їх біографії пов'язані з українською землею, де вони сіяли терор та смерть. Перший з них приїхав сюди в 1917 році для розгортання більшовицького руху, спрямованого проти Української Народної Республіки. Для цього більшовицький диверсант Сєргєєв, більш відомий під псевдонімом "Артем", ініціював у 1918 проголошення так званої Донецько-Криворізької радянської республіки», – наголосив В’ятрович. 


Журналіст Сергій Андрушко розповідає про відвідання неансованого засідання Комісії з питань приватизації.

«Комісія з питань приватизації не має свого сайту. Жодної стенограми засідання такої комісії ви не знайдете на сайті Верховної Ради. Комісія, яка розглядає питання, які стосуються великого бізнесу, олігархів, приватизації майна, дозволяє собі проводити засідання без запрошення журналістів. За статусом робота такої комісії прирівнюється до комітету Верховної Ради», – пише Андрушко.


Публіцист Олександр Бойченко пише про межу гуманності до покидьків.

«Чи може бути гуманізму забагато? Може. Коли він, гуманізм, до невидимості розмиває межі добра і зла; коли він вимагає, щоб ми, наприклад, однаково допомагали всім «східнякам», незалежно від того, чи вони підтримують Україну, а чи прагнуть її (нашої) загибелі; коли, зрештою, я чую, що який-небудь Чечетов, можливо, десь у Верховній Раді в чомусь і помилявся, але був добрий у приватному житті і любив онуків та собак, тож заслуговує, щоб ми його пожаліли, – ось тоді мені стає гуманізму забагато. Аж починає нудити», – наголошує Бойченко.

Він провадить аналогії до есесівців із концтабору Аушвіц-Біркенау, які вдень проводили селекції на рампах, скеровували людські потоки до газових камер, били і розстрілювали в’язнів, а увечері приходили додому, обіймали дружин, бавилися з дітьми, читали, слухали класичну музику, випивали з друзями і дарували різні дрібнички служницям.