Суть позову
Україна позивається до МС ООН на основі двох міжнародних договорів – Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, звинувачуючи Росію у їх порушенні. Що стосується першої Конвенції, то Україна просить Суд визнати РФ відповідальною за збиття Малайзійського боїнгу МН17, обстріли мирних жителів Волновахи, Маріуполя, Краматорська, організацію вибухів проти мирного населення у Харкові та відшкодувати витрати за всі збитки, пов’язані з названими сумними подіями. Також Україна просить Суд покласти на РФ належно контролювати свій кордон, вивести всі війська та озброєння з України та перешкоджати будь-якій, у тому числі фінансовій, підтримці терористичної діяльності в Україні. Що стосується Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Україна просить Суд визнати РФ винною у переслідуванні та примусових зникненнях кримських татар і українців АРК, перешкоджанні роботи кримськотатарських і українських ЗМІ на півострові, порушенні прав кримських татар і українців навчатись рідними мовами та незаконній забороні Меджлісу. Відповідно, Україна просить Суд зобов’язати припинити всі дискримінаційні практики та провести належні розслідування порушень.
Оскільки розгляд спорів у МС ООН зазвичай триває мінімум три роки, Україна просить Суд терміново ввести тимчасові заходи. Тимчасові заходи – це спеціальні зобов’язання, пов’язані з предметом спору, які Суд покладає на одну зі сторін до винесення рішення по суті справи. Це здійснюється задля припинення/недопущення порушень або погіршення ситуації. Повноваження МС ООН на запровадження таких заходів передбачені ст. 41 Статуту Суду. Україна просить Суд невідкладно визначити тимчасові заходи, які зобов’язали би РФ контролювати свій кордон і не допускати логістичної, особової чи фінансової підтримки озброєних груп на Донбасі, припинити та розслідувати дискримінаційні практики в АРК та зняти заборону з діяльності Меджлісу. Гарольд Кох, професор Єльського університету, радник Державного департаменту США за Обами й однин із адвокатів України, надав простий, але від того не менш прекрасний логічний аргумент: якщо Росія, як вона стверджує, сама не фінансує бойовиків, перешкоджає будь-якому такому фінансуванню та забезпечує права людини в АРК на недискримінаційниій основі, то аналогічне зобов'язання за тимчасовими заходами їй жодним чином не зашкодить.
Чому Україна не включила до позову питання окупації Криму? У деяких ЗМІ абсолютно хибно пишуть про те, що Україна винесла на розгляд Суду питання анексії Криму. Це неправда. Україна не може це зробити. Кожен суд, національний чи міжнародний, має визначену юрисдикцію. Тобто чітко прописані умови, коли та які спори він може розглядати. МС ООН вирішує справи, які йому передали держави за взаємною згодою. Або ж коли певний міжнародний договір передбачає обов’язкову юрисдикцію Суду. Зрозуміло, що найближчим часом Росія не погодиться винести питання Криму на розгляд незалежної судової установи. Тому Україні лишалось скористатись другим із описаних варіантів. Обидві конвенції – щодо фінансування тероризму та расової дискримінації – дозволяють звертатися до МС ООН, якщо держави вичерпали інші способи вирішення спорів, зокрема – переговори та потенційний арбітраж. Саме тут і починаються юридичні баталії.
Читайте також: Боротьба з агресією чи її імітація: правовий аспект
(Не)юридичні аргументи та політична риторика
Досудове вирішення спору. На засіданнях у Гаазі Росія одразу почала стверджувати, що Україна поспішила та не вичерпала досудові способи вирішення спорів за двома конвенціями, і тому МС ООН не має юрисдикції у цій справі. Саме цю лінію аргументації Росія успішно провела проти Грузії у спорі щодо російського-грузинського конфлікту. Тоді Суд підтримав Росію, визначивши, що Грузія не провела належним чином переговори для вирішення спірних питань на двосторонньому рівні. РФ також доводить, що Україні спочатку треба було звернутись зі своїми “проблемними питаннями” до Комітету про ліквідацію расової дискрімінації, а вже потім передавати справу до Гааги. По-перше, можна не сумніватися, що Україна та її адвокати вивчили всі процесуальні особливості грузинської справи задля уникнення негативної відповіді Суду, яку отримав Тбілісі. По-друге, Грузія фактично пропустила стадію переговорів, натомість Україна з 2014 р. постійно була у контакті – дипломатичній переписці та зустрічах – із РФ щодо порушень двох конвенцій, які Київ інкримінує Москві. По-третє, виходячи з текстуального тлумачення Конвенції про заборону расової дискримінації, вона говорить лише про право (ст. 11.1), а не обов’язок держав звертатись до згаданого спеціалізованого Комітету, перш ніж передавати спір до МС ООН. У цьому аспекті Суд, певно, звернеться до підготовчих матеріалів, на основі яких укладалася Конвенція, а також дивитиметься на практику держав щодо вирішення суперечок у Комітеті.
Терористичні акти чи обстріли? Україна доводить, що обстріли проросійськими бойовиками Волновахи, Маріуполя, Краматорська та підрив мирних протестувальників у Харкові – це терористичні акти. РФ стверджує, що усі зазначені інциденти – це обстріли у рамках збройного конфлікту, які здійснювалися з порушенням принципу розрізнення обома сторонами. Тут треба прояснити дві речі. По-перше, за міжнародним правом ситуація як на Донбасі, так і в Криму – це збройні конфлікти. У Криму – це однозначно міжнародний збройний конфлікт, адже саме так кваліфікується окупація, навіть та, що не зустріла збройного опору (абзац 2 ст. 2). На Донбасі, як зазначила Прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС), швидше за все, поєднуються неміжнародний і міжнародний конфлікти (п. 169-170). Поведінка сторін в умовах збройних конфліктів регулюється міжнародним гуманітарним правом. Останнє забороняє проведення нападів, у тому числі обстрілів, без дотримання принципу розрізнення. Тобто – без розрізнення військовослужбовців/військових об’єктів, яких можна атакувати, від цивільних осіб/об’єктів, напад на яких заборонений. По-друге, терористичні акти можуть вчинятись і під час збройних конфліктів, а не лише у мирний час (ст. 2.1.b).
Читайте також: У Мінінформполітики назвали Топ-5 брехливих тез росіян на суді в Гаазі
Американський адвокат України пояснив, що той факт, що США знаходяться у збройному конфлікті з терористичним угрупуванням “Аль-Каїда” не заважає їм кваліфікувати певні акти цієї групи саме як тероризм. Для цього важливі два елементи: а) бажання залякати цивільне населення та б) схилити населення / владу по певних дій. Представники України пояснили, що під час організації обстрілів Маріуполя та вибухів у Харкові поблизу цих міст не було українських військ чи воєнних об’єктів. Тобто не було порушення принципу розрізнення, адже не було, між чим розрізняти. Натомість, мала місце прицільна атака бойовиків саме на цивільне населення з метою посіяти паніку. Також адвокати України підкреслили, що обстріли Краматорська й Авдіївки передували важливим політичним переговорам, зокрема Мінським. Тому присутній і другий кваліфікаційний компонент терористичного акту – бажання через терор забезпечити поступки.
Що стосується підтримки Росії, то Україна наводила докази використання бойовиками російської зброї та техніки, а також посилалася на висновки спільної слідчої комісії щодо МН17. Остання, як відомо, встановила, що сумнозвісний боїнг було збито з підконтрольної бойовикам території буком, привезеним із і повернутим до Росії. РФ оспорювала ці аргументи, стверджуючи, що Україна сама малює російську символіку на зброї.
Свобода, рівність і братерство у Криму. Росія стверджує, що гарантує освітні та культурні права кримським татарам та українцям. Зокрема, вони можуть навчатися рідними мовами. Більше того, кримськотатарська й українська є державними мовами Криму. ЗМІ вільно працюють у Криму, переслідувань немає. Усі обмежувальні заходи, наприклад, щодо Меджлісу, введені не за етнічною ознакою, а через загрозу “екстримізму”, яку визнав “суд” (слід зазначити, що Моніторингова місія ООН з прав людини, на звіти якої посилається і РФ, у розрізі Криму пише слово “суди” у лапках). Більше того, РФ звинувачує саму Україну у порушенні прав кримських татар і визнанням їх корінним народом лише після окупації. Також Росія говорить про порушення прав людини українськими військовими та правоохоронними органами і неприпустимість будь-яких форм блокад Криму та Донбасу.
Читайте також: Україна попросила Міжнародний суд ООН захистити українців і кримських татар в окупованому Криму
Контраргументи до тверджень РФ про дотримання освітніх і культурних прав кримських татар і українців АРК, непереслідування опозиційних представників цих народів і вільну діяльність ЗМІ на півострові легко знайти у звітах згаданої Моніторингової місії ООН з прав людини. Висновки Місії показують, що де-юре мовні та освітні гарантії, так само як і свобода ЗМІ, не діють де-факто. Примусові зникнення опозиціонерів, так само як і примусове їх “лікування” у психіатричних закладах (справа Ільми Умерова) продовжуються. Україна наголосила, що Росія маніпулює з цифрами. Наприклад, щодо навчання кримськотатарською та українською РФ надала дані свого Міністерства освіти, у достовірності яких складно не сумніватись. Щодо начебто нижчої кількості зникнень, Україна підкреслює, що це цифри за 2016 р., у той час як основна частина зникнень проукраїнських активістів АРК відбулася у 2014 р. Слідство у цих справах досі у стані лімбу, незважаючи на те, що багато активістів “зникали” вдень.
Інформації з незалежних джерел про порушення прав людини Росією в окупованому Криму багато. Це звіти і резолюції різних агенцій ООН, звіт Державного департаменту США, звіти міжнародної неурядової організації “Міжнародна амністія”. Тому цей пункт позовних вимог України чи не найсильніший. Тим не менш, слід зважати і на аргументи Росії, озвучені під час судових слухань. Зокрема – обвинувачення України у порушеннях прав людини нею самою та неприпустимість блокад. Дійсно, більшість правозахисних звітів говорять про деякі порушення й українською стороною. Це стосується більшою мірою Донбасу, а саме порушенням процедури затримання, допиту та утримання бойовиків. Так само у міжнародних звітах ідеться про неприпустимість будь-яких блокад Донбасу чи Криму. Ця позиція виправдана міжнародним правом і судовою практикою: держава зобов’язана максимально забезпечувати права та життєдіяльність свого населення навіть на тимчасово неконтрольованих, у т.ч. окупованих, територіях. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) підтвердив це у справах щодо Придністров’я та фактично окупованого Північного Кіпру. Тому Україні треба забезпечувати три речі: а) посилити юридичну підготовку військових і працівників правоохоронних органів щодо дотримання прав людини; б) забезпечити належне розслідування будь-яких звинувачень у порушеннях чи зловживаннях; в) проводити інформаційну кампанію як для громадськості, так і для певних державних службовців щодо негативних наслідків будь-яких блокадних ініціатив, перш за все, для України та її перспектив у міжнародних судових установах.
Читайте також: Росія на Міжнародному суді ООН не заперечила поставок летальної зброї бойовикам – представник України
Резонанс. Багато українців скептичні щодо дорогих судових процесів, які тривають роками. Нам усім хочеться швидких результатів. Проте їхня якість і довготривалість часто залежать від тривалих процедур і від змін, які ми паралельно впроваджуємо на місцях. Про важливість зміни блокадної риторики вже було зазначено вище. Також не треба ігнорувати той вплив, яке рішення МС ООН, навіть ордер про призначення тимчасових заходів, може мати на справи України в інших судових установах. Зокрема – у МКС і ЄСПЛ.
Прокурор МКС зараз проводить попереднє вивчення ситуації в Україні, оцінюючи характер і масштабність збройних конфліктів на її території. У своєму звіті за 2016 р. Прокурор зазначила, що для остаточного визначення широти залучення РФ на Донбасі їй треба встановити рівень логістичної, фінансової та іншої підтримки, яку Росія надає бойовикам (п. 170). Лише після цього вона вирішуватиме, чи відкривати повноцінне розслідування в Україні та видавати ордери на арешт конкретних осіб, що вчиняють воєнні злочини в Україні, незалежно від їхнього громадянства. Зайве зазначати, яким каталізатором у даному процесі МКС може стати позитивне рішення МС ООН щодо тимчасових заходів, про які просить Київ.
У ЄСПЛ зареєстровані п’ять міждержавних спорів України проти Росії. У 2014 р. ЄСПЛ виніс рішення Кіпру проти Туреччини щодо Північного Кіпру, який фактично окупований Туреччиною. Суд визнав Туреччину відповідальною за зникнення людей і присудив сплатити найбільшу на той час за всю свою історію компенсацію – 90 млн євро. Це важливий прецедент для України. І є обґрунтовані сподівання, що позитивний перебіг подій у МС ООН також дасть поштовх не менш позитивним для України рішенням в ЄСПЛ.
Треба розуміти, наскільки історичним є позов України проти Росії не лише для нашого народу, особливо того, що проживає на окупованій і тимчасово неконтрольованій території, але й для самого МС ООН і світу. Та не менш важливо усвідомлювати, що ми можемо паралельно щодня якісно робити на місцях. І робити це. Не лише доки тривають розгляд справи в Суді чи збройні конфлікти на нашій території. Адже лише превентивна та далекоглядна внутрішня політика допоможуть нам уникнути помилок, які були використані для розв’язання конфліктів у Криму та на Донбасі.