У вечорі, присвячному річниці від її дня народження, що минула 5 травня, взяли участь син письменниці сходознавець Ярема Полотнюк, літературознавець та письменник Микола Ільницький, письменники Роман Іваничук та Ніна Бічуя, видавці Юрій Николишин (видавництво “Апріорі”) та Олег Баган (видавництво “Відродження”). Модератором заходу виступив прозаїк та літературознавець Василь Ґабор.
Олег Баган та Юрій Николишин розповіли про те, як були редаговані та видані трилогія “Повнолітні діти” (у видавництві “Відродження”) та роман-епопея “Сестри Річинські” (у видавництві “Апріорі”).
Роман Іваничук пригадав, як колись назвав Дарину Дмитрівну Полотнюк (справжнє ім'я Ірини Вільде) “нанашкою”, маючи на увазі, що саме вона стала хрещеною матір'ю багатьох львівських письменників. Іваничук зізнався, що в наступному його романі однією з героїнь буде ця авторка.
Син письменниці Ярема Полотнюк розповідав про різні ситуації з життя матері і наголосив, що Ірина Вільде належала до людей, із якими мусила рахуватися будь-яка влада. Він вважає, що популярність авторки була зумовлена, зокрема, тим, що вона писала не про перемоги або поразки народу (саме ця тема переважала в тодішніх українських романах), а про життя, як воно є.
Літературознавець Микола Ільницький вважає безперечним те, що “Сестри Річинські” —найбільш видатна епопея в усій українській літературі, а філософські, моральні, релігійні, етичні проблеми поставлені в цьому творі так, як мали б бути поставлені письменником у будь-яку епоху. Ільницький нагадав присутнім, що перше видання цього роману редагував Павло Загребельний, який вказав Дарині Полотнюк на те, що в романі надто наголошено національний момент, а це суперечить принципам марксизму-ленінізму. Письменниця відповіла, мовляв, марксизм є марксизмом, але ситуація, що була на Галичині в зображуваний час, є ситуацією на Галичині в зображуваний час.
На питання однієї з читачок, чи продовжувала Ірина Вільде якісь зі своїх романів уже по їх виході друком, Ярема Полотнюк відповів, що його мати написала після того ще чимало творів із тими ж героями. На жаль, чимало творів були спалені самою письменницею.
Ніна Бічуя звернула увагу на те, що Ірина Вільде лишила по собі величезну кількість афоризмів. Афористичність висловлювань, несподівані висновки — може, саме це і справляє найбільше враження на читача, – припускає письменниця. Вона також пригадала, як колись брала в Ірини Вільде інтерв'ю, під час якого запитала: “Дарино Дмитрівно, сестри у Вашій епопеї — то Ви?” й отримала відповідь: “Певно, що я!”.
Василь Ґабор висловився метафорично, сказавши, що ім'я Ірини Вільде — це ім'я, яке світиться. Літературознавець стверджує, що без такої яскравої письменниці нині не можна уявити української літератури.