Єдине, у чому можна бути впевненим, коли йдеться про парламентські вибори в Британії, то це в тому, що Тереза Мей оголосила їх не з тієї причини, яку озвучила. 18 квітня на порозі своєї офіційної резиденції на Даунінг-стрит прем’єрка сказала, що альтернативи виборам не мала, тому що «країна об’єднується, а Вестмінстер — ні». Насправді ж країна залишається розколотою: понад 40% британців досі вважають Brexit помилкою. Тим часом найбільша опозиційна партія — Лейбористська — пристала на бік Мей і прийняла «волю народу», висловлену на референдумі.
Причина, з якої Мей скликає вибори, проста: вона вважає, що може перемогти зі значною перевагою. Лідер лейбористів Джеремі Корбін, у якому поєднуються ідеологічний екстремізм і політична некомпетентність, привів партію до практично рекордного обвалу популярності. Розкол у її середовищі пролягає між робітничим класом британської глибинки, який підтримує Brexit, і налаштованим проти виходу з ЄС населенням великих міст. Опитування засвідчили, що консерватори вже кілька місяців зберігають відрив від лейбористів майже на 20 пунктів. Лише 14% британців хотіли б бачити на місці прем’єра замість Мей лідера лейбористів Корбіна. Серед виборців категорії C2DE торі зараз мають майже таку саму перевагу, як і серед заможної категорії ABC1 (див. «Що спільного»).
Потужний меседж на свою користь є в ліберальних демократів: «Ми партія тих 48%, які голосували, щоб залишитися в ЄС». Але їхній очільник Тім Фаррон — слабкий лідер. Партія незалежності Сполученого Королівства здулася. Тим часом різкий підйом пережили шотландські націоналісти: на останніх виборах вони перемогли в 56 із 59 виборчих округів у Шотландії і зараз потерпають від неминучих розчарувань виборців у їхній політсилі, коли їй доводиться насправді керувати державою.
Читайте також: Три нові парадигми інтеграції ЄС
19 квітня газета The Times опублікувала дані опитувань, із яких випливає, що Мей може виграти вибори й здобути більшість із понад 100 мандатів у парламенті. Це більше розв’язало б їй руки в перемовинах щодо Brexit. Оскільки сьогодні робоча парламентська більшість торі має перевагу лише в 17 мандатів, це дає важелі безкомпромісним поборникам Brexit, котрі можуть блокувати будь-які домовленості, що передбачатимуть відмову від обмеження міграції або «відступне» за вихід із ЄС. Якби в Мей була численніша більшість, це забезпечило б їй свободу в пошуках компромісу з Європейським Союзом і можливість провести компромісну угоду через парламент.
Така більшість посилила б позицію Мей і в інших аспектах. Приміром, вона здобула б особистий мандат і звільнилася б від обмежень маніфесту Девіда Кемерона від 2015 року, через який їй вже довелося відкликати пропозицію про збільшення оподаткування. Тим часом нове покоління парламентаріїв-торі боротиметься на виборах під проводом «головнокомандувача» Мей: вони розумітимуть, що їхнє майбутнє залежить від того, чи задоволена ними прем’єрка.
Не менш важливо те, що перемога дала б їй змогу залишитися на Даунінг-стрит на довше — до 2022 року. Керівництво торі дедалі більше непокоїло те, що відповідно до Акта про фіксований термін повноважень парламенту Мей мала б призначити вибори на 2020 рік. Це могло б дати ЄС важіль у перемовинах: прем’єрці довелося б поквапитися з пошуком компромісу до початку в Британії виборчого циклу. Часу на те, аби «продати» країні свою угоду щодо Brexit, лишилося б менше. А тепер між досягненням угоди й походом на вибори в неї може бути три роки.
Чому ж таке очевидне рішення (про оголошення виборів) заскочило Британію зненацька? Кажуть, члени кабінету Мей були шоковані, почувши думку прем’єрки за кілька хвилин до того, як вона оголосила її на всю країну. Це питання в колах торі обговорювали вже кілька місяців. У березні колишній лідер партії Вільям Гейґ запустив пробну кулю: написав статтю в газету із закликом до дострокових виборів. Ентузіазму поменшало, коли опитування, проведене сером Лінтоном Кросбі, виборчим гуру консерваторів, показало, що партія програє портфелі на півдні ліберальним демократам.
Насправді є кілька причин не проводити ці вибори. Очевидна — сама Мей не раз казала, що перегонів не буде. Ще одна — якби торі почекали до 2020 року, це могло б гарантувати їм кілька серйозних переваг: Корбін залишався б на своїй посаді довше, а після перерозподілу виборчих округів консерватори могли б розраховувати ще на 20 мандатів.
Торі непокоїлися з приводу того, чи вдасться їм обійти Акт про фіксований термін повноважень парламенту, для чого потрібна більшість у дві третини депутатів. Крім того, якби в лейбористів був хитрий лідер, він міг би змусити їх висунути вотум недовіри до власного ж уряду й таким чином провести парламентські перегони. Тим часом Корбін просто прийняв умови Терези Мей. Тривожить консерваторів і втома електорату від виборів. 8 червня в країні відбудуться вже треті вибори за останні два роки, у той час як тут звикли голосувати кожні п’ять років.
Читайте також: Виходу поки що немає. Чи відбудеться Brexit узагалі?
Ризики є на будь-яких виборах. Преса захоче драми, яку можуть забезпечити лібдеми, якщо виграють мандати на території «залишенців у ЄС». Наприклад, у Лондоні й на південному заході Британії. Професор Університету Стратклайда Джон Кертіс застерігає, що сподівання Терези Мей на більшість у понад 100 місць розтануть, якщо її відрив від суперників скоротиться з 20 пунктів до 10 чи й менше. У 2015-му торі обійшли лейбористів на 7 пунктів, що забезпечило їм більшість із перевагою у 12 місць. Він додає, що чимало депутатів-лейбористів мають на своїх округах численну більшість.
Проте торі схожі зараз на гончаків, які чують кров, а лейбористи — на переляканого лиса. Півдюжини парламентаріїв-лейбористів уже заявили, що не балотуватимуться на виборах, і щоразу більше відмежовуються від свого лідера.
Консерватори позиціонуватимуть це голосування як шанс і вибір. Шанс дати Терезі Мей достатні повноваження для перемовин у Брюсселі (вона багато говоритиме про необхідність таких повноважень і дуже мало про те, якою буде її позиція в цих перемовинах). А вибір між Мей і Корбіном. Поки що торі щадять лідера лейбористів, бо вважають його корисним для себе. Але за наступні сім тижнів вони витягнуть на світ Божий цілі стоси досьє з документами про його дружні стосунки з ІРА, ХАМАС, Уґо Чавесом та іншими, кого не дуже шанують у Центральній Англії. Преса, що агітувала за Brexit, уже під’юджує: після того як Мей оголосила вибори, передовиця в Daily Mail закликала «розгромити саботажників».
Утім, її ризикована гра збільшує імовірність м’якшого виходу з ЄС. Після оголошення виборів до максимуму за останні півроку підскочив фунт. У наступні тижні Мей багато говоритиме про те, що їй необхідні повноваження для перемовин із Євросоюзом. Не менше вона зацікавлена й у важелях впливу на 30–40 безкомпромісних членів власної партії, які кілька разів поспіль скористалися невеликою консервативною більшістю в парламенті, щоб дістати надмірний і шкідливий вплив на британську політику. «Саботажники», яких громитимуть на виборах, можуть виявитися зовсім не з того табору, на який натякає Daily Mail.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com