Можливо, вони й легковажні трутні, але жоден із партнерів Америки по НАТО не показував мультиків, у яких Флориду засипають ракетами, і не розробляв торпеди, яка може вкрити західне узбережжя радіоактивним попелом, перетворивши його на непридатну для життя пустелю. Путінська Росія зробила і перше, і друге. Зважаючи на кремлівську риторику й заявлені наміри, а ще на зростання ролі ядерної зброї в стратегічних розрахунках обох країн, зустріч Путіна й Трампа в Гельсінкі відбулася у фатальний час, хоча мало що свідчить про те, що це найбільше хвилює Трампа. Йому подобаються сильні лідери, він вважає, що Сполучені Штати й Росія повинні співпрацювати, і йому байдуже до України. Президент Америки вже потиснув руку Кім Чен Ину, то чому б не потиснути й Путіну? Утім, цим двом країнам багато що слід обговорити.
Для тих, хто досі вірить у перемовини про роззброєння, цей саміт міг бути останнім шансом. Кінґстон Ріф з аналітичної організації «Асоціація контролю над озброєннями» каже, що зустріч у Гельсінкі — «унікальна нагода зменшити ризик від ядерної зброї, чи не найкраща нагода під час нинішнього президентського терміну Трампа».
Читайте також: Нова якість старої зброї
Зокрема, Трампу й Путіну варто було б подумати над тим, чи продовжувати СНО-3, договір про обмеження кількості стратегічних боєголовок, що їх може розгортати кожна країна, який передбачає регулярні перевірки. Ця домовленість, що набрала остаточної чинності лише кілька місяців тому, добігає кінця через три роки, якщо два президенти не скористаються своїм правом продовжити її до 2026-го. Якщо терміну дії договору дозволять просто добігти кінця, це стане зловісним сигналом, бо решта елементів режиму двостороннього контролю над озброєннями, які залишилися ще з часів холодної війни, або не діють, або розсипаються. Продовження СНО-3 не можна також завбачливо відкласти до останнього моменту. Закінчення його дії — 5 лютого 2021 року — припадає на перші дні наступного президентського терміну.
Президентам є багато про що поговорити. Зокрема, про ядерну доктрину — сферу, де обидві країни вважають, що інша виказує щоразу більше ентузіазму. Ще одне питання, тісно пов’язане з першим, — апетит обох країн до більшої кількості й кращої якості ядерних боєголовок низької потужності, які можна було б використовувати, не доводячи ситуацію до Армагеддону.
Пентагону, схоже, вдалося вмовити Конгрес виділити кошти на розробку боєголовки низької потужності для підводних човнів. Для цього знадобилося інтенсивне лобіювання міністра оборони Джеймса Меттіса, який набагато відвертіше від Трампа джерелом загрози називає Росію, що повертається на колишні позиції.
Меттіс каже, що, зважаючи і на заявлену Росією філософію, і на нарощування арсеналу, у певних ситуаціях вона могла б вдатися до «тактичної» ядерної зброї, адже перекона, що Америка у відповідь на застосування ядерної боєголовки низької потужності не захоче знищувати Москву. А отже, Сполучені Штати мають бути здатні протистояти Росії на кожному рівні ескалації.
Читайте також: Винищувачі п’ятого покоління — гра на випередження
Проти такої позиції виступає навдивовижу широкий спектр скептиків — від губернатора Каліфорнії Джеррі Брауна до колишнього міністра оборони Білла Перрі та відставного сенатора-республіканця Річарда Луґара. У спільному листі від 23 травня вони заявили, що США мають у своєму розпорядженні достатньо зброї низької потужності й що нарощення її арсеналу може підштовхнути країну «вниз по слизькому схилу до ядерної війни». Підписанти зауважують, що Америка вже взяла на себе зобов’язання з «модернізації» свого ядерного арсеналу, вартість якої за 30 років може сягнути $1,7 трлн.
Цей аргумент відображає, зокрема, одну з головоломок ядерної теології. За словами «яструбів», щоб бомба мала стримувальний ефект, вона повинна бути готовою до використання. «Голуби» побоюються, що «готова до використання» зброя може справді бути використана.
На твердження, що США мають достатні запаси тактичної ядерної зброї, Меттіс відповідає, що один із наявних варіантів авіаційної бомби низької потужності (відомої під назвою B61) може бути збитий російськими засобами протиракетної оборони. Згідно з планами НАТО, у випадку найгіршого сценарію скидати ці бомби допомагатимуть примхливі європейські союзники, такі як Німеччина. Можливо, це ще одна причина, з якої Адміністрація Трампа сумнівається в надійності такого засобу стримування.
Фінський фініш
Нарощення арсеналу низької потужності — один із найдешевших і найпростіших з-поміж практичних кроків, окреслених в опублікованому в лютому «Огляді ядерної політики США». Набагато сміливіша пропозиція створити крилату ракету корабельного базування з ядерною боєголовкою. Але в огляді стверджується, що робити це не обов’язково, якщо раптом поведінка Росії все ж таки зміниться. Якщо, наприклад, вона виконуватиме свої зобов’язання щодо контролю над озброєннями, скоротить арсенал тактичної ядерної зброї та «виправить інші моменти своєї дестабілізаційної поведінки», то Америка «може переглянути» свої плани.
Читайте також: НАТО: Зворотний ефект
Така ретельно скомпонована переговірна позиція могла б дати Трампу й Путіну якусь тему для розмови. З них двох саме Путін найвідвертіше демонструє ентузіазм щодо розробки нових видів смертоносної зброї — майже безоглядно на дії США. Але жодна з двох країн не має нескінченних ресурсів, які можна було б витратити на знаряддя масового знищення.
Ті $1,7 трлн на ядерну «модернізацію» за наступні три десятиріччя, які зараз обговорюються, відповідають оцінці вартості планів Адміністрації Обами плюс прогноз інфляції. При цьому припускають, що СНО-3 чи якийсь майбутній його еквівалент діятиме і в майбутньому. Якщо ж цей договір не виживе і таким чином відкриється шлях до неконтрольованої гонки озброєнь, за якої створюватиметься найрізноманітніша зброя, то наслідки для бюджету будуть жахливими, хоча й не настільки, як наслідки для людства.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com