Ситуація з переговорамищодо Угоди про асоціацію між ЄС та Україною поступово входить у свою найгарячішу фазу: технічні аспекти питання ось-ось буде з’ясовано повністю, і на перший план знову вийде велика європейська політика. А в цій грі шальки терезів схиляються наразі не на користь нашої держави. Печерські тіні витають над нею. У такий цікавий історичний момент у Книгарні «Є» відбулася зустріч із головою Представництва Євросоюзу в Україні Жозе Мануелем Пінту Тейшейрою. Тиждень наводить найцікавіші фрагменти його виступу.
Є тенденція, іноді презентуючи ситуацію в Україні, спотворювати її. Українці кажуть, що Європа не дає їм перспективи членства, тобто не хоче її [України]. Насправді ніхто в ЄС не сумнівається в європейській ідентичності вашої держави. Я походжу з Португалії, де живуть і працюють близько 100 тис. українців. Їх дуже радо приймають у нас, ніхто не заперечує, що вони – європейці, дуже добре працюють. Нам пощастило, що вони до нас потрапили. А втратила від того Україна, що ці чудові люди поїхали з неї. Ваша держава є частиною Європи, але не є поки що складовою ЄС, його інституцій та установ. Вона повинна провести власну роботу. Я маю нагоду говорити з українцями, які обіймають дуже поважні посади. Вони кажуть, що коли ми [ЄС] вас не запросимо, то хтось інший це зробить. Ми не маємо вас «брати до себе».Люди самі хочуть до нас приєднатися. Називаємо ЄС м’якою силою, це не та сила, яка нав’язує своє рішення, каже, що робити.
Не думаю, що я чи хтось інший міг би сказати абсолютно впевнено, що рішення стосовно долі Юлії Тимошенкочи інших арештованих урядовців є передумовою для підписання угоди. Загалом є три етапи набрання чинності такими угодами. Перший – переговори, і цей процес завершується на розгляді технічних питань. За наслідком перемовин відбудеться парафування всіх сторінок документа. Потім підписання, що передбачає консультації з представниками країн-членів і Радою міністрів ЄС. А це вже певні політичні рішення. Уряди 27 країн-членів прийматимуть їх (чи підписувати Угоду. – Ред.). А тоді вже їхні парламенти, а також Європейський парламент виноситимуть ухвалу про ратифікацію підписаних угод. А вони іноді можуть не погоджуватися з тим, що вирішать уряди. У нас же немає вертикалі влади.
І я не хотів би, щоб мене зрозуміли так, що Європейський парламент обов’язково буде за ратифікацію угоди. Це може бути й не так, якщо на момент, коли почнеться процес ратифікації, ситуація в Україні не поліпшиться. Більшість фракцій у європейському законодавчому органі, навіть соціалісти, з якими співпрацює Партія регіонів, виступають за те, що насамперед в Україні має бути дотримано європейських принципів.
Так само ніхто не може передбачити, якими будуть рішення національних парламентів щодо ратифікації Угоди про асоціацію з Україною.
Читайте також: Тимошенко «вибухне» 11 жовтня
Постає питання про когерентність між тим, що пропонує ЄС у цій угоді, та тим, що відбувається у вашій країні. Це несумісно з цінностями, які пропагує Євросоюз. Тому ми ведемо діалог із владою, аби вона зрозуміла, у чому полягає проблема. Якщо завданням є справжня інтеграція, то наявні проблеми потрібно розв’язати. Певні закони, які застосовуються в країні, не відповідають демократичним принципам. Рішення влади мають оцінювати виборці. Керівництво вашої державимало б саме хотіти уникнути спотвореного законодавства. Звичайно, закони часів Хрущова кращі, ніж те, що було за Сталіна. Але цього недостатньо. Рішення повинна знати ваша влада.
2009 року Словаччина, Сербія, Болгарія замерзали, і в той час саме та пані, яка зараз у тюрмі, знайшла рішення. І це визнали в країнах ЄС. Позиція Євросоюзу залишається такою, що він не є стороною тих [газових] угод. Це домовленості між компаніями в Німеччині, Словаччинітощо та Газпромом, щоб їм постачали блакитне паливо за певну ціну. Україна – транзитна держава, але Нафтогаз водночас не є стороною угод із компаніями в країнах ЄС. Європейський Союз теж мусив проводити зустрічі з учасниками газового конфлікту і вирішувати проблему. Це робили з допомогою тодішньої української прем’єрки. Якщо конфлікт матиме продовження, то боюся, що Євросоюз знову буде затиснений між його сторонами: постачальником і транзитером. Треба винести певні уроки зі справи, що розглядається в Печерському суді. Коли ми говоримо, що Україна хоче платити таку саму ціну за газ, як і Німеччина, то мусимо розуміти: якщо контракт підписується зі стороною, до якої втрачено довіру, яка не виконала своїх зобов’язань, то в такої сторони менше гнучкості в прийнятті рішень. А ми, країни ЄС, повинні думати, як диверсифікувати своє постачання, приміром, купуючи скраплений газ на спотових ринках.
Сьогодні українська економіка має такі самі підвалини, як і 20 років тому. І понині 40% вашого експорту є сировинним. Промислові активи перейшли від комуністичної держави до приватних рук – це все, що змінилося. Відтоді Україна так і не диверсифікувала свого виробництва, не почала випускати високотехнологічної продукції, не залучила інвестицій в інші галузі. Вона не підтримує малий і середній бізнес, який у багатьох економіках генерує розвиток, створює робочі місця, захищає від шоків зразка 2008 року. Зона вільної торгівлі передбачає лібералізацію, коли ваші виробники отримують доступ до ринків ЄС, що налічують 500 млн людей із високим рівнем доходів. Це стимулюватиме їх піднімати виробництво до вищого рівня. Поглибленість та всеохопність цієї зони означає, що ви маєте почати застосовувати такий самий регуляторний підхід у різних галузях економіки, як і в ЄС, а отже, гарантувати верховенство права для своїх громадян. Україна вже втратила 20 років.
Україна отримує таку саму технічну допомогу, як і країни-кандидати, що ведуть перемовини про вступ до ЄС. Разом із тим такі програми, як TACIS, Twinning, на мою думку, працюють в Україні неефективно. Чому? Я мушу сказати, що ситуація в Україні за останній рік погіршилася. Раніше у вас діяло Координаційне бюро європейської та євроатлантичної інтеграції Cекретаріату Кабміну, був координаційний орган і в Мінекономіки. Перший нині розпущений, другий діє. Це можна пояснити адміністративною реформою. Раніше ми працювали з досвідченими переговірниками.Сьогодні їх перевели на інші місця. Тепер ми не знаємо, з ким мати справу, хто за що відповідає. Відповідальність за євроінтеграційні питання взяв на себе віце-прем’єр Андрій Клюєв, я маю з ним хороші стосунки. Але інституційно процес змін не завершений. Саме це зменшує ефективність допомоги, яку надає Україні ЄС. Якщо євроінтеграція є справді пріоритетом вашої держави, то треба мати чіткі структури, залучати громадянське суспільство й вимагати відповідальності від держслужбовців. Танго танцюють двоє, тобто мають працювати обидві сторони.
Я хотів би, щоб в Україні не було такого лицемірства, коли уряд каже, що він хоче щось зробити, лише щоб створити хороший імідж, а жодних заходів насправді не вживається. Нам потрібні не лише правильні рішення, а ще й запровадження їх на практиці. Україна вже приєдналася до Болонського процесу. Якщо вона хоче інтегруватися в Євросоюз, то має гармонізувати свою систему освіти. Що швидше це зробить, то краще. Щоб більше ваших людей могло навчатися в Європі, працювати в європейських компаніях, здобувати досвід, необхідний Україні, потрібно, щоб українські академічні здобутки визнавалися в Європі. Ми зустрічалися деякий час тому з міністром освіти Табачником і говорили про незалежність університетів, про євроінтеграцію. Я не можу диктувати. Якщо ваш уряд скаже, що вже не хоче Болонського процесу, то нічого не зможу з цим вдіяти.