Незабаром початок опалювального сезону, а міське самоврядування в столиці заблоковане. Київрада не працює, рішення не ухвалюються, гроші не виділяються. Чим це загрожує, здогадатися нескладно.
Цьогорічний бюджет Києва становить понад 62 млрд грн. Саме за них триває нині боротьба між громадою міста та Офісом президента. І саме це справжній та основний аргумент, який штовхає Зе-владу в будь-який спосіб усунути чинного мера Віталія Кличка від керівництва столицею. Не бажання подолати корупцію і навести порядок у місті, не добрі наміри ощасливити киян, як заявляють в ОП. Іде боротьба за бюджет. Саме тому центральна влада прагне якнайшвидше ухвалити новий закон про столицю й провести вибори на початку грудня. Саме для цього влаштовано піар-кампанію проти Віталія Кличка в підконтрольних ЗМІ, відсторонено його від посади голови КМДА та заблоковано роботу Київради. Втім, штурм столиці виявився не таким легким, як гадалося.
До Віталія Кличка як до менеджера є дуже багато питань. Віддавши в управління помічникам місто, він не надто заглиблювався в поточні справи й відповідно не міг проконтролювати всю їхню «творчість». Тому закиди в непрозорості формування бюджету, незаконності виділення землі, корупції часто цілком виправдані. Але цього разу йдеться не про Кличка. Якщо поставити за мету позбутися його, то операцію можна було б провести безболісно й законно. Лише дочекатися наступних виборів — і місто, де більшість мешканців на парламентських перегонах проголосувала за «Слугу народу», могло підтримати кандидата від правлячої партії. Киянам, врешті, байдуже, яка адміністрація для них щось робить, міська чи президентська. Але проблема цих ігор у тому, що в результаті буде помножено на нуль місцеве самоврядування, право киян самим визначати собі долю й вибирати собі владу.
Читайте також: Кличко подав до Ради альтернативний законопроект про столицю
Самоврядування для Києва — це тисячолітня традиція. Саме тому спроба усунути Кличка, зняття його з посади голови КМДА та ідея призначити будь-яку сторонню людину, яку не вибирали кияни, були сприйняті вкрай неоднозначно. Тим більше таке вже було. Мешканці пам’ятають, як у місті був поганий голова Леонід Черновецький і як Янукович, усунувши його від справ, поставив доброго менеджера Олександра Попова. Пам’ятають, як із цим добрим менеджером «Беркут» зайшов на перший поверх КМДА й на сесію не пускали депутатів міськради від опозиційних фракцій. Пам’ятають, із чого починався другий Майдан і яку роль відіграв у цьому «призначенець» режиму. Тому сьогодні всі чудово розуміють, що йдеться не про поганого менеджера й не про корупцію, а про спробу підім’яти весь Київ, відібрати право на самоврядування й заволодіти бюджетом.
Місто в заручниках
Бажаючи швидко усунути Кличка, Зе-команда припустилася дитячої помилки. Пішла звичним для себе шляхом: «наїхала» на мера й дістала удар у відповідь. Кличко перейшов у контратаку й став першим, хто дав відсіч. «Слуг» це, звісно, розізлило, і вони пішли в наступ, паралізувавши роботу Київради. Дві фракції, — «Єдність» і «Київська команда», одна з яких фактично була сателітом мерської команди, а друга часто синхронно з нею голосувала, — раптом зірвали сесію. Скільки це коштувало Зе-команді, секрет, але, мабуть, недешево. Перетягнути під свій прапор Олександра Омельченка, багаторічного мера Києва, який виводив колись Кличка на ринг і був для нього другим батьком, — це щось. Із фракцією Сергія Гусовського все простіше, але не менш трагічно. Він був партнером нинішнього прем’єра Гончарука, з яким реалізував проект «Люди важливі». Проблема хіба що в тому, що такий фінт ставить хрест на його позитивному іміджі, який він ретельно вибудовував роками. Гусовський багато працював на свою репутацію, позиціонував себе як лідер демократично налаштованих, проєвропейських киян, чесніший за владу, освіченіший за владу… І раптом пішак у руках Банкової? Кияни це, мабуть, оцінять. І, можливо, дуже скоро. Натомість на бік мера та його команди стали всі три опозиційні фракції включно зі «Свободою», яка його критикувала нон-стоп за земельні махінації, бо, як пояснили депутати, їм ідеться насамперед про збереження самоврядування в столиці, а не про Кличка.
Читайте також: Право на місто
Спроба мера вдруге скликати депутатів на сесію теж виявилася безуспішною, і він звернувся до парламенту з проханням розпустити Київраду й призначити дострокові вибори. Понад те, дав зрозуміти, що його закордонні друзі, наприклад адвокат Дональда Трампа Рудольф Джуліані, теж готові йому допомогти. Для влади, яка купається в Україні в любові, такий поворот став несподіваним, і тепер вона вже не знає, що з цим зробити. Кличка звільнили, але Зеленський до візиту в Америку так і не підписав указу про призначення нового голови КМДА, бо розуміє, що на тому все може й закінчитися. Трамп — ексцентричний чоловік, і йому нічого не коштуватиме сказати, що ви, хлопці, не праві. Тим паче сьогодні, коли Зеленський ще й опинився в центрі серйозного скандалу, який загрожує президентові США імпічментом.
Але ситуація бачиться ще більш сумною, коли усвідомити, які наслідки цих ігрищ очікує багатомільйонний Київ, де сьогодні цілковито паралізоване міське самоврядування. У боротьбі двох адміністрацій, КМДА та ОП чуби тріщатимуть у киян, і це не жарти. Тепер невідомо, як місто вступить у зимовий сезон. Щоб запустити комунальне підприємство Київтеплоенерго й почати опалювати будинки, завжди потрібні додаткові гроші. Бюджетні кошти виділяються тільки під час голосування. Будь-яка техногенна аварія чи природний катаклізм — і на сесії треба ухвалювати рішення про розподіл коштів.
Згідно з проектом «слуг» вибори в Києві мають бути призначені на початок грудня. Рішення про це ухвалено давно. Зеленському потрібен цілковитий контроль над Києвом. Але згідно з чинним законодавством провести їх сьогодні не можна. Та й великого сенсу немає. Нова Київрада зможе працювати лише до жовтня 2020 року. Спонсори на це не погодяться. Платити за те, щоб прийти на рік і взяти на себе відповідальність за зірваний опалювальний сезон і колапс у столиці, нерозумно. Такий сценарій загрожує не лише репутаційними втратами та фінансовими збитками, а й бунтом. Тому закон треба змінювати. Але в такому вигляді, як він поданий, ухвалювати його не можна, бо деякі положення суперечать Конституції. Конституційний Суд, звісно, може заплющити на це очі, як у випадку з призначенням позачергових виборів до ВР, але то чергова іміджева втрата. На доопрацювання законопроекту потрібен час. І навіть якщо вибори відбудуться за планом, а не із затримкою, це теж нічого не вирішує. Сесія міськради паралізована, голови КМДА немає. Навіть коли нова міськрада збереться, чекатимуть, хто стане мером. Перший тур виборів міського голови 6 грудня, другий за два-три тижні. Відповідно тільки наприкінці року чи навіть на початку нового Київ отримає мера.
Зміна правил
Чинний нині закон про столицю 1999 року є компромісним і, мабуть, потребує вдосконалення. Ситуація, коли посади мера та голови виконавчої вертикалі міста розведені, а потім штучно склеєні, ненормальна. Але запровадження такої моделі було вимушеним. Коли писали Конституцію 1996 року, постало питання визначення статусу Севастополя. Україна не хотіла, щоб місто мало мера, маючи на те вагомі причини. Там стояв російський флот, був проросійський електорат, тож дозволити обирати міського голову означало відчинити двері для сепаратизму. Тому вирішили схитрити, надавши Києву та Севастополю статус регіону відповідно з призначенням голів адміністрацій. У Севастополі навіть вибори не проводилися. А в Києві посади мера та голови адміністрації фактично об’єднали, скориставшись формулою, коли президент своїм указом призначає на посаду голови КМДА обраного громадою мера. Лише одного разу цю схему було поламано руками Януковича, і відомо, чим це закінчилось. Яка сьогодні мотивація в Києві, місті з тисячолітньою самоврядною традицією, робити це знову й призначати якогось підконтрольного президентові чиновника, а не раз і назавжди усунути колізію, питання риторичне. У цивілізованому світі працює принцип самоврядування, коли міський голова очолює виконавчу гілку влади. Навіть в Україні у всіх містах на її чолі є мер. Утім, «слуги народу» так, звісно, не вважають. Проект змін до закону про столицю, який вони зареєстрували в парламенті, вражає некомпетентністю та брутальним бажанням взагалі знищити місцеве самоврядування.
Читайте також: Забудовники на марші
«На мою думку, закон антиконституційний і сирий, — каже Юрій Сиротюк, голова фракції «Свободи» в Київраді, — бо суперечить сам собі й здоровому глузду. Вони пишуть, що в Києві повинні бути районні ради й рішення про їх утворення має проголосувати міська рада. Але згідно з проектом вони мусять обиратися разом із міською радою. Сьогодні влада паралізувала міську раду, тому вона вже жодних рішень не ухвалить. Це означає, що районних рад не буде. Розбиваючи повноваження між районами в Києві й містом, вони забули про принцип субсидіарності, відповідно до якого влада повинна виконувати повноваження на своєму рівні. Тобто райрада має бути компетентна виконувати всі повноваження, які стосуються району, але вона не може виходити на міський рівень. Натомість складається враження, що частиною повноважень, якими наділяються райради, вони виходять за межі району. Наприклад, детальні плани територій. Місто — це організм, який повинен гармонійно розвиватися й мати загальний план. Якщо ми почнемо розвивати кожен район окремо, отримаємо маленькі автономні республіки. Генплан розвитку міста має показувати загальну стратегію. Віддати районам занадто велику частину міських повноважень неприпустимо. Місто повинно бути зв’язане. Район, наприклад, не може опікуватися центральним колектором, бо це міська компетенція. Понад те, нам кажуть про відкритість влади. Перш ніж запроваджувати такі зміни, треба провести загальноміські слухання. Є люди, які добре розбираються в місцевому самоврядуванні. Є асоціація мерів, місцевих депутатів, місцевих влад. Є екс-нардеп Юрій Ганущак, архітектор децентралізації, Анатолій Ткачук з «Інституту громадянського суспільства», є грамотні люди, які можуть сказати, як це правильно зробити. Є, врешті, європейський досвід».
Власне, ні про яке добро для киян наразі не йдеться. Законопроект відверто сигналізує, що Зе-команда банально боїться киян, розуміє, що їхня прихильність тимчасова, тому й хоче максимально перестрахувати себе від несподіванок. Вона знає, що місто за визначенням опозиційне і його треба контролювати, розділивши виконавчу владу. А що таке дуалізм влади, відомо. Постійний конфлікт і менеджерський колапс. Тільки це найменше хвилює сценаристів. Їм важливо не лише взяти Київ, а й утримати. І для цього вони навіть готові задіяти інститут префектів із практично необмеженими повноваженнями. Хоча є й інший варіант. Демагогія та популізм набрали таких масштабів, що тільки ще більший клоун може перемогти в столиці. Але розуміючи, що він не зможе нею керувати, вирішили розділити посади.
Якщо Банкова хотіла зробити гірше Кличкові, то прорахувалась. Якби сесія відбулася, він там не отримав би бажаних результатів, бо не мав би своєї більшості. Мусив би якось працювати з нелояльною до себе Київрадою. Його постійно критикували б, могли б скасувати всі незаконні рішення. Так, більшості не було б і в зелених. Могла б сформуватися лише ситуативно-корупційна чи ситуативно-проміська, але принаймні місто не було б уведене в кому. А тепер Кличко просто скаже, що нічого не може зробити, і це правда. Банкова дала йому реальний пас і шанс зберегтися на місці мера. І якщо він вистоїть, то може стати лідером усієї української опозиції з непоганими політичними перспективами. Кличко багато кому набив оскому в місті. Але спостерігаючи, як силуети Богдана чи Коломойського наближаються до крісла мера, тільки ідіоти повірять, що ті, хто прийде з їхньої подачі на заміну, будуть кращими. Розграбування міста нікому не потрібне. Якщо раніше Кличка підтримувала приблизно третина киян, то тепер він неочікувано дістане підтримку опозиційного електорату. Ті, хто раніше його критикував, тепер побачили в ньому бійця, який став на захист права киян на самоврядування.