«Уряди промислового світу, ви втомлені гіганти з плоті та сталі, я прийшов із кіберпростору, нового дому розуму», — ці пафосні рядки були початком «Декларації незалежності кіберпростору» американського поета та кіберактивіста Джона Перрі Барлоу, яку він озвучив під час економічного форуму в Давосі 1996 року. Сьогодні інтернет уже давно перестав бути джерелом свободи, а зі зростанням значення соціальних мереж він — саме завдяки останнім — перетворюється на небезпечну зброю. Соцмережі, які з часів Арабської весни дослідники розглядали як інструмент громадянської мобілізації та поширення демократії, перетворюються на джерела дезінформації й ненависті, що поляризують суспільства або навіть призводять до смертей і лінчувань.
Блокада як відповідь
21 квітня, тільки-но стало відомо про серію вибухів на Шрі-Ланці, уряд країни заблокував кілька найвідвідуваніших соціальних мереж у країні. Зокрема, Facebook, Instagram, YouTube; месенджери Snapchat, Viber та WhatsApp також були недоступні. За даними шрі-ланкійського уряду, доступ до платформ закрили з метою запобігти поширенню дезінформації чи фейків серед населення, що могло б спровокувати додаткові спалахи ненависті. Пізніше уряд розблокував соцмережі, однак на момент виходу номера в друк у деяких регіонах країни доступ до них знову обмежили.
За повідомленням The New York Times, це вже не вперше на Шрі-Ланці блокують соціальні мережі. Торік, після того як пости на таких ресурсах призвели до жорстокості та лінчувань на етнічному ґрунті, уряд уже блокував доступ до них протягом певного часу. І це не єдиний приклад, коли чутки та неправдива інформація стають «вірусними» в мережі, що призводить до вбивств у реальному житті. Чутки, що впродовж останніх років поширювалися у Facebook та WhatsApp про начебто крадіїв дітей, які потім використовують їх як донорів органів, призвели до того, що незнайомців, котрі з’являлися в межах далеких сіл Індонезії, Індії та Мексики, сприймали за крадіїв і вбивали. Ці лінчування часто фільмували та викладали в мережу, що спричиняло ще більше спалахів ненависті. Саме тому блокування соціальних мереж на Шрі-Ланці після серії кривавих вибухів сприйняли як запобігання можливим новим «інформаційним вірусам ненависті», а не як посягання на свободи громадян. Хоча деякі коментатори в Індії писали, що робити це саме в той момент було надзвичайно жорстоко, адже для багатьох саме соціальні мережі та месенджери на кшталт WhatsApp є тепер основним джерелом контакту з рідними.
За даними американського видання, представники шрі-ланкійського уряду не раз зверталися до Facebook (компанія також є власницею Instagram та WhatsApp) із тим, щоб вона детальніше ставилася до інформації, яка циркулює в соціальних мережах, однак там відреагували заявою про те, що візьмуть на роботу більше сингаломовних модераторів лише після торішнього блокування. Шрі-Ланка не єдина країна, що обмежувала доступ до соціальних мереж під час імовірних сутичок. Наприклад, Індія зробила це вперше 2012 року, щоб не допустити розпалювання протестів у штаті Джамму та Кашмір через поширення неправдивої інформації в мережі.
Читайте також: Вбити гідру
На сприятливому ґрунті
Наразі чимало дослідників вивчає питання розпалювання ненависті в соціальних мережах і робить певні висновки, хоча поки що вони залишають більше питань, ніж дають відповідей. Деякі дослідження вказують на кореляцію між поширенням екстремістської та ненависницької інформації в певних спільнотах у соціальних мережах та збільшенням рівня злочинів на ґрунті ненависті в реальному житті. Зокрема, двоє німецьких вчених із Університету Ворика у Великій Британії Карло Шварц та Карстен Мюллер, проаналізувавши понад 3335 випадків нападів на біженців у Німеччині дійшли висновку, що між ненависницькими постами в мережі Facebook та збільшенням злочинів на ґрунті ненависті є кореляція. Науковці також кажуть про те, що в тих містах і містечках, де активніше користувалися соціальними мережами, частіше траплялися випадки нападів на біженців.
Збільшення кількості екстремістської інформації може бути також спричинене алгоритмами, які застосовують соціальні мережі. Зокрема, вони вивчають вашу активність і пропонують дедалі більше контенту, близького до того, який ви вже переглядали чи шукали. Наприклад, The Wall Street Journal в одному зі своїх розслідувань пише, що функція автовідтворення в YouTube часто заводить людей на манівці ще більш маніпулятивної та неправдивої інформації, таким чином зростає кількість фейків, які людина споживає в мережі.
Про те, наскільки небезпечним може бути Facebook в інформаційно «голодних» суспільствах або тих, де немає достатнього рівня «інформаційної освіти» серед населення, показує також нещодавній приклад кампанії, спрямованої проти одного з політиків на Філіппінах. У серпні 2016 року мережею почали гуляти неправдиві фото (як потім виявилося, оригінал узяли на одному з порносайтів) сенаторки Лейли де Ліми — однієї з найзатятіших опонентів індонезійського президента Родріґо Дутерте. Ці фото та інші неправдиві дані, що ширилися мережею, дуже швидко стали частиною наративу Дутерте. За півроку безліч неправдивої інформації, що циркулювала в мережі, фактично знищила політика де Ліму. Врешті її арештували за підозрою в злочинах, пов’язаних із продажем наркотиків. Вона всі звинувачення відкидає. Американський ресурс Buzzfeed News займався розслідуванням цього філіппінського кейса та називає його прикладом того, як соціальні мережі можуть стати політичною зброєю. Важливим для розуміння ситуації на Філіппінах є те, що жителі цієї країни можуть використовувати Facebook на телефоні безплатно завдяки додатку, а от пошук новин та інформації через браузер потребує грошей та часу. Тому філіппінці просто споживають те, що підкидає соцмережа. А такі ресурси переповнені неправдивою інформацією, яку представники технічних гігантів часто не помічають, бо досі мають недостатньо модераторів місцевими мовами країн та регіонів Азії.
До речі, саме Азія сьогодні є найбільшим ринком для Facebook. Там живе найбільше користувачів цієї мережі, й експерти закликають Марка Цукерберґа замість того, щоб безуспішно намагатися вийти на китайський ринок, сфокусуватися на решті Азії, де мережа постійно зростає. Соціальні мережі в Азії потребують серйозної уваги, адже згадані вище приклади вбивств, причиною яких були вигадки, що циркулюють у мережі, не єдині. Спостерігачі вважають, що Facebook став серйозним інструментом геноциду проти народу рохінджа в М’янмі. Так, військові лідери та місцеві націоналісти в соціальних мережах поширювали інформацію, що демонізувала цей народ і змушувала інших жителів ненавидіти рохінджа. «Facebook став корисним інструментом для тих, хто хоче поширювати ненависть, зокрема там, де Facebook — це і є інтернет для більшості користувачів», — пише у своєму звіті місія ООН, що займалася дослідженням ситуації у М’янмі, і це твердження правдиве не лише для М’янми, а й майже для всіх азійських країн.
Вибори у WhatsApp
Регульоване поширення ненависті в соціальних мережах потроху стає небезпечним трендом багатьох виборчих кампаній протягом останніх років. Одним із найяскравіших прикладів (а заодно й найбільшим випадком боротьби з політичними фейками в мережі) є цьогорічні вибори в Індії, які тривають з 11 квітня по 19 травня і вже дістали назву «вибори WhatsApp».
Індійське суспільство нині, після каденції прем’єр-міністра Нарендри Моді, який спрямував індійську політику в русло націоналізму, доволі поглинуте відповідним дискурсом. Це впливає на поширення неправдивої та маніпулятивної інформації в мережах. Як показує нещодавнє дослідження BBC, саме наростаюча хвиля націоналізму в Індії провокує людей множити неправду. Праворадикальні мережі організованіші та згуртованіші, вважають дослідники.
Рогіт Чопра з Університету Санта-Клари (США), який вже тривалий час займається дослідженням впливу соціальних мереж на політичне життя Індії, вважає, що представникам «Бхаратія джаната парті» вдалося осідлати соціальні мережі ще до того, як росіяни винайшли спосіб впливати на думки користувачів соцмереж у США за допомогою ботоферм. Ще вибори 2014 року в Індії називали першими «соціальномережевими». Саме завдяки активності в мережі партії «Бхаратія джаната» вдалося схилити на свій бік багато молодих виборців. Напередодні перегонів 2019-го технічна команда цієї сили створила власний додаток, який, як зазначає Рогіт Чопра у своєму матеріалі, повний дезінформації та перекручених фактів. Це дуже небезпечний тренд, адже, за даними дослідників, поширення неправдивої інформації в соціальних мережах призвело до понад 300 випадків нападів, убивств та групових лінчувань в Індії. Тут ідеться передусім про страх перед чужинцями, про що вже йшлося в тексті, однак він не єдина причина. Рогіт Чопра вважає, що «Бхаратія джаната» користується наслідками розсилання ненависницьких і жорстоких повідомлень індійськими екстремістськими мережами, уникаючи відповідальності за такі дії.
Опитування центру Pew Research перед виборами в Індії показало, що її громадяни стурбовані поширенням неправдивої інформації через їхні мобільні телефони й не певні, чи останні та інтернет мають позитивний вплив на політику. 77% жителів Індії стурбовані походженням інформації, яку вони отримують завдяки мобільним телефонам. Ця проблема однаково тривожить прихильників обох великих партій — «Бхаратія джаната» та Індійського національного конгресу. Проте значна частина населення довіряє інформації, отриманій із мережі. Попри те що відносно невелика кількість дорослих жителів Індії користується двома найпоширенішими там мережами Facebook та WhatsApp (24% і 29% відповідно), Індія є країною з найбільшою кількістю користувачів цих мереж у світі. Методи, які нині використовують для недобросовісної політичної боротьби в мережі на виборах в Індії, і те, що представники технічних гігантів, громадянського суспільства, традиційних медіа та уряду країни роблять для зменшення кількості неправдивої та маніпулятивної інформації, багато хто розглядає як репетицію до виборів у США наступного року.
Читайте також: Віртуальний удар. Роль соцмереж у подіях 2014-го і сьогодні
Регулювати чи зрозуміти?
У США нині також тривають напружені дискусії щодо того, як зробити Facebook безпечним для демократії та зменшити його негативний вплив на вибори 2020-го. Одна з кандидаток від Демократичної партії на посаду президента США Елізабет Воррен розпочала кампанію #BreakUpBigTech і прагне створити антимонопольне законодавство, яке не дозволяло б технічним гігантам перетворюватися на «гігантів», а ті, хто вже ними стали, мали б «розформуватися» на менші одиниці. Згідно з підходом Воррен Facebook мав би, наприклад, продати Instagram та WhatsApp. Однак небагато демократів підтримує цю пропозицію, хоча всі кандидати в президенти від цієї партії закликають до суворіших регуляторних механізмів щодо GAFA (Google, Amazon, Facebook, Apple). Окрім питань ринкової ваги американських законодавців на порозі виборів також цікавить проблема поширення неправдивої інформації в соціальних мережах, зокрема Facebook, та використання даних своїх користувачів. Федеральна торгова комісія розглядає справу про порушення компанією угоди про конфіденційність особистих даних користувачів (витік даних через компанію Cambridge Analytica), за що Facebook можуть оштрафувати. Однак деякі американські законодавці вважають, що грошової винагороди недостатньо й що Марк Цукерберґ має особисто відповідати за це правопорушення.
Країни дедалі активніше шукають способів певного законодавчого регулювання рівня мови ненависті в мережі, хоча поки що це виходить не дуже успішно. Наприклад, напередодні цьогорічних виборів в Індії представники компаній — розробників соціальних медіа-платформ разом із Асоціацією інтернету та мобільного зв’язку Індії розробили спільний етичний кодекс для виборів 2019 року. Зокрема, у цьому кодексі йдеться про те, що представники компаній зобов’язуються на час виборів створити спеціальні технічні команди, щоби будь-які повідомлення про порушення можна було вирішувати якомога швидше.
Країни ЄС також уклали з представниками Facebook, YouTube, Microsoft і Twitter такий собі Кодекс поведінки, який передбачає, що компанії перевірятимуть та видалятимуть пости, які містять «мову ненависті», протягом 24 годин після того, як користувачі повідомляють про таку публікацію. Серед країн ЄС найсуворіше та найсучасніше на сьогодні законодавство щодо боротьби з мовою ненависті зуміла розробити Німеччина. Закон, який ще дістав назву NetzDG, або Закон Facebook, набув чинності 1 січня 2018 року. Він передбачає, що будь-яка платформа з понад 2 млн користувачів має запроваджувати ефективніші способи сповіщення про нелегальний контент і його видалення. Також будь-яку інформацію, про яку користувачі заявили, що вона порушує закон (якщо вона дійсно його порушує), компанія має видалити протягом 24 год або протягом семи днів, якщо кейс складніший. Компанії також зобов’язані подавати щорічні звіти, де мають повідомляти, скільки постів вони видалили та чому. У разі порушення дедлайнів, їх можуть оштрафувати на суму до €50 млн. Про порушення можна повідомляти Федеральне міністерство юстиції.
Німецькі урядовці висловлюються про цей закон як про спосіб запобігати «токсичним» дебатам онлайн. «Якщо майбутнє демократії близьке нашим серцям, ми повинні звертати увагу на культуру політичних дебатів в інтернеті», — заявив президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр під час інтернет-конференції re:publica в Берліні 6 травня. Він також підкреслив, що пора таким компаніям, як Facebook, Twitter, YouTube та іншим, брати більше відповідальності за демократію на себе. Але серед опонентів цього закону не лише представники праворадикальних партій та екстремістських організацій, на риторику та методи яких він насамперед спрямований, а й деякі журналісти та інтернет-активісти. Дуже часто жертвами цього закону й політики технічних гігантів, які намагаються видалити якомога більше підозрілої інформації, стають зовсім не терористи чи екстремісти, а ті, хто намагається з ними боротися. Тому поки що до цих регулювань та NetzDG є багато зауважень. Утім, решта країн ЄС прагне ухвалити законодавство, подібне до німецької моделі.
Шлях просвітництва
Інтернет уже давно перестав бути простором свободи та анонімності. Зростання ваги соціальних мереж лише посилює потребу в регулюванні методів функціонування цього медіа. Хоча крім безпосереднього «осідлання» мереж за допомогою законодавства важливо також поширювати знання про інформацію в мережі як серед школярів, так і серед старшого покоління. Деякі європейські країни, наприклад Швеція, вже пішли цим шляхом. Із 1 липня цифрові навички є обов’язковим предметом для школярів у загальноосвітніх закладах цієї країни. Це ставить цифрову грамотність в один ряд із біологією, історією, математикою та іншими обов’язковими предметами. На відміну від спроб вдосконалити законодавство, до якого поки що є зауваження, такий підхід довгостроковіший.
Важливо також розуміти: якщо в західному світі, спираючись на досвід якого й були створені соціальні мережі, маніпулятивна чи недостовірна інформація спричиняє дискусії чи поляризацію серед певних груп населення, то жителям країн із меншим рівнем цифрової грамотності це може коштувати життя чи здоров’я. Також у країнах із високим рівнем довіри до звичайних медіа можна спостерігати менший рівень довіри до соціальних мереж. Згідно з останнім опитуванням YouGov-Cambridge Globalism Project (див. «Кореляція довіри»), наприклад, британці, які найбільше довіряють місцевим телеканалам (61%), найменше довіряють соціальним медіа (лише 12%), а от індійці, серед яких 52% довіряють соціальним медіа, загалом мало довіряють традиційним медіа, хоча донедавна цей показник був доволі високим. Саме тому нині важливо не просто обмежувати роботу соціальних мереж законодавчо, а й усі сили кидати на посилення цифрової грамотності населення в усіх без винятку країнах світу, зокрема й Україні. Адже остання передвиборча кампанія поляризувала суспільство тут, а кількість неправдивої інформації, яку поширюють користувачі соціальних мереж, зростає.