„Результати нашого опитування зафіксували чималу кількість радикально налаштованих громадян. Про свою особисту готовність під час масових заворушень застосувати силу, а то і зброю заявили 29,2% респондентів. Із них однозначно готові робити це 10,4%. Справді: вважати, що ти готовий стріляти, і вистрілити, убити – то таки не одне й теж саме. Люди йдуть на війну з патріотичних міркувань, а захист Батьківщини перетворюється у кров, вбивства й каліцтво”, – заявляє Фролов.
На його думку, багато хто з молодих людей сприймає війну віртуально, як продовження комп’ютерної гри.
„Полегшують готовність вбивати й різноманітні прийоми знеособлення противника. До них, зокрема, належать використання слів «колоради», «ватники» тощо. І мало хто усвідомлює, що ворог прийшов не підставляти свою голову під твої постріли, а вбивати тебе. Тобто маємо готовність убивати, але чи маємо готовність умирати? Стати безруким, безногим?”, – додає дослідник.
За його словами, це нормальна практика, коли людина на війні просто змушена перебороти страх смерті.
„Але трапляється, що людина в цьому йде ще далі – вбивство іншої людини стає потребою, такою собі розвагою, з’являється спортивний інтерес. Тобто у людини зміщується мотивація. Отримуємо бійця, якому байдуже, де і за які гасла вбивати, його захоплює сам процес. Учасники афганської і чеченських війн багато про це можуть розповісти. Ми ще стикнемося з проблемою психологічної реабілітації учасників цієї війни, з наслідками посттравматичного синдрому”, – заявляє Фролов.
На його думку, це дуже важка проблема і для суспільства, і для конкретної особи.
„Нам треба бути готовими і до проявів так званого чеченського синдрому з його терористами-смертниками, що жадають помсти. Росіяни, до речі, мають величезний практичний досвід роботи з ними: вміють не лише їх знешкоджувати, а й програмувати”, – наголошує експерт.
Більше читайте в інтерв’ю Тиждень.ua Війна всередині нас. Як українці сприймають події на Донбасі