У 1994 році, коли ухвалювали першу Конституцію Білорусі, депутати не зважилися прописати в ній заборону на смертну кару. Суспільство «лихих 90-х» не приймало відмови від неї в часи розгулу злочинності (у Білорусі злочинність була такою самою наглою, як і скрізь: у Гомелі просто на центральній площі з «калаша» ледве не вбили кримінального авторитета Морозова. Тобто іноді стріляли навіть на вулицях серед білого дня). Тому в Конституції був закладений півзахід: «Смертна кара до її скасування може застосовуватися згідно із законом як виняткова міра покарання за особливо тяжкі злочини». З одного боку, це «виняткова міра», з другого — передбачена можливість її скасування.
До того ж на той момент у законодавстві країни не була прописана альтернатива. Пожиттєве ув’язнення в Кримінальному кодексі РБ з’явилося роком пізніше — 1995-го.
У 1996-му Лукашенка провів знаменитий референдум, на якому було змінено Конституцію, ліквідовано незалежний парламент і систему поділу влади. А щоб цей плебісцит не бачився виключно як узурпація влади, додали два запитання: про приватну власність на землю та скасування смертної кари. Результат, як відомо, намалювали таким, яким його хотів бачити Лукашенка. За всіма питаннями. І нібито 80,44% тих, хто взяв участь у голосуванні, висловилися проти скасування смертної кари.
Аргументи і тролі
Захищаючи смертну кару, білоруська влада наводить стандартні аргументи. Мовляв, цей вид покарання сприяє «профілактиці» тяжких та особливо тяжких злочинів. Смертна кара не заборонена міжнародним законодавством. І взагалі народ схвалив її на референдумі, а тому й скасувати її можна лише тільки через плебісцит.
Білоруські правозахисники вже стомилися переконувати владу в необхідності її скасування і перейшли до тролінгу. Якщо смертна кара — це стримувальний фактор, то чому вироки виконуються в цілковитій таємниці? Чому людей розстрілюють тишком-нишком, а не на площах, як у Китаї? Адже для того, щоб ця міра була «профілактичною», її треба широко рекламувати!
Читайте також: У Білорусі притягнуто до відповідальності близько 10 осіб, що воювали на Донбасі
Навіть статистику щодо виконаних смертних вироків із МВС кліщами не видереш: на сайті міністерства остання ганебна цифра датована 2010 роком.
Кожен аргумент «профілактики тяжких та особливо тяжких» від МВС тролять цифрами того самого МВС. У 2012-му міліція повідомляла про 1686 скоєних у країні тяжких та особливо тяжких злочинів. У 2013-му цифра зросла до 2190. У 2014-му — до 3417. У 2015-му — до 4018. Тобто «стримувальний фактор смертної кари» призвів до того, що за три роки (з 2012-го по 2015-й) «тяжка» злочинність зросла більше ніж удвічі!
«Так, смертна кара не заборонена міжнародним законодавством. Але це не значить, що вона дозволена», — заявила під час візиту до Мінська професор права й екс-президент Всесвітньої коаліції проти смертної кари Флоренс Белівьє. Другий протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який забороняє смертну кару, є факультативним, тобто необов’язковим для виконання. Але смертна кара в Білорусі завжди (!) супроводжується іншими порушеннями в царині прав людини, які міжнародними актами заборонені. Наприклад, навіть самі смертники не знають, коли їх розстріляють, — уже це можна прирівняти до жорстокого та нелюдського поводження й тортур. Часто-густо в країні порушується право на оскарження вироку, на справедливий судовий розгляд, на доступ до адвоката.
Комітет із прав людини ООН, розглядаючи справи білоруських смертників, з’ясував, що в шести випадках із десяти на тому чи іншому етапі були порушені права засуджених. Самі смертники та їхні адвокати намагаються оскаржувати смертні вироки в Комітеті з прав людини ООН. Тоді як влада розстрілює людей до винесення ним рішення, посилаючись на те, що вердикти цієї структури «мають рекомендований характер і не є обов’язковими для виконання».
Та верх цинізму був у 2012 році, коли одного із засуджених у справі про теракт у мінському метро Уладзіслава Кавальова розстріляли, у той час як Верховний суд Білорусі ще не розглянув його наглядової скарги! Тобто людині ще цілком могли скасувати вирок, а її вже немає серед живих.
Улюблений аргумент влади — референдум. Правозахисники вже навіть не заморочуються нагадувати, що його результати були сфальсифіковані, не визнані світом і що ті події з погляду права взагалі можна розглядати як державний переворот. Керівництво відділу Східної Європи та Центральної Азії Міжнародної федерації з прав людини Саша Кулаєва, опускаючи всі претензії до референдуму, ставить одне запитання: «Наскільки свідомим був той вибір?».
Це зараз журналісти пишуть у Twitter і на сайти просто із зали суду. А що суспільство знало про смертну кару в 1996-му? Чи відомо було йому, у яких умовах утримують смертників? Як виконують ці вироки? Як ховають страчених? У яких умовах перебувають сім’ї та родичі розстріляних?
Читайте також: ЄС засудив виконання смертної кари у Білорусі
Останнє запитання — окрема болюча тема, що сколихнула суспільство. Родичам смертника повідомляють тільки про факт виконання вироку, та й то зазвичай через місяць. Як наслідок — виникають абсолютно дикі ситуації. Наприклад, рідні мають право на щомісячні передачі засудженому. І їх працівники тюрми приймали (!), вже знаючи, що людину, якій це принесли, розстріляно.
Родичам не повідомляють, коли й де засудженого було страчено, їм не видають тіло, розстріляних ховають таємно, на спецкладовищі, місцезнаходження якого правозахисники змогли визначити лише приблизно. Яких мук від неможливості поховати сина зазнає, наприклад, мати розстріляного? Чому вона не може дізнатися, де його могила, перепоховати, пом’янути, зрештою? Ну добре, розстріляли ви злочинця. А його рідних мучити за що? У чому вони винні?
За 20 років, що минули від референдуму, суспільство стало отримувати більше інформації, лунає більше різних думок. Ставлення до смертної кари також змінилося. Якби референдум щодо смертної кари відбувся зараз, то, як припускає координатор кампанії «Правозахисники проти смертної кари в Білорусі» Андрей Полуда, підсумки були б 50 на 50.
Іноді виникають парадокси: смертний вирок «терористам» Уладзіславу Кавальову та Дзмітрию Канавалаву здійняв хвилю не схвалення, а засудження смертної кари білорусами. Згідно із соцопитуваннями вперше тоді кількість прихильників скасування смертної кари перевищила кількість тих, хто за збереження. А все завдяки журналістам, які вели репортажі із зали суду й змогли показати «натягнутість» звинувачення. Суспільство вирішило, що суд був, м’яко кажучи, необ’єктивним. І смертна кара в цьому випадку — непоправна помилка.
Тим часом правозахисники узагалі проти винесення питання про смертну кару на референдум. «Це питання емоціональне, — пояснює Полуда. — Якщо показати по телевізору фільми проти смертної кари, я впевнений, більшість висловиться за скасування. Якщо показувати вбивства, більшість виступить за збереження. Не можна підійти до питання безпристрасно, і саме це робить плебісцит безглуздим».
Однак тенденція відмови від смертної кари в суспільстві є стійкішою, ніж думають навіть правозахисники. Через два роки після неоднозначної справи «мінських терористів», у 2014-му, проведене дослідницьким центром «САТИО» опитування на замовлення Penal Reform також засвідчило, що кількість противників смертної кари перевищує кількість її прихильників. Скасувати смертну кару або ввести на неї мораторій хотіли б 43,3% опитаних. Лишити застосування — 41,9%.
«У білорусів уже сформувалася позиція, вони готові відмовитися від смертної кари», — коментує соціолог Сяргєй Шимоволос.
У боротьбі зі смертною карою білоруські правозахисники вказують, що цей вид покарання є незворотним: людину не можна воскресити, вибачитися перед нею і реабілітувати. Борці з розстрілами акцентують на відсутності в країні нормальної слідчої та судової систем, що робить «смертельні» помилки просто неминучими.
Читайте також: Що треба знати про «союзника»
Велике питання — так званий період затримання до висування обвинувачення. У нормальних країнах він становить не більш як 48 годин. У Білорусі людина може пробути в статусі «затриманої» до 10 діб. Причому постанову про затримання виносить не тільки суд, а й прокуратура, Слідчий комітет, КГБ — це саме ті органи, які ведуть слідство й зацікавлені в результаті.
Часто-густо в перші 24 години затриманому не дають адвоката, ламають його психологічно, а то й фізично, щоб вибити потрібні показання. У багатьох «розстрільних» справах суд виходив тільки з показань, добутих у перші години після затримання, і жодних аргументів до уваги більше не брав. Так, наприклад, було в справі «терористів» Канавалава та Кавальова. Останній заявив у суді, що давав перші свідчення під тиском. Його заяву було проігноровано. Ще один «смертник» Павєл Селюн прямо заявив, що його свідчення вибиті за допомогою тортур. І також цілковитий ігнор.
Яскравий приклад «незалежності» білоруської судової системи — справа Грунова. Спочатку його смертний вирок було скасовано на підставі касації, справу направлено на новий розгляд. Але тоді Лукашенка під час зустрічі з генпрокурором висунув вимогу, щоб підхід до таких злочинців був «жорсткішим». Суд його почув: другий вирок мав ту саму резолюцію: виняткова міра покарання.
У Білорусі багато хто чув про справу Міхасевича — вітебського маніяка 1970-х, за злочини якого, перш ніж спіймали справжнього вбивцю, були засуджені десятки людей. Але мало хто знає, що справа Міхасевича живе й перемагає в сучасній Білорусі. Наприклад, Едуард Ликов був розстріляний у 2013-му. Він зізнався, зокрема, у вбивстві, за яке вже була засуджена інша людина — Міхаіл Гладкий. Із нього вибили зізнання, і він провів п’ять років у колонії та ще рік і сім місяців на виправних роботах. Після звільнення Гладкий домігся притягнення до відповідальності осіб, які вибивали показання. Але людині, яка ні за що відсиділа в тюрмі, відмовляють навіть у компенсації шкоди: на думку білоруської Феміди, Гладкий «добровільно обмовив себе у скоєнні злочину».
Для скасування смертної кари в Білорусі або введення мораторію на неї достатньо політичної волі керівництва. Можливість її скасування закладена в Конституції. Є й рішення Конституційного суду, яке дозволяє Лукашенці ввести мораторій одним своїм указом. Але цього не відбувається.
«У Лукашенки уявлення про владу середньовічні, тобто правитель повинен мати владу над життям підданих, а якщо він позбавляється такої влади, то який же це правитель?» — каже політолог, автор книжки «Александр Лукашенко. Политический портрет» Валєр Карбалевич. Справді, зараз у Білорусі тільки президент може помилувати засудженого до смертної кари. До речі, скористався він цим правом лише один раз за 20 років.
Якщо смертну кару буде скасовано, Білорусі відкриється дорога до Ради Європи. Так, більшість експертів підносять це як плюс. Однак владі це не вигідно, адже разом із членством у Раді Європи громадяни країни дістануть доступ до Європейського суду з прав людини. Зважаючи на правове беззаконня, яке панує в країні, Євросуд буде просто завалений позовами громадян Білорусі. І тамтешній владі треба буде якось на все те реагувати. Їй це треба?
Зазвичай Мінськ іде на серйозні поступки Європі тільки в обмін на гроші. Аляксандр Лукашенка намагається якнайдорожче продати скасування смертної кари, але Рада Європи — це не та структура, де є гроші. І якщо Європа запропонує за мораторій на смертну кару зо три мільярди доларів, Лукашенка відразу підпише указ. Але не пропонують.
Полуда впевнений: «Якщо просто зараз увести мораторій на смертну кару, ніхто не захищатиме її. На центральних площах Мінська не буде багатотисячних мітингів із вимогою її відновити». І це головний аргумент проти смертної кари.