Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Сергій Соболєв: “Українська судова система стала підрозділом Адміністрації президента”.

Політика
20 Грудня 2011, 22:52

УТ: Яке Ваше загальне враження від проекту резолюції Ради Європи, яку будуть обговорювати в Страсбургу в січні? Наскільки висновки цього документу відповідають нашим реаліям?

–        Жоден документ не є таким, що відповідає реаліям на сто відсотків. Але я був приємно здивований, що доповідачі ПАРЄ, Моніторинговий комітет, від імені якого запропонований цей проект, а далі сесія Ради Європи будуть розглядати дійсно готовий, дуже ґрунтовний документ. Насамперед, я вважаю, що дуже чітко побачений корінь зла в Україні. По-перше, йдеться про цілковиту залежність судової системи, яка після так званої судової реформи стала підрозділом Адміністрації президента. По-друге, це абсолютно репресивний характер Вищої Ради Юстиції  – органу, який зовсім не відповідає демократичним принципам контролю за суддівським корпусом. По-третє, що, на мій погляд, є не менш важливим, – у документі чітко поставлено питання не лише загальних політичних переслідувань, а й розглянуті конкретні справи: Тимошенко, Луценко, Іващенко, Корнійчук. Моніторинговий комітет визнав, що фактично відбуваються тортури над ув’язненими, що ці умови утримання, ненадання медичної допомоги не відповідають ані європейським, ані загальнолюдським стандартам. По-четверте, це без сумніву, органи прокуратури, які в державі зайняли домінуючу позицію, враховуючи, що Генеральний Прокурор прямо підпорядкований особисто президентові. А те, що Україна брала як зобов”язання реформувати органи прокуратури, позбавити їх загального нагляду, позбавити слідчих функцій, все це не виконано за багато років. І всі ці питання мусять бути прямо вирішені Україною, якщо вона хоче й далі залишатися повноцінним членом Парламентської Асамблеї Ради Європи.

               Читайте також: Проект резолюції ПАРЄ(документ)

УТ: Доповідачі наголошують, що в Україні немає рівності між слідством та захистом, між прокуратурою та адвокатурою. Наскільки реально за цього складу парламенту змінити ситуацію на законодавчому рівні?

–        Зобов”язання брала на себе держава України. Щодо реформи прокуратури, то це навіть не вимагає змін у Конституції. По суддівській системі — там ці зміни не будуть дуже значні. Щойно вони будуть внесені, ми з задоволенням за них проголосуємо.

УТ: Але чи існує політична воля до вирішення проблеми?

–        На мою думку, ні у призидента, ні у його більшості не існує такої політичної волі, оскільки вони прокуратуру та суди використовують з абсолютно іншою метою. Не для покарання злочинців, не для того, щоб знайти істину, а лише для того, аби розправлятися із опозицією.

Читайте також: Регіонал: Якби не тон, я б нормально сприймав зауваження ПАРЄ

УТ: Стосовно статей 364 та 365 Кримінального Кодексу, чи варто їх скасовувати, як пропонують доповідачі ПАРЄ?

–       Так, ці дві статті — про перевищення повноважень та зловживання владою — фактично визнані політичними статтями, які можуть використовуватися в будь-який спосіб проти опозиції. І те, що ці статті мають бути переглянуті, – саме на цьому й ми наполягали, коли подавали зміни, які мали бути внесені до Кримінально-Процесуального кодексу. Але, на жаль, Ви знаєте, що цей проект був провалений. Крім того, я хотів би виділити ще один момент. Ви знаєте, що є такий орган, як Венеціанська Комісія. Він безпосередньо відслідковує все, що відбувається у законодавстві. Там є наполягання на тому, щоб рекомендації виконувалися. Це застереження є досить суттєве.

УТ: Отже, Ви вважаєте, що можна буде знову повернутися до цього питання, цих двох суперечливих статей?

–        Безумовно.

УТ: Але український міністр юстиції Олександр Лавринович, під час виступу на засіданні Моніторингового Комітету в Парижі, казав, що 364 та 365 статті — зовсім не сталінські, а з”явилися у Кримінальному кодексі після незалежності. Це твердження відповідає дійсності?

– Ці статті безпосередньо стосуються перевищення повноважень представниками влади. Наприклад, працівниками міліції або СБУ. Вони без сумніву мають існувати. Але такі статті не мусять застосовуватися до сфери нормальних політичних рішень. Їхня компетенція не має розширюватися. У цьому й різниця.