Так, журналіст Аркадій Бабченко іронізує над лозунгами Кремля стосовно захисту російськовних, вказуючи, що в лавах сил АТО, серед волонтерів багато росіян, а міста Донбасу – на 97% російськомовні.
„Передайте йому, що Маріуполь, житлові квартали якого його загони накрили "Градами" – місто російськомовне на сто відсотків. Що Дніпропетровськ, який на самому початку першим почав зупиняти і в підсумку і зупинив цю його повзучу експансію – російськомовний відсотків на дев'яносто вісім”, – пише він.
„Передайте йому, що самі ось ці ось розмови про національності, мови, етнічну приналежність, російськомовність і легіони – то це взагалі не нормально. У будь-якій цивілізованій країні. І в Україні вони виглядають також дико, як і скрізь в нормальному світі. Що не там такого питання. Що твоя руськість або неросійських – взагалі останнє, що цікавить людей в "іноземному легіоні НАТО”, – наголошує Бабченко.
.jpg)
Заступник головного редактора Slon Іван Давідов розповідає, що Майдан в Україні, анексія Криму й війна на Донбасі затьмарюють реальні проблеми у Росії.
„Україна захопила всіх, Україна витіснила Росію з російського порядку, Україна скасувала Росію. Російська влада, ошелешена, напевно, видовищем: як же так, виявляється, народ може вийти на вулицю і владу змести, – запропонувала країні цю гру в Україну. І країна кинулася грати, і країна загралася”, – пише він.
На його думку, якщо навіть уколи реальності біржового колапсу і повертають Росію в Росію, то ненадовго.
„Цього поки вистачає, щоб красти у нас Росію і скасовувати проблеми. Але проблем буде тільки більше, хто в цьому сумнівається? І, щоб їх скасувати, знадобиться зовсім інша війна. Велика, справжня, яка не залишає місця для сором'язливої брехні… Ні, серйозно, адже нас менше року тому цікавило, чи варто було включати Плющенко в збірну і не занадто різкий Шендерович, що ризикнув порівняти Ліпніцкого з Хансом Вельке (неважливо, хто це, не прагніть пригадати)”, – зазначає Давідов.
Російський репортер Алєксандр Нєвзоров коментує створення у Росії нового руху «Антимайдан», мета якого «не допустити в Росії «кольорових» революцій, подібних українській». Очолив цей рух, який у Росії вже назвали за анологією з Китаєм 60-х років хунвейбінським, добре відомий улюбленець російського президента байкар Хірург.
„Необхідно будувати другий московський Кремль. Існуючий замалий. Він явно не в змозі забезпечити всіх бажаючих взяти участь в обряді лизання кремлівських стін”, – пише Нєвзоров.
„Голова боязкого інтелігента, який ще насмілюється бути чимось незадоволеним, як відомо, не є безрозмірною. Вона просто не здатна прийняти на себе більше семи гумових кийків одночасно. А цю кількість цілком забезпечують легіони ОМОНу. Де на інтелігентської голові знайдеться місце ще й для хунвейбінского кулака – поки незрозуміло. Шукають, думають. Але це питання технічне, і він, звичайно, буде вирішено. Звичайно, виникнення широкого руху хунвейбінів дискредитує Росію як поліцейську державу. Залишається сподіватися, що баталій між хунвейбінами і поліцією за право побити парочку студентів все-таки не станеться”, – зазначає Нєвзоров.
Дмітрій Травін, професор Європейського університету в Санкт-Петербурзі наголошує, що Путіну зараз найменше потрібні економісти.
„Він не замовляє їм всіляких програм розвитку і не питає, чи хороший курс на імпортозаміщення. Оскільки розвитку у нас ніякого не передбачається, а судомні спроби здійснити хоч яке-небудь імпортозаміщення – це єдине, що нам залишається робити в умовах ізоляції і втечі капіталів. Силові дії і пропаганда – це спосіб зберегти владу в ситуації, коли економіка безнадійна. Відповідно, президенту потрібно регулярно обговорювати зі своєю командою хід і стратегії силових дій, тоді як з економічних питань нічого нового від старих друзів він уже не дізнається”, – вважає Травін.
.jpg)
Оглядач агентства «Росбалт» Сєргєй Шелін пише про реальну дію санкцій.
„Ізгойство (або, для любителів делікатних виразів, – глибока ізоляція) нашої країни з категорії метафор переходить в розряд констатацій. Така плата за вірність імперській ідеї. Вірність, яка, здається, тільки міцніє від кожного нового свідчення про те, що цю ідею здійснити вже не вийде… Що ж, в ізоляції теж можна існувати. Мультимільйонери, які гордо обіцяють, що народ затягне паски і витримає, не брешуть. У тому сенсі, що витримати можна. Замовчують тільки, що ізоляція – це тупик з платним виходом. Причому плата за вихід буде тим вища, чим довше країна в ізоляції проживе”, – наголосив Шелін.